Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 752/14334/19
провадження № 61-5090св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - Київська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Махлай Л. Д., Стрижеуса А. М.,,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської міської ради про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить індивідуальний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_1 . На момент смерті у користуванні спадкодавця перебувала земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 . Належність цієї ділянки ОСОБА_3 та її розміри підтверджуються архівним витягом з протоколу № 10 поширеного засідання правління колгоспу "Родіна" с. Хотів, яке відбулося у с. Чапаєвці 06-10 квітня 1958 року, наданими Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, копією акта встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 25 грудня 1993 року та абрисом земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.
На цій земельній ділянці ОСОБА_3 господарським способом побудував індивідуальний житловий будинок. Відповідно до технічного паспорта від 27 листопада 2018 року вказаний житловий будинок збудовано у 1980 році із дотриманням усіх технічних і будівельних норм, відповідно до якого жодна із споруд не є самочинно збудованою.
Разом з тим, у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на житловий будинок по АДРЕСА_1 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, у листі Другої київської державної нотаріальної контори було зазначено, що відповідно до інформації Київського міського бюро технічної інвентаризації, наданої у відповідь на запит нотаріальної контори, право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Вважала, що виникнення права власності у ОСОБА_3 на житловий будинок не залежало від державної реєстрації, оскільки він повністю був збудований у 1980 році, тобто до набрання чинності ЦК України і Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зважаючи на те, що будинок на праві власності ОСОБА_3 належав на підставі факту його побудови до 1988 року, то належним документом, що підтверджує право власності спадкодавця на зазначений будинок, є технічний паспорт від 27 листопада 2018 року.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок з прибудовами і господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 58,3 кв. м та житловою площею 26,3 кв. м.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем у порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження належності ОСОБА_3 спірного житлового будинку, зокрема рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності спадкодавця на будинок, виписки з погосподарської книги про те, що це майно належало спадкодавцеві. При цьому складений у 2018 році технічний паспорт не є належним і достатнім доказом, що підтверджує право власності саме спадкодавця на зазначений житловий будинок.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення", якою встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, не передбачено процедуру введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року. При цьому документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, зокрема для потреб державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 березня 1976 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) був зареєстрований шлюб, про що складений актовий запис № 399, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 10 березня 1976 року № НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
В установлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Листом від 08 липня 2010 року за підписом завідувача Другої київської державної нотаріальної контори Синельник О. Т. повідомлено, що нотаріальна контора не може видати їй свідоцтво про право на спадщину, оскільки останньою не були подані правовстановлюючі документи на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії архівного витягу із протоколу № 10 поширеного засідання правління колгоспу "Родіна" с. Хотів Києво-Святошинського району, яке відбулось у с. Чапаєвці 06-10 квітня 1959 року, членами правління було ухвалено закріпити землекористування за робітниками та колгоспниками, зокрема, ОСОБА_5 - 0,42 га, а також згідно з копії акта встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 25 грудня 1993 року у присутності землекористувача ОСОБА_3 було проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки від 23 червня 2010 року № 24217, наданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, станом на 18 червня 2010 року, згідно з даними Реєстру права власності, інформація про реєстрацію нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 відсутня, та станом на 18 червня 2010 року приватний будинок по АДРЕСА_1 на праві приватної власності не зареєстрований.
Згідно з технічним паспортом на індивідуальний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_1 вказаний житловий будинок та прибудова до нього побудовані у 1980 році, вбиральня - у 1990 році.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.
Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12 та постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення", яка втратила чинність 30 грудня 2004 року, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватнихжитлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.
Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15 липня 2019 року у справі № 263/8226/16-ц і від 01 квітня 2020 року у справі № 760/1651/16-ц.
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною другою статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не довела належними і допустимими доказами набуття у передбаченому законом порядку спадкодавцем права власності на спірний індивідуальний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_1, що виключає можливість визнання за нею право власності на це майно.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, у тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку, однак у справі, яка переглядається, відсутні докази набуття такого права померлим чоловіком позивача, а тому підстав для задоволення позову немає. Крім того, у матеріалах справи відсутній документ, який підтверджував би право власності або право користування спадкодавця на земельну ділянку, на якій розміщений спірний об`єкт нерухомого майна.
Разом з тим, у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду