Постанова
Іменем України
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 125/2592/18
провадження № 51-873 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Шевченко Т.В.,
за участю: секретаря судового засідання прокурора
Червінської М.П., Подоляка М.С.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Куйдана О.І. на вирок Барського районного суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 листопада 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини справи
1. Зазначеним вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за частиною 2 статті 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі статті 75 цього Кодексу засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені частиною 1 статті 76 КК.
2. Суд визнав доведеним, що в обідню пору 06 серпня 2017 року в будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на ґрунті неприязних стосунків вдарив кулаком у груди ОСОБА_2, стягнув його на підлогу та завдав ще 6-8 ударів у ліву частину тулуба. У результаті цих дій потерпілому було заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги і доводи касаційної скарги
3. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
4. Сторона захисту вважає, що винуватості засудженого у вчиненні злочину не доведено поза розумним сумнівом, а вирок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях і недопустимих доказах.
5. На обґрунтування своєї позиції захисник стверджує, що:
- показання свідків у своїй сукупності не підтверджують, що саме засуджений заподіяв тілесних ушкоджень потерпілому;
- висновки експерта щодо тілесних ушкоджень потерпілого є недопустимими доказами, оскільки медична документація, на підставі якої робились судово-медичні експертизи, отримана експертом у непроцесуальний спосіб та не відкривалась стороні захисту в порядку статті 290 КПК.
6. Також сторона захисту зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому факту, що постанова слідчого від 22 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження скасована прокурором 12 лютого 2018 року з порушенням строку, зазначеного у частині 6 статті 284 КПК.
7. Апеляційний суд, на думку захисника, в ухвалі належним чином не спростував доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту, чим порушив вимоги статті 419 КПК.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
9. Засуджений та його захисник повідомили Суд про можливість проведення касаційного розгляду без їх участі.
10. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту та просив залишити оскаржені судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
12. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.
13. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
14. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
15. Суд вважає, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до статті 94 КПК з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності для прийняття рішення.
16. В основу обвинувального вироку місцевий суд обґрунтовано поклав показання потерпілого, який послідовно стверджував, що його побив саме ОСОБА_1, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших. Крім того, суд оцінив наявні у справі письмові докази, зокрема протоколи слідчих дій та висновки судових експертиз, зміст яких детально відображено у вироку.
17. Суд не вбачає в матеріалах справи підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо достовірності показань потерпілого та свідків у справі, які дали оцінку цим доказам у сукупності та взаємозв`язку і виклали свої мотиви у судових рішеннях.
Щодо допустимості висновків судово-медичних експертиз
18. Сторона захисту вважає висновки судово-медичних експертиз недопустимим доказом на тій підставі, що вони складені з урахуванням медичної документації потерпілого, яка:
1) отримана органом досудового розслідування з КЗ "Павлоградська міська лікарня № 4" без ухвали слідчого судді, тобто з порушенням вимог частини 2 статті 159 КПК;
2) не долучена до матеріалів справи та не відкривалася стороні захисту в порядку статті 290 КПК.
19. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів надається особою, у володінні якої вони знаходяться. Лише у разі відмови особи надати такий доступ, процесуальний закон вимагає втручання слідчого судді, який своєю ухвалою може зобов`язати володільця надати тимчасовий доступ до речей і документів органу досудового розслідування.
20. У касаційній скарзі сторона захисту не надала підтвердження тому, що тимчасовий доступ до медичної документації не був здійснений лікарнею та/або представниками потерпілого добровільно.
21. Як видно з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні 06 березня 2020 року в присутності потерпілого його представник надав суду та учасникам судового провадження медичні документи (вкладиш медичної карти № 107854 на ім`я ОСОБА_2 разом із рентгенограмою № 4326). Допитаний у суді експерт ОСОБА_5 підтвердив, що саме на підставі цих документів він зробив свій висновок № 131 від 10 жовтня 2017 року, а в подальшому і висновок № 22 від 31 травня 2018 року.
22. Отже, поведінка потерпілого не свідчить про те, що він вважав свої права порушеними внаслідок отримання органами розслідування доступу до згаданих документів, тому у Суду немає підстав вважати, що медична документація надана експерту з порушенням процесуального закону.
23. Суд також відхиляє довід про недопустимість медичної документації через порушення правил статті 290 КПК. Суд уже вирішував, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання статті 290 КПК, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті статті 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 438 КПК судових рішень, якщо сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами[1].
24. У цьому провадженні стороні захисту були пред`явлені медичні документи, на підставі яких експерт робив свої висновки (див. п. 21 вище), і вона мала можливість ознайомитись із ними. Будь-яких сумнів щодо достовірності наданих документів сторона захисту не виказувала та не порушувала питання про необхідність їх дослідження в суді першої інстанції.
25. Наявність у лікувальному закладі іншої медичної картки № 159 на ім`я ОСОБА_2 не може бути підставою для визнання висновків судово-медичного експерта недопустимим доказом.