Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 2-911/2008
провадження № 61-8554св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Борисенко Любов Петрівна,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 жовтня 2020 року у складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги та рішень судів
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просила визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро)) Борисенко Л. П. незаконними; скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 08 липня 2020 року, винесену головним державним виконавцем ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) Борисенко Л. П.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що 29 серпня 2008 року Ленінським районним судом м. Кіровограда ухвалено рішення, яким її позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено та стягнуто борг в сумі 50 000,00 грн. На виконання зазначеного рішення 21 жовтня 2008 року судом видано виконавчий лист № 2-911-2008, який пред`явлено до виконання. Проте із 2008 року державними виконавцями не здійснено та не проведено жодних примусових заходів щодо виконання рішення суду. Так, зазначений виконавчий лист перебував на виконанні у державного виконавця Борисенко Л. П., яка 08 липня 2020 року винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Державним виконавцем не проведено всі виконавчі дії щодо виконання рішення суду відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження". Одному із боржників належить на праві приватної власності земельна ділянка, проте державним виконавцем не встановлено чи перебуває земельна ділянка в оренді чи використовується її власником самостійно, не звернуто стягнення на неї. При цьому, боржники постійно ухиляються від виконання рішення суду, змінюючи місце проживання та реєстрації, офіційне місце роботи, що свідчить про наявність в їх діях злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, проте державний виконавець не здійснила дій щодо сприяння притягненню їх до відповідальності. Крім того, державний виконавець здійснювала виконавчі дії (оголошення розшуку боржника) лише щодо одного із боржників - ОСОБА_2, тоді як винесено рішення про солідарне стягнення боргу із ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виконавчі дії відносно якої державним виконавцем не проводилися. Також, державний виконавець не вживала заходів щодо встановлення персональних даних боржників, зокрема, їх ідентифікаційного коду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні вимог скарги про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 08 липня 2020 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що державний виконавець Борисенко Л. П., повертаючи виконавчий документ стягувачу, діяла відповідно до вимог законодавства, оскільки протягом року із часу оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 не виявлено, що згідно з пунктом 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.
Суди попередніх інстанцій виходили із відсутності правових підстав для визнання дій державного виконавця Борисенко Л. П.незаконними, оскільки остання вживала передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи щодо примусового виконання рішень із використанням прав під час здійснення виконавчого провадження, передбачених статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
19 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 жовтня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було в повній мірі досліджено причини бездіяльності державного виконавця, що призвело до повернення виконавчого листа стягувачу, неповно з`ясовано обставини справи, оскаржувані судові рішення ухваленні без врахування висновків Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Встановлені судами обставини
21 жовтня 2008 року Ленінським районним судом м. Кіровограда видано виконавчий лист № 2-911-2008р, згідно з яким із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто солідарно борг у сумі 50 000,00 грн, судовий збір у сумі 500,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн. У зазначеному виконавчому листі зазначено стягувача ОСОБА_1 та боржника ОСОБА_2 .
За вказаним виконавчим листом, в якому боржником вказано ОСОБА_2, Кіровським (Фортечним) відділом державної виконавчої служби міста Кіровограда відкрито виконавче провадження № 42691326 (постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 березня 2014 року), яке у подальшому на підставі постанов про передачу виконавчого провадження від 01 та 02 березня 2018 року передано до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Кіровоградській області). Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Кіровоградській області Борисенко Л. П. виконавче провадження № 42691326 з примусового виконання виконавчого листа № 2-911, виданого 21 жовтня 2008 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, прийнято до виконання та із зазначеного часу перебувало на виконанні у головного державного виконавця ВПВР Управління ЗПВР у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) Борисенко Л. П.
Під час виконавчого провадження державним виконавцем Борисенко Л. П. неодноразово направлялися запити до державних органів та інших організацій про наявність у боржника зареєстрованого за ним рухомого та нерухомого майна (автотранспортні засоби) та виявлення джерел доходу боржника. Згідно з наданих відповідей сільськогосподарська техніка, великотоннажні та інші технологічні транспортні засоби за боржником не зареєстровані, нерухоме майно у власності боржника не перебуває, інформація щодо сум доходу та сум утриманого з них податку в Державному реєстрі фізичних-осіб платників податків відсутня, на обліку в органах Державної податкової служби та Управління пенсійного фонду боржник не перебуває, пенсію не отримує та за ним зареєстровано мотоцикл КМЗ Днепр 11, 1988 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
Крім того, при виконанні вказаного виконавчого листа державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка, кадастровий номер 4824581200:01:000:0036, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,967 га, що розташована на території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 02 травня 2019 року № 1-14-0.32-2998/2-19, наданої на запит державного виконавця Борисенко Л. П., у Книгах записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок відсутні відомості щодо державної реєстрації до 01 січня 2013 року договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4824581200:01:000:0036. Відсутність договорів оренди вказаної земельної ділянки також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08 липня 2020 року № 215371704.
Крім того, 16 листопада 2018 року постановами державного виконавця Борисенко Л. П. накладено арешт на вказану земельну ділянку, а також на все рухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Також, при примусовому виконанні зазначеного виконавчого листа, з інформації Пенсійного фонду України, наданої на запит державного виконавця від 05 квітня 2019 року, державним виконавцем встановлено, що боржник ОСОБА_2 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Натаніель" (м. Канів), у зв`язку із чим 19 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, проте зазначена постанова повернута Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Натаніель" без виконання, з підстав звільнення боржника 22 квітня 2019 року.
Крім того, боржник неодноразово викликався до відділу Державної виконавчої служби, проте на виклики не з`являвся, відомості щодо отримання боржником зазначених викликів відсутні.
За відомостями Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 23 листопада 2018 року ОСОБА_2 зареєстрований із 06 лютого 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Актом державного виконавця від 16 лютого 2019 року зафіксовано, що за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2 не проживає.
Актом державного виконавця від 24 травня 2019 року зафіксовано, що за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 не проживає та теперішнє його місце проживання невідоме.
Постановою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2019 року задоволено подання головного державного виконавця Борисенко Л. П. про оголошення розшуку боржника. Оголошено розшук боржника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
08 липня 2020 року державним виконавцем Борисенко Л. П. винесено постанову, якою повернуто стягувачу ОСОБА_1 виконавчий лист № 2-911-2008р. щодо боржника ОСОБА_2 на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки протягом року з дня оголошення розшуку боржника, останнього не виявлено.
Нормативно-правове обґрунтування
Щодо обов`язковості судового рішення
Статтями 129, 129? Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України "Про судоустрій і статус суддів". Так, частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Конституційний Суд України у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) вказав, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України", заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia", заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04).