Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 243/14645/19-ц
провадження № 61-11576св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 1992 року вона перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 04 вересня 2007 року. В період перебування у шлюбі, а саме 21 вересня 2005 року нею та ОСОБА_2, як подружжям, за спільні кошти придбано нерухоме майно у вигляді двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 . Квартира є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2
29 жовтня 2019 року вона дізналась, що 16 липня 2019 року ОСОБА_2 здійснено продаж спірної квартири ОСОБА_3, про що укладений договір купівлі-продажу від 16 липня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. На момент укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 16 липня 2019 року вона не надавала у будь-якій формі згоди на продаж спірної квартири, а також не надавала ОСОБА_2 повноважень на укладання такої угоди щодо майна, співвласником якого вона є. Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору купівлі-продажу позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійним договір купівлі-продажу від 16 липня 2019 року № 3677, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо квартири АДРЕСА_2 . Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис право власності № 32414938 від 16 липня 2019 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Визнати квартиру спільною сумісною власністю сторін у справі. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири.
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2021 року у складі судді Сидоренко І. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заяву про надання згоди на відчуження квартири складено саме позивачем до зміни нею прізвища, тобто позивач сама надала згоду на укладення оспорюваного нею договору саме колишньому чоловікові - ОСОБА_2 . Встановивши такі обставини, суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що на момент укладення договору не існувало такої фізичної особи як ОСОБА_5, а позивач не мала волевиявлення на продаж спірного майна. Волевиявлення позивача на укладення правочину, щодо якого виник спір, не залежить від зміни нею прізвища або ім`я та по батькові, а також відповідної заміни паспортних документів у зв`язку зі зміною особистих даних. Насамперед, у такому випадку повинні враховуватись дії позивача направлені на зміну свого волевиявлення, які могли бути виражені у відкликанні раніше посвідченої заяви, якою відповідачу надано згоду на здійснення правочину щодо нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Проте, ОСОБА_1 та її представником не надано будь-яких доказів, які б вказували на здійснення позивачем зазначених дій, а отже, раніше надана та нотаріально посвідчена згода зберігала свою силу на момент укладення відповідачем договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 . Право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_3 правомірно, зважаючи на дотримання сторонами правочину, про недійсність якого позивачем заявлено вимогу, усіх вимог закону.
Постановою Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд виходив із того, що Згідно з посвідченою 07 листопада 2008 року нотаріальною заявою, ОСОБА_5 надала згоду її колишньому чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору продажу квартири АДРЕСА_2, за ціну та на умовах на його розсуд. Квартира, яка буде продаватися, є її спільною сумісною власністю із ОСОБА_2 як така, що набувалась у період перебування у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується заявою ОСОБА_5 від 08 листопада 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу. Шлюб між сторонами розірвано 04 вересня 2007 року, після реєстрації розірвання шлюбу присвоюється прізвище їй - ОСОБА_6 . Згідно з копією паспорта, виданого 18 березня 2009 року Куйбишевським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, прізвище позивача " ОСОБА_6". Отже, на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, в порушення вимог глави 1 підпункту 4.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та статті 47 Закону України "Про нотаріат" зазначені обставини та відомості перевірені не були. Крім цього, не зважаючи на те, що законодавством строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений, не можна не відзначити, що за аналогією норм матеріального закону необхідно піддавати перевірці заяви від другого з подружжя, інших учасників спільної сумісної власності, якщо від дати видачі заяви до дати посвідчення правочину про розпорядження спільним майном пройшло не більше шести місяців, адже у цьому випадку не враховано занадто тривалий час у 11 років, який сплинув з часу надання згоди колишньою дружиною на відчуження спірного майна та зміну прізвища останньої. Отже, доводи апеляційної скарги, що заява ОСОБА_5 від 08 листопада 2008 року є неналежним доказом, є обґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 201/4243/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7356/16-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 1316/4810/12, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.
Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПКУкраїни (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судового рішення. Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення строку дії нотаріально посвідченої заяви одного із подружжя на розпорядження майном іншим із подружжя; який порядок скасування такої заяви у випадку зміни волевиявлення заявника; який належний спосіб захисту порушеного права в подібних правовідношеннях як одного із подружжя, так і добросовісного набувача майна.
У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 202/4078/15-ц.
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, згідно з яким цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення, як було вчинено ОСОБА_2 . Оспорюваний договір купівлі-продажу укладений 16 липня 2019 року, а заява, на яку посилається суд, складена 07 листопада 2008 роком, тобто за 11 років до спірного правочину. Законодавчо не встановлено порядку (процедури) відкликання, скасування раніше наданої заяви, а отже, без реального механізму вчинення відповідної дії, посилання на такі механізми нівелює принцип правової визначеності. Рішення Верховного Суду, на які посилається відповідач, не містять жодних висновків, які б підтверджували його доводи щодо строку дії згоди та порядку зміни волевиявлення особою.
У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, згідно з яким засвідчення справжності підпису не передбачає встановлення дійсних намірів особи та її волевиявлення, що підтверджується статтею 78 Закону України "Про нотаріат". Засвідчувальний напис, вчинений на заяві від 07 листопада 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, вказує виключно на засвідчення справжності підпису на заяві, але аж ніяк не посвідчення правочину. В цьому випадку згода є письмовою, а не нотаріально посвідченою, а тому відмова від одностороннього правочину вчиняється у такій же письмовій формі та не передбачає вимоги щодо її нотаріального посвідчення. Виражаючи власну волю на відчуження спірної квартири у кінці 2008 року позивач не знала та навіть не могла передбачити, що м. Донецьк, у якому проживала та змушена проживати позивач, буде окупованим та на його території почнуться військові дії. Оскільки позивач змушена була шукати безпечне місце для проживання, то у неї виникла об`єктивна необхідність у самостійному розпорядженні та користуванні спірною квартирою, з чим вона неодноразово у телефонному режимі зверталась до ОСОБА_2 . Заява від 07 листопада 2008 року не відповідає вимогам глави 13 Порядку 296/5, яка забороняє приймати для вчинення нотаріальних дій документи, що не відповідають статті 47 Закону України "Про нотаріат". Позивачем вчинено юридично значущі дії щодо вказують на зміну її волевиявлення шляхом подання позову усунення перешкод у користуванні спірним майном (справа №243/3217/19).
У серпні 2021 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якій він просив задовольнити його касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Обставини встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 червня 1992 року по 04 вересня 2007 року, що підтверджується копіями свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 20 червня 1992 року Ворошиловським районним РАЦС м. Донецьк, та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, виданого повторно 24 вересня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку.
07 листопада 2008 року ОСОБА_8 своєю заявою, посвідченою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Баженовою Л. В., за реєстровим № 9601, надала згоду своєму колишньому чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору продажу квартири АДРЕСА_2 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 липня 2019 року № 172604565, 17 серпня 2005 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Паращук О. А. посвідчено договір купівлі-продажу № 4792, згідно з яким ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 .
16 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О.
Згідно з пунктом 4 договору, продаж квартири вчинено за домовленістю сторін за 100 000,00 грн, які продавець отримав від покупця у повному обсязі до підписання цього договору у порядку, передбаченому чинним законодавством. Продавець своїм підписом на цьому договорі підтверджує факт отримання грошової суму від покупця в повному обсязі.
У договорі також зазначено, що продавець стверджує, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; усі інженерні комунікації, що знаходяться в квартирі, перебувають у робочому стані і функціонують за призначенням; зазначена квартира не здана в найм (оренду), до цього часу нікому іншому не відчужена за будь-яким правочином, не заставлена, не перебуває у податковій заставі, у будь-якому спорі, під забороною або арештом, не обтяжена ніякими іншими зобов`язаннями перед третіми особами, відсутні будь-які права на володіння та користування квартирою у третіх осіб, в тому числі малолітніх та/або неповнолітніх, недієздатних та/або обмежено дієздатних; самовільних переобладнань у квартирі немає; а також не існує заборгованості по сплаті комунальних послуг; відчуження квартири здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства (пункт 6 договору).
Факт відсутності заборони відчуження квартири, арештів та податкової застави підтверджується відповідними витягами та інформаційними довідками, виданими 16 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (пункт 7 договору). Продавець довів до відома покупця, що відсутні будь-які права малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваною квартирою, про що зроблено заяву, яка додається до примірника цього договору та зберігається в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О.
Відповідно до пункту 9 договору, цей правочин вчиняється за згодою дружини продавця, справжність підпису якої засвідчено на відповідній заяві 07 листопада 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Баженовою Л. В. (реєстровий № 9601), яка додається до примірника цього договору та зберігається в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О.
За змістом заяви від 07 листопада 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Баженовою В. Л., позивач ОСОБА_8 надала згоду колишньому чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору продажу квартири за ціною та на умовах на його розсуд. Квартира, яка буде продаватися, є їхньою спільною сумісною власністю із ОСОБА_2 як така, що придбана у період перебування у зареєстрованому шлюбі (т. І, а.с. 79).
Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що хоча законодавством строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений, суд вважав, що за аналогією норм матеріального закону необхідно піддавати перевірці заяви від другого з подружжя, інших учасників спільної сумісної власності, якщо від дати видачі заяви до дати посвідчення правочину про розпорядження спільним майном пройшло не більше шести місяців, адже у цьому випадку не враховано занадто тривалий час в 11 років, який сплинув з часу надання згоди колишньою дружиною на відчуження спірного майна та зміну прізвища останньої.
Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду першої інстанції про відсутність дій позивача, направлених на зміну свого волевиявлення, оскільки ОСОБА_1 у березні 2019 року до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою.
Верховний Суд не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.
Зміст наведених положень свідчить про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За встановленими судами обставинами, у цій справі між сторонами відсутній спір про те, що квартира АДРЕСА_2 була об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_9 .
Щодо наявності згоди іншого із подружжя
За змістом частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Можна дійти висновку, що законодавець у наведеній нормі передбачив як загальне правило презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, які потребують обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина третя статті 65 СК України).
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції на час нотаріального посвідчення оспорюваного договору), при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.
Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
За змістом статей 34 та 36 Закону України "Про нотаріат", у редакції від 06 квітня 2006 року (у редакції на час засвідчення справжності підпису на заяві), приватний нотаріус засвідчується справжність підпису на документах.
Відповідно до статті 78 Закону України "Про нотаріат", у редакції від 06 квітня 2006 року, нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів засвідчують справжністьпідпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, засвідчуючи справжністьпідпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України "Про нотаріат" запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії.
Отже, згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути складений письмово, а у визначених законом випадках - нотаріально посвідчений. (Дивись висновки Верховного Суду у справі № 643/6453/15). Предметом цього правочину за частиною першою та другою статті 369 ЦК України є передання права розпорядження спільним майном одним співвласником іншому.
На односторонні правочини поширюються положення статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Наведене дає підстави для висновку, що згода одного з подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину щодо розпорядження спільним майном, як односторонній правочин, є чинною, до моменту її скасування (відкликання).