ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 140/2930/19
адміністративне провадження № К/9901/24962/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у складі судді Каленюк Ж.В. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Обрізко І.М., Іщук Л.П., Онишкевича Т.В. у справі №140/2930/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (надалі ГУ ДФС у Волинській області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 96025,62 грн, №0013581302 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 8002,13 грн, №0013611302 про застосування штрафних санкцій у сумі 3570,00 грн, вимогу від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 78243,12 грн, рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 12931,29 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року, яке було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано прийняті Головним управлінням ДФС у Волинській області податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 67393,86 грн, податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 в частині збільшення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 5616,15 грн, вимогу від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 54913,54 грн, рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 10407,89 грн, а також податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013611302 про застосування штрафних санкцій у сумі 850,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що напівпричепи та сідлові тягачі, згідно з чинним законодавством, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення. Суди вказали, що до складу витрат не включаються, зокрема, суми податку на майно, а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є тим податком, витрати зі сплати якого можуть включатися до переліку витрат фізичної-особи підприємця. Таким чином, позивачем безпідставно включено до складу витрат суми сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: 8657,01 грн у 2017 році та 10051,68 грн у 2018 році та занижено у зв`язку із цим суми чистого оподатковуваного доходу. Із зазначеним нерухомим майном пов`язані також і інші витрати, які позивач включив до складу витрат, а саме витрати на ремонт і експлуатацію нежитлової нерухомості у сумі 10120,43 грн за 2018 рік. Судами встановлено, що ремонт здійснено господарським методом без залучення сторонніх підприємств чи підприємців з метою мінімізації витрат, а пропозицію здійснити огляд приміщень, щоб перевірити, чи справді виконано ремонт, ревізори-інспектори відхилили. Суди зазначили, що відповідач не ставить під сумнів проведення ремонту приміщень, які експлуатуються в господарській діяльності позивачем, а його сумніви щодо використання товару за вказаною вище номенклатурою, які підтверджені документально, є надуманими та не містять логічних пояснень та обґрунтувань. Щодо завищення позивачем у 2017 році витрат пального (дизпалива), яке позивач придбавав та використав у межах здійснення підприємницької діяльності, та які пов`язані з отриманням ним доходу на суму 137388,51 грн, суди вказали, що контролюючий орган не заперечує, що такі витрати підлягають включенню до складу витрат, спірною лише їх сума. Різниця в розрахунках пов`язана із кількістю пального, визначеного як таке, що використане під час надання послуг, які на кінець звітного періоду є неоплаченими, а також за рахунок ціни на пальне. Суди вказали, що Акт перевірки також не містить опису отриманих копій документів. "Записи бухгалтера", на які посилається відповідач, так само не можуть бути визнані судом належним доказом, оскільки вони не відповідають жодним вимогам до складання документів (відсутні обов`язкові реквізити документа щодо його назви, автора та дати складання). У той же час, Порядком №395 вимагається, щоб копії документів, що підтверджують наявність фактів порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, були завірені в установленому законодавством порядку. За таких обставин суди зробили висновок, що доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами; водночас, суд не може перебирати на себе функції контролюючого органу та самостійно здійснити розрахунок витрат на дизпаливо за 2017 рік, перевіривши усю первинну документацію позивача та правильність складених ним розрахунків. Суди дійшли висновку, що відповідачем не доведено факт заниження підприємцем витрат за 2017 рік на 137388,51 грн, про які йдеться в акті перевірки, а тому висновок про заниження у зв`язку із цим чистого оподатковуваного доходу на вказану суму є необґрунтованим. Разом з тим, суди вказали, що з боку підприємця мало місце заниження чистого оподаткованого доходу у 2018 році на 87334,84 грн на вартість придбаного напівпричіпу. При цьому, нарахування військового збору та єдиного внеску безпосередньо пов`язані із встановленим податковим органом заниженням суми чистого доходу за 2017-2018 роки, тому розрахунки за цими видами податків та зборів судами проводились у відповідності до задоволених позовних вимог щодо донарахованого ПДФО. Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 19 липня 2019 року №0013611302, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 3570,00 грн, у межах позовних вимог (оскаржується у сумі 1020,00 грн), колегія суддів зазначила про їх безпідставне застосування в розмірі 850 грн.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29 липня 1992 року та здійснює господарську діяльність за такими видами: вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41), інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29) та ін., перебуваючи на загальній системі оподаткування.
У період з 15 по 28 травня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області була проведена документальна планова виїзна перевірка суб`єкта господарської діяльності позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати податку на додану вартість, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за той же період.
За результатами перевірки було складено акт перевірки від 11 червня 2019 року №12333/03-20-13-02/2542300056, яким встановлено такі порушення підприємцем податкового законодавства:
- пункту 44.1 статті 44, пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 172, підпунктів 177.4.3, 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 64017,08 грн, в т.ч. за 2017 рік на 41784,33 грн, за 2018 рік на 22232,75 грн;
- підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 5334,75 грн, в т.ч. за 2017 рік на 3482,03 грн, за 2018 рік на 1852,72 грн;
- пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування", внаслідок чого занижено суму єдиного внеску на 78243,12 грн, в т.ч. за 2017 рік на 51069,77 грн, за 2018 рік на 27173,35 грн;
- пункту 117.1 статті 117, пункту 8.4 розділу ІІІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462, а саме несвоєчасно подано повідомлення за формою №20-ОПП.
Такі висновки обґрунтовані тим, що підприємець завищив валові витрати на суму 355650,44 грн, в т.ч. за 2017 рік на 232135,17 грн, за 2018 рік на 123515,27 грн, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на ту ж суму.
Як зазначено у пункті 2.1.2 акта перевірки, підприємець до складу валових витрат включив витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме витрати на придбання запчастин, мастил та оливи до вантажних транспортних засобів та послуг по їх ремонту на загальну суму 234467,91 грн; витрати на придбання напівпричепа SAMRO ST 39 МНРА у сумі 87334,84 грн. Крім того, до складу валових витрат включено витрати на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 18708,69 грн за 2017-2018 роки.
Також в ході перевірки встановлено, що позивач відніс у 2017 році до складу валових витрат витрати на придбання дизпалива у сумі 2201294,20 грн.
Згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що підприємцем при наданні транспортних послуг замовникам використано паливно-мастильні матеріали на суму 2109547,61 грн; дебіторська заборгованість за наданими послугами станом на 31 грудня 2017 року становить 374273,37 грн, в т.ч. 62378,89 грн ПДВ; вартість дизпалива, використаного під час надання цих послуг, які є неоплаченими, становить 169428,72 грн (додаток 3).
З цього зроблено висновок, що підприємець завищив валові витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на 137388,51 грн. Собівартість товару, за яким рахується заборгованість, становить 169428,72 грн та вона включена перевіркою до складу валових витрат 2018 року. Аналогічно за 2018 рік: до складу валових витрат віднесено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів у сумі 1885312,54 грн. Згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що підприємець використав паливно-мастильні матеріали при наданні транспортних послуг замовникам на суму 1947095,54 грн; дебіторська заборгованість за цими послугами становить 389161,41 грн, в т.ч. 64860,24 грн ПДВ. Вартість паливно-мастильних матеріалів, які використані для транспортних послуг, що є неоплаченими станом на 31 грудня 2018 року, становить 191957,85 грн (а.с.12 зворот, том 1).
Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України подав на акт перевірки заперечення від 04 липня 2019 року №05 (а.с.37-40 том 1).
За результатами розгляду заперечення ГУ ДФС у Волинській області повідомило підприємця про відхилення його доводів та залишення висновків акта перевірки без змін (а.с.41-42 том 1).
19 липня 2019 року на підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкові повідомлення-рішення (а.с.16-17 том 1):
- №0013571302 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 96025,62 грн (з них 64017,08 грн основний платіж та 32008,54 грн штрафні санкції);
- №0013581302 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 8002,13 грн (з них 5334,75 грн основний платіж та 2667,38 грн штрафні санкціі);
- №0013611302 про застосування штрафних санкцій у розмірі 3570,00 грн.
Також 19 липня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало вимогу №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 78243,12 грн та прийняло рішення №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 12931,29 грн (а.с.15, 18 том 1).
Суди попередніх інстанцій встановили, що структура витрат підприємця у 2017-2018 роках за результатами перевірки, яка відображена в пункті 2.1.2 акта перевірки (а.с.26 том 1), свідчить про неврахування перевіркою окремих витрат.
За результатами перевірки зменшено (виключено) зі складу витрат позивача за 2017 рік витрати на загальну суму 232135,17 грн, а за 2018 рік витрати на загальну суму 123515,27 грн (разом 355650,44 грн). Зокрема, перевіркою з посиланням на підпункти 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підтверджено витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення на загальну суму 234467,91 грн, з них на придбання запчастин, мастил та оливи, послуг з ремонту вантажних транспортних засобів 86089,65 грн за 2017 рік та 65382,62 грн за 2018 рік (так в акті перевірки а.с.26, зворот том 1).
Судом також встановлено, що перевіркою у 2017 році не враховано витрати на заміну масел та комплектуючих у сумі 64137,53 грн; витрати на малоцінні необоротні активи у сумі 8200,00 грн (із загальної суми 12103,44 грн), витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у сумі 13752,12 грн (із загальної суми 18595,13 грн), а у 2018 році не враховано витрати на заміну масел та комплектуючих на суму 41186,11 грн, витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у сумі 14076,08 грн (із загальної суми 21926,87 грн).
З матеріалів справи встановлено, що витрати у 2017 році на малоцінні необоротні активи в сумі 8200,00 грн пов`язані з оплатою підприємцю вартості двох акумуляторів (4150,00 грн та 4050,00 грн), а витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у сумі 13752,12 грн пов`язані з оплатою 9191,66 грн послуг ТзОВ "Волиньтехпром" зі встановлення автоскла, лобового скла, ремонту силової рамки лобового скла, та оплатою 4560,46 грн на користь ТзОВ "Преміум Тракс Луцьк" ЛТД за ремонт автомобіля та заміну втулки кронштейна кабіни, регулювальної шайби, сайлентблока кабіни; ці витрати не були враховані контролюючим органом як документально не підтверджені та спрямовані на утримання основних засобів подвійного призначення.
У свою чергу, на підтвердження витрат суду першої інстанції надано відомості дефектів при обстеженні машин, акти приймання-списання запасних частин, акти приймання-здавання виконаних робіт (наданих послуг), платіжні доручення стосовно зазначених контрагентів (а.с.23, 27, 35-37, 39; 65-67; 89-91 том 2, а.с.6 том 5).
Під час розгляду справи судом з`ясовано, що з тих самих підстав контролюючий орган не врахував витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у 2018 році в сумі 14076,08 грн: за послуги ТзОВ "Весттахсервіс" з ремонту та повірки тахографів у сумі 8900,00 грн та за послуги ТзОВ "Ауріл" із заміни холодоагента у сумі 5176,08 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем правомірно встановлено порушення пп. 177.4.5 п.177.4 ст. 177 ПК України щодо включення до суми витрат сум на утримання основних засобів подвійного призначення. Зазначив, що в цій частині судом апеляційної інстанції не було застосовано висновків Верховного Суду, викладених у справах №807/250/18, №120/248719, №809/381/17. Крім того скаржник вказав, що судами не було враховано практику Верховного Суду у справах №480/1192/19, №802/983/18-а, №480/106/19, №0740/1050/18 стосовно застосування до спірних правовідносин приписів ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" та ч.2 ст.122 КАС України стосовно пропуску строку із позовом в цій частині.
Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість та законність прийнятих судами рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказував, що висновки Верховного Суду, викладені у справах №807/250/18, №120/248719, №809/381/17, №480/1192/19, №802/983/18-а, №480/106/19, №0740/1050/18, не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки в цих справах та справі, що розглядається були різні обставини.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Так, з огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку
Скаржником в касаційній скарзі наведена практика Верховного Суду, яка на його думку не була врахована судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи.
Так, скаржником вказано, що судами не були застосовані висновки Верховного Суду, викладені у справах №807/250/18, №120/248719, №809/381/17 щодо включення до суми витрат сум на утримання основних засобів подвійного призначення, а також у справах №480/1192/19, №802/983/18-а, №480/106/19, №0740/1050/18 стосовно застосування до спірних правовідносин приписів ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" та ч.2 ст.122 КАС України стосовно пропуску строку із позовом в цій частині.
Таким чином, перегляду в касаційному порядку в даній справі підлягають рішення суб`єкта владних повноважень, які стосуються окреслених вище питань.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до пп. 177.1, 177.2 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пп. 177.4.1. п. 177.4 ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
Підпунктом 177.4.4. пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1.-177.4.3. вказаного пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно із вимогами п.п.177.4.5. пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Разом з тим, пп. 177.4.6. п. 177.4 ст. 177 ПК України передбачено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Суть установлених податковим органом порушень полягає в тому, що позивач неправомірно включив до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, суми на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів) у розмірі 151 472, 27 грн, оскільки сідельні тягачі та напівпричепи належать до категорії вантажних автомобілів, а отже до основних засобів подвійного призначення, які, відповідно до вимог статті 177 Податкового кодексу України до складу витрат фізичної особи-підприємця не включаються.
За висновком Верховного Суду у справах № 807/250/18, № 120/2487/19-а сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, тому належить до категорії вантажних автомобілів. Водночас колегія суддів урахувала, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки видом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.
Також Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України "Про Митний тариф України" від 19 вересня 2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Проте відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, у тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.
Також Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що сідельний тягач є трактором з огляду на те, що відповідно до частини п`ятої розділу І Технічного регламенту затвердження типу сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів, їх причепів і змінних причіпних машин, систем, складових частин та окремих технічних вузлів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1367, трактор - моторизований колісний або гусеничний транспортний засіб сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, що має щонайменше дві осі та характеризується максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначений для того, щоб тягти, штовхати, везти і приводити в рух змінні причіпні машини, що використовуються для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, або буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи. Зазначений транспортний засіб застосовується також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнується сидіннями для пасажирів. Перелік категорій транспортних засобів наведено в зазначеному Технічному регламенті від 28 грудня 2011 року № 1367, згідно з яким колісні трактори належать до категорії Т.
Оцінюючи доводи позивача про те, що транспортні засоби (сідлові тягачі та напівпричепи) не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, Суд здійснив аналіз положень Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон 2344-ІІІ), яким урегульовані засади організації та діяльності автомобільного транспорту, і дійшов висновку, що в розумінні статті 1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний і легковий автомобілі, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).
Закон № 2344-ІІІ автомобільні транспортні засоби за характером використання поділяє на пасажирський, вантажний та спеціальний транспорт.
Здійснивши аналіз поняття, наведеного в статті 1 цього Закону, за яким вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів, Суд дійшов висновку про те, що основною характерною ознакою вантажного автомобіля, у порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання для перевезення вантажів.
Транспортні засоби, за положеннями Закону № 2344-III, за своїм призначенням поділяються на такі: загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, у тому числі, належить напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу; спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, у тому числі, належить сідловий тягач; спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
Відповідно до норм Закону України "Про автомобільний транспорт" напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, сідловий тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Аналіз наведених норм зумовив висновок про те, що сідловий тягач і напівпричіп, ураховуючи їх цільове призначення, належать до вантажних транспортних засобів у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".
Таким чином, Суд погоджується з доводами скаржника щодо неправомірного включення позивачем до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, сум на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів) у розмірі 151 472, 27 грн, що в поєднанні із встановленими судами обставинами про безпідставне віднесення позивачем суми на придбання напівпричіпу SAMRO ST 39 МНРА у розмірі 87334,84 грн до складу витрат, становить 234 467, 91 грн (податкове зобов`язання: 234 467, 91 * 18% = 42 204, 22 грн, за штрафними санкціями: 42 204, 22 *50% = 21 102, 11 грн).
Отже, податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 21 812, 86 грн, та застосування штрафних санкцій в сумі 10906, 43 грн, в іншій частині, вказане податкове повідомлення-рішення є таким, що винесено правомірно.
Стосовно твердження скаржника про порушення позивачем строку на оскарження податкової вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, Суд вказує, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року було поновлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області за позовними вимогами про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 та рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Суд вказав, що позивач вживав заходів для встановлення результатів документальної планової виїзної перевірки, оформленої актом Головного управління ДФС у Волинській області від 11 червня 2019 року №12333/03-20-13-02/ НОМЕР_1 . Як свідчать матеріали справи, 05 вересня 2019 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Волинській області із листом з проханням повідомити про прийняті рішення за результатами документальної планової виїзної перевірки. 16 вересня 2019 року листом №311/ФОП/03-20-33-02-06 (а.с.211 том 4) контролюючий орган надав інформацію про прийняті рішення та надіслав їх (повторно), які позивач отримав 19 вересня 2019 року, а вже 30 вересня 2019 року звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, пропущений позивачем строк звернення до суду із вказаним позовом в частині оскарження податкової вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску було правомірно поновлено судом першої інстанції.
Визначення податковим органом військового збору, застосування штрафних санкцій та суми єдиного внеску є похідним від збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, тому судові рішення у справі в частині вимог щодо скасування податкової вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 в частині збільшення грошового зобов`язання з військового збору, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд в цій частині і необхідністю дослідження кожного акта індивідуальної дії, що становить предмет позовних вимог у цій справі.
З огляду на неможливість виокремити суми військового збору, застосованих штрафних санкцій та суми єдиного внеску у співвідношенні із збільшенням грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, Суд уважає за необхідне направити на новий розгляд справу в частині оскарження податкової вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 в частині збільшення грошового зобов`язання з військового збору.
За змістом частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суд першої та апеляційної інстанції не перевірили й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог щодо скасування податкової вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 в частині збільшення грошового зобов`язання з військового збору слід скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Судові рішення в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 67393,86 грн - скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 21 812, 86 грн, та застосування штрафних санкцій в сумі 10906, 43 грн. В іншій частині залишити судові рішення без змін.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,