Постанова
Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 522/19726/18
провадження № 61-8260св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради "Добробут-Гарант" м. Київ Бойко Олег Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради "Добробут-Гарант" (далі - Київська філія КП "Добробут-Гарант") Бойка О. М., Загрядської С. М. про визнання протиправним, скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що вона відповідно до договору дарування від 10 червня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Калінюком Р. Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-1035, є власником квартири АДРЕСА_1 . 06 липня 2004 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості було зареєстровано її право власності на вказану квартиру.
У листопаді 2018 року вона випадково дізналась, що право власності на її квартиру зареєстровано за невідомою їй особою ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державним реєстратором Київської філії КП "Добробут-Гарант" Бойко О. М. від 23 серпня 2018 року, індексний номер: 42674045. Дане рішення було прийняте державним реєстратором на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2014 року у справі № 255/2538/14-ц.
Разом з тим, вона не була залучена до участі у справі, хоча з 10 червня 2004 року є власником спірного майна, крім того, вказане рішення суду відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Будь-яких відносин із ОСОБА_2 вона не має і взагалі не знайома з нею.
Також вказує, що відповідно до інформації, розміщеної на сайті Міністерства юстиції України, 28 серпня 2018 року скасовано акредитацію як суб`єкта державної реєстрації Київської філії КП "Добробут-Гарант" та скасовано акредитацію державного реєстратора Бойка О. М.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Київської філії КП "Добробут-Гарант" Бойка О. М. "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)" від 23 серпня 2018 року, індексний номер: 42674045; визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати державне підприємство "Центр обслуговування громадян" зареєструвати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії КП Бойка О. М. "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)" від 23 серпня 2018 року, індексний номер: 42674045.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з державного реєстратора Київської філії КП "Добробут-Гарант" Бойка О. М. на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352,40 грн.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нормами закону встановлено обов`язок уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав при проведенні державної реєстрації права власності та інших речових прав на підставі рішення суду, що набуло законної сили, перевіряти дійсність судового рішення шляхом отримання електронної копії такого судового рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень, а у випадку відсутності його в реєстрі - надсилати запит до відповідного суду про підтвердження дійсності судового рішення. Державна реєстрація зміни права власності щодо квартири у м. Одесі повинна була проводитися незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах лише Одеської області і відсутні будь-які підстави для ухвалення рішення та вчинення державної реєстрації щодо зміни права власності стосовно квартири у м. Одесі державним реєстратором Київської філії КП "Добробут-Гарант", що знаходиться за межами Одеської області. Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що відповідач не визнає право позивача на квартиру, про що зазначила у відзиві, наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно та визнання протиправними і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Разом з тим, відсутні підстави для задоволення вимог в частині зобов`язання державного підприємства "Центр обслуговування громадян" зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, оскільки останнє не було залучено до участі у справі в якості відповідача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вона не була належним чином повідомлена про час і дату судового розгляду справи в апеляційному суді, оскільки під час розгляду справи фактично перебувала у м. Донецьку, тому не мала можливості особисто прийняти участь у судовому засіданні. Також судами не надано належної оцінки доказам, які свідчать про одержання позичальником позики від неї. Крім того, підстав для визнання протиправними і скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 серпня 2018 року, індексний номер: 42674045, немає, оскільки воно прийняте відповідно до норм чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 червня 2004 року громадянка Нідерландів ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Калінюком Р. Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-1035.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 серпня 2018 року, індексний номер: 42674045, згідно з рішенням державного реєстратора Київської філії КП "Добробут-Гарант" Бойка О. М., яке було прийняте на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2014 року у справі № 255/2538/14-ц.
У реєстраційній справі міститься заява ОСОБА_2 про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, заява про внесення змін до запису у зв`язку з виправленням технічних помилок, копія технічного паспорта, а також копія рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2014 року, яким був визнаний недійсним договір дарування від 10 червня 2004 року та визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, справа № 255/2538/14-ц.
Листом від 22 січня 2019 року № 10-1381/19 Державна судова адміністрація України на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року повідомила про відсутність інформації про існування рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2014 року у справі № 255/2538/14-ц.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, визначає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частині третій статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Частиною першою статті 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.
Підпунктом 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності" від 09 листопада 2016 року № 806 передбачено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника. Державний реєстратор прав на нерухоме майно з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду обов`язково використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України щодо наявності такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами. У разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень державний реєстратор прав на нерухоме майно запитує копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. Направлення запиту до суду про отримання копії рішення суду є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що при вчиненні відповідних реєстраційних дій відповідач, як державний реєстратор, повинен був перевірити відомості щодо наявності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Разом з тим, у справі, що переглядається, судом установлено, що відповідач вказаних дій щодо перевірки наявності рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2014 року у справі № 255/2538/14-ц в Єдиному державному реєстрі судових рішень не вчинив, копію цього рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду не запитував.
Зважаючи на те, що у відповідності до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі тих рішень, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем при проведенні спірних реєстраційних дій не дотримано вимог законодавства щодо обов`язкового використання відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на те, що державним реєстратором Київської філії КП "Добробут-Гарант" Бойком О. М. порушено вимоги частини п`ятої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Тобто, за вказаними положеннями державна реєстрація зміни права власності щодо квартири, яка знаходиться у м. Одесі, повинна була проводитися незалежно від місцезнаходження нерухомого майна у межах лише Одеської області і відсутні будь-які підстави для ухвалення рішення та вчинення державної реєстрації щодо зміни права власності стосовно цієї квартири державним реєстратором Київської філії комунального підприємства Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області "Добробут-Гарант", що знаходиться за межами Одеської області.
Таким чином, порушення вищевказаних вимог щодо порядку вчинення реєстраційних дій, встановлення судами факту відсутності відомостей про судове рішення у справі № 255/2538/14-ц в Єдиному державному реєстрі судових рішень та у відповідних судах у своїй сукупності є достатніми підставами для визнання оскаржуваних дій та рішень відповідача протиправними і їх скасування.
Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нерухоме майно з огляду на наступне.
Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У частині першій статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, їй засвідчує його право власності.
З урахуванням вказаного, встановивши, що ОСОБА_2 заперечує право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив вимоги останньої про визнання права власності на це майно.
Твердження заявника, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомив про дату, час і місце судового засідання є безпідставним, оскільки із матеріалів справи вбачається, що судові повідомлення направлялися заявнику за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ОСОБА_2, як особа яка подала апеляційну скаргу, повинна була цікавитися рухом своєї апеляційної скарги.
Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Судом апеляційної інстанції тричі направлялося повідомлення ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 24 грудня 2020 року, проте листи повернулися до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Тобто заявниця, достовірно знаючи, що нею направлена апеляційна скарга до суду, не здійснювала жодних дій для отримання поштових відправлень із суду та не виявляла жодного інтересу до розгляду її скарги.
Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що обов`язок заявника полягає у тому, щоб проявляти особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі "Сухорубченко проти Росії" (Sukhorubchenko v. Russia), заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвала щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03, від 01 квітня 2008 року).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово повідомлялася судом про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, однак не продемонструвала належної сумлінності у захисті своїх власних інтересів та не звертався до суду за інформацією щодо стану розгляду справи.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що якщо сторони у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду справи, їх права на доступ до правосуддя не є порушеними (рішення у справі "Каракуця проти України" (Karakutsya v. Ukraine), заява № 18986/06, пункт 57, від 16 лютого 2017 року).
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 396, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду