Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 761/22112/20
провадження № 61-11971св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України в особі ліквідаційної комісії, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 березня 2021 року, ухвалене суддею Рибак М. А., та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної академії прокуратури України в особі ліквідаційної комісії, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що позивачка тривалий час працювала у Національній академії прокуратури України та неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов`язків.
Проте наказом голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року її з 17 червня 2020 року звільнено з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді інституту спеціальної підготовки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.
Своє звільнення ОСОБА_1 вважала незаконним, оскільки на її думку, в даній ситуації відбулась не ліквідація Національної академії прокуратури України, а її реорганізація, оскільки Тренінговий центр прокурорів України створено на базі Національної академії прокуратури України без вказівки про її ліквідацію. Обидві установи мають однакові основні функції і завдання: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора. Крім того, Тренінговий центр прокурорів України знаходиться за адресою та користується засобами зв`язку Національної академії прокуратури України, тобто змінилася лише назва установи, яка надає освітні, бібліотечні та видавничі послуги.
Позивачка зазначала, що відповідач порушив вимоги частини другої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення працівника з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається лише при неможливості перевести працівника на іншу роботу. Відповідач не виконав свого обов`язку щодо подальшого її працевлаштування, не вирішив питання щодо можливості її переведення на роботу до реорганізованої установи.
Також позивачка у позові посилалась на те, що факт надання заступником директора Тренінгового центру прокурорів пропозицій щодо працевлаштування у новоствореній установі лише обраним працівникам Національної академії прокуратури України є виявом дискримінації по відношенню до неї.
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 230-к про звільнення її з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України, поновити її на посаді старшого викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрі прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації) та стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 березня
2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 10 червня 2021 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем при звільненні позивачки з роботи було дотримано встановлений законом порядок звільнення, передбачений пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зокрема, наявними у справі належними та допустимими доказами підтверджується факт ліквідації Національної академії прокуратури України, з якою ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах та факт попередження її за два місяці про наступне вивільнення, що позивачкою під час розгляду справи не заперечувалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 10 червня 2021 року і ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.
Заявник посилалася на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У серпні, вересні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу Тренінгового центру прокурорів України, Національної академії прокуратури України, Офісу Генерального прокурора, у яких вони просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення відповідають цим вимогам у повній мірі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прийнято рішення про ліквідацію Національної академії прокуратури України.
Відповідно до наказів Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № № 129, 130 вирішено припинити Національну академію прокуратури України шляхом ліквідації. Утворено Тренінговий центр прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується (а. с. 78- 79, 81, т. 1).
06 квітня 2020 року попереджено старшу викладачку відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України, кандидатку юридичних наук Севрук О. Р. про вивільнення з 17 червня 2020 року на підставі частини першої статті 40, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.
На підставі наказу Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 230-к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з представництва інтересів держави у суді інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 19, т. 1).
Предметом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог є оскарження, незаконного, на її думку, звільнення з роботи з наступним поновленням та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Верховний Суд зазначає, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.
Вирішуючи даний спір, суди встановили, що Національна академія прокуратури України була утворена Кабінетом Міністрів України 25 жовтня 2002 року як вищий навчальний заклад. Будучи державною установою зі спеціальним статусом, поєднувала у собі статус установи, яка власними силами (із використанням працівників Академії) здійснювала спеціальну підготовку прокурорів та установи, що здійснювала наукову діяльність і до 2019 року була також вищим навчальним закладом.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прийнято рішення про ліквідацію Національної академії прокуратури України.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 129 припинено Національну академію прокуратури України шляхом ліквідації.
Встановлено, що з 12 березня 2020 року розпочалася процедура припинення Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України відсутні.
Разом із цим установлено, що створений за наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи - Тренінгового центру прокурорів України 10 березня 2020 року. Даних про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, немає.
На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів у справі, суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не є правонаступником прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено інші функції і завдання, ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є вищим навчальним закладом і у штаті цієї установи відсутні науково-педагогічні працівники.
Вирішуючи правомірність звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що відповідач дотримався процедури її звільнення та не допустив порушення вимог трудового законодавства. Зокрема, встановлено факт попередження позивачки за два місяці про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. У процесу розгляду справи позивачка визнала цей факт.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17 та від 04 червня 2021 року у справі № 640/15027/20, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16, від 27 червня 20218 року у справі № 344/7932/16-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17.
Колегія суддів вважає такі доводи заявника безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.
Так, з постанови від 04 червня 2021 року у справі № 640/15027/20 вбачається, що спір не вирішено по суті, оскільки справу направлено для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.
У постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17 предметом розгляду було правомірність звільнення працівника з державної служби. У даній же справі посада позивачки не відносилася до посад державної служби.
У постанові від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16 вирішувалось питання про звільнення працівників на підставі акта, який у подальшому був визнаний незаконним у судовому порядку.
У постановах від 27 червня 2018 року у справі № 344/7932/16-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17 встановлено, що мала місце реорганізація підприємств, а не їх ліквідація.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, відхиляються, оскільки це не входить до підстав касаційного перегляду, визначеного частиною другою статті 389 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того, слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду