Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 638/11783/14-ц
провадження № 61-11852св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А.І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від тяжкої хвороби померла його рідна сестра - ОСОБА_4, якій на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 1975 року належить домоволодіння АДРЕСА_1 . Про смерть сестри він дізнався з телефонного повідомлення від ОСОБА_5, яка протягом декількох останніх років здійснювала догляд за ОСОБА_4 за його дорученням. Він попросив свою дочку ОСОБА_1 та її чоловіка поїхати до м. Харкова та здійснити поховання сестри. Він не зміг приїхати, оскількитодіпроходив довготривале лікування та не мав можливості перервати його без погіршення стану свого здоров`я. Приїхавши до будинку сестри, дочка та її чоловік зустріли відповідача ОСОБА_2, який повідомив, що він самостійно поховав сестру і тепер є законним власником її будинку відповідно до заповіту від 25 жовтня 2013 року. За вказаним фактом дочка позивача ОСОБА_1 звернулася до органів міліції із заявою про незаконне заволодіння відповідачем житловим будинком, котрий належав його покійній сестрі.
На початку жовтня 2013 року ОСОБА_4 перенесла інсульт, унаслідок чого в неї було паралізовано правий бік тіла, а тому вона не мала можливості писати, підписувати будь-які документи та читати. Сестра протягом останнього тижня життя була у важкому стані. За 3 місяці до смерті ОСОБА_4 говорилайому, що тільки він є її єдиною близькою, рідною людиною, а тому є її законним спадкоємцем. Зміст оскаржуваного заповіту не міг відповідати волі ОСОБА_4
23 квітня 2014 року він звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Даньшиної К. І. із заявою про прийняття спадщини після смерті сестри.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2016 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_9
21 грудня 2016 року ОСОБА_1 надала суду уточнену позовну заяву, в якій просила визнати недійсним заповіт, посвідчений 25 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Даньшиною К. І. за реєстровим номером 2144 від імені ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1,та визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року позовзадоволено. Визнано заповіт, посвідчений 25 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Даньшиною К. І. за реєстровим номером 2144 від імені ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, недійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням психічного стану ОСОБА_4 наявні підстави для визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спірне майно за спадкоємцем за законом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок змінено, ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 48/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінивши рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, суд апеляційної інстанції виходив з того, щозгідно з договором купівлі продажу від 12 липня 1975 ОСОБА_4 придбала 48/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, тому спадкодавцю належало 48/100 частин спірного будинку, у звʼязку з чим немає підстав для визнання права власності на будинок в цілому.
Суд апеляційної інстанції в іншій частині погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не звернули уваги, що для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент укладання угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.
У судовому засіданні він заявляв клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, проте ухвалою суду першої інстанції від 04 червня 2018 року йому в задоволенні цього клопотання відмовлено.
Непроведення вказаної експертизи призвело до неправильного вирішення справи.
Суди помилково не взяли до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, оскільки він відповідає обставинам справи.
Наданий представником позивача висновок експерта є недопустимим доказом, крім того, отриманий з порушенням законодавства, оскільки КПК України не передбачено розголошувати матеріали кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є робітниками сина відповідача, ОСОБА_12 - співмешканка сина відповідача, а відповідач - сторонньою особою для ОСОБА_4, оскільки це не підтверджено жодним доказом.
Суд апеляційної інстанції всупереч статті 1258 ЦК України безпідставно визнав за позивачем право власності на 48/100 частини будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом і за законом після смерті її батька ОСОБА_3, а спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 був ОСОБА_3 .
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий через представника ОСОБА_13, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вказує, що 10 жовтня 2013 року ОСОБА_4 перенесла обширний інфаркт, у зв`язку з чим паралізовано правий бік тіла. Її брат ОСОБА_3 надіслав їй лист з грошима та проханням переїхати до нього на лікування. ОСОБА_5 вказаний лист передала ОСОБА_4 .
Родина відповідача використала передані кошти на послуги нотаріуса для оформлення заповіту.
У спірному будинку безпідставно проживає син відповідача, у зв`язку з чим відкрито кримінальне провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
У грудні 2020 року ОСОБА_14 звернулася до Верховного Суду із заявою, в якій просила ухвалити законне рішення щодо зняття арешту з її майна.
У липні 2020 року ОСОБА_14 звернулася до Верховного Суду із заявою, в якій просила розглянути її заяву та допомогти зняти арешт з її майна.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_15, ОСОБА_14 повернено заявникам.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року заяву ОСОБА_15, ОСОБА_14 про повернення судового збору задоволено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником 48/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
25 жовтня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_2 . Заповіт підписано від імені заповідача ОСОБА_12 у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Відповідно до наданого позивачем висновку експерта від 04 вересня 2017 року № 214-КЕ/2107 за результатами комісійної судово-медичної експертизи, проведеної за матеріалами кримінального провадження № 4207220000000012 за фактом встановлення стану здоров`я ОСОБА_4, ОСОБА_4 у період часу, якому відповідає складання заповіту - 25 жовтня 2013 року о 13 год 25 хв була без свідомості і не могла керувати своїми діями, сприймати звернену до неї мову, усвідомлювати і оцінювати те, що відбувається (ознайомлення з текстом документа) і не могла приймати рішення, оскільки не могла чути, бачити тощо.
Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 28 лютого 2019 року № 120 та наданою медичною документацією ОСОБА_4 до психіатра за медичною допомогою не зверталася. 21 жовтня 2013 року у ОСОБА_4 на фоні основного неврологічного захворювання сімейний лікар зазначив про скарги церебрастенічного характеру, зафіксовано відмову від рекомендованої госпіталізації в стаціонар, однак відзначено загальмовану свідомість. Протягом наступних чотирьох днів медичні фахівці ОСОБА_4 не оглядали, опису динаміки її стану в медичній документації немає до 15 год 10 хв 25 жовтня 2013 року. Заповіт посвідчено 25 жовтня 2013 року о 12 год 55 хв, коли при огляді сімейним лікарем на тлі підвищення артеріального тиску відзначено різке погіршення стану ОСОБА_4 : виражене порушення мови, контакту, різко загальмована свідомість. Допитані у справі свідки описують стан ОСОБА_4 на момент угоди так: "говорила тільки короткі слова - так чи ні", "була дуже слабка, з кожним питанням вона відповідала слабкіше і однозначне ...". Враховуючи наведе, за наданими суду відомостями з`ясувати про наявність у ОСОБА_4 хронічного, стійкого психічного розладу та щодо здатності відповідно до свого психічного стану усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час посвідчення заповіту о 12 год 55 хв 25 жовтня 2013 року не вивляється можливим.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 25 березня 2014 року ОСОБА_3 в межах встановленого законом строку подав заяву про прийняття спадщини після смерті його сестри ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
15 квітня 2016 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулась його дочка ОСОБА_1, заведено спадкову справу.
Заповіт ОСОБА_4 підписаний ОСОБА_12 - співмешканкою сина відповідача у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які є робітниками сина відповідача.
Відповідач - стороння особа для ОСОБА_4 - мешкає у м. Полтаві.
Представник відповідача не заперечував, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - працівники його сина. Відсутність сусідів при посвідченні заповіту обґрунтував тим, що нікого із сусідів не було.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову є визнання заповіту недійсним з тих підстав, що на момент складання заповіту ОСОБА_4 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки тяжко хворіла.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Верховний Суд зазначає, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право відповідно до закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Згідно зі статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Верховний Суд виходить з того, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Оскільки у частині першій статті 225 ЦК України вживається термін "момент" вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи необхідно ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки протягом дня психічний стан особи може змінюватись.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити насамперед на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент вчинення правочину здатною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц, провадження № 61-5896св18.
Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині визнання заповіту недійсним, оскільки під час укладення заповіту від 25 жовтня 2013 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не була здатною прогнозувати наслідки власних дій пов`язаних з укладенням заповіту.
Щодо вимог про визнання права власності, суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до статті 1266 ЦК України визначено спадкування за правом представлення. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Змінивши рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, щозгідно з договором купівлі продажу від 12 липня 1975 ОСОБА_4 придбала 48/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, у звʼязку з чим немає підстав для визнання права власності на будинок в цілому.
Необгрунтованими є доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції ухвалою суду від 04 червня 2018 року відмовив у призначенні у справі судово-психіатричної експертизи, оскільки суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції усунув ці порушення, постановивши ухвалу від 28 листопада 2018 року про призначення посмертної судової-психіатричної експертизи.
У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.
Згідно зі статею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд апеляційної інстанції встановив, що висновком посмертної судово-психіатричної експертизи, проведеної в межах цивільної справи, не надано точної відповіді щодо стану психічного здоров`я ОСОБА_4 та можливості усвідомлення нею своїх дій. Однак, цим висновком не спростовано висновок експерта від 04 вересня 2017 року № 214-КЕ/2107, проведеного в межах кримінальної справи.
Суд апеляційної інстанції врахував допустимість висновку експерта як доказ, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.
Суд апеляційної інстанції оцінив висновок експерта від 04 вересня 2017 року № 214-КЕ/2107, проведеного в межах кримінальної справи, у сукупності з іншими доказами у справі.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є робітниками сина відповідача, ОСОБА_12 - співмешканка сина відповідача, а відповідач - сторонньою особою для ОСОБА_4, оскільки це не підтверджено жодним доказом, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки представник відповідача цього не заперечував.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів стосовно дослідження та оцінки доказів у справі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Заяви ОСОБА_14 про зняття арешту не підлягають розгляду, оскільки вона не є учасником справи, крім того, згідно з частиною сьомою статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.