УХВАЛА
28 вересня 2021 року
м. Київ
провадження № 13-169зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаГригор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула звернення (клопотання) засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Донецької області від 3 листопада 2005 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження та наявних у Верховному Суді даних, вироком Апеляційного суду Донецької області від 3 листопада 2005 року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 18 січня 2007 року, ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11 березня 2021 року в справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою сатисфакцією.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, а також на Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із клопотанням про перегляд згаданого вироку за виключними обставинами. На думку автора звернення, установлене щодо нього порушення ст. 3 Конвенції та визнання неконституційними окремих положень статей 81, 82 КК з урахуванням відбутого строку ув`язнення слугують підставами для умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміни його невідбутої частини більш м`яким.
Велика Палата, перевіривши подане клопотання, дійшла висновку, що у відкритті провадження за ним належить відмовити з огляду на таке.
За змістом клопотання у ньому висловлюється незгода з постановленим щодо ОСОБА_1 вироком поза зв`язком із позицією ЄСПЛ, яка стосується механізмів не індивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення. Справедливості застосування такого виду покарання до осіб, визнаних винними у вчиненні особливо тяжкого злочину, ЄСПЛ під сумнів не ставив.
Так, у рішенні "Дембо та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду покарання на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його подальшого ув`язнення, до яких належать покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття заходу примусу. Водночас ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається серед іншого як на підставу для здійснення перегляду вироку в порядку глави 34 КПК, указано на системну проблему в українському законодавстві, котру належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.
Удосконалення нормативно-правових актів є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі заявника принципи та характер установленого порушення Конвенції свідчать про те, що у таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів їхнього усунення, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 46 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих порушень Конвенції були істотні помилки, які поставили під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні або зумовили несправедливість засудження, що наразі тягне за собою зміну вироку Великою Палатою й умовно-дострокове звільнення засудженого.
Що стосується інших доводів засудженого, то Велика Палата вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК установлення неконституційності окремих положень закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною за умови застосування судом відповідних приписів при вирішенні конкретної справи. Разом із цим у силу приписів ч. 5 ст. 33 вказаного Кодексу кримінальне провадження за виключними обставинами здійснюється Великою Палатою лише з підстави, визначеної п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК.
Конституційний Суд України рішенням свого Другого сенату від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, визнавши неконституційними положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК через неможливість їхнього застосування до осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, зобов`язав Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК, у відповідність до Основного Закону України.
Таким чином, наразі виконання приписів Конституційного Суду України, відображених у рішенні, на яке посилається засуджений, має бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид примусу, як довічне позбавлення волі.
З огляду на викладене Велика Палата не має правових підстав для перегляду за виключними обставинами оспорюваного вироку. Отже, у відкритті провадження за зверненням засудженого ОСОБА_1 слід відмовити, а клопотання - повернути особі, яка його подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду