Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 567/838/19
провадження № 61-13961св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Острозька міська рада Рівненської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Хмарук Юлія Миколаївна, на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року у складі судді Венгерчук А. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Острозької міської ради Рівненської області про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
На обґрунтування позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, який на день своєї смерті проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з права на спадщину на зазначену квартиру. Звернувшись до приватного нотаріуса з метою оформлення спадкового майна, що залишилось після смерті батька, вона дізналася, що пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, який закінчився 12 квітня 2019 року. Зазначала, що строк для прийняття спадщини пропустила з поважних причини, оскільки про смерть батька дізналася лише 01 квітня 2019 року і відразу надіслала в Україну довіреність на представлення її інтересів та копії всіх необхідних документів, які були отримані поза межами шестимісячного строку. З`явитися особисто до м. Острога Рівненської області для подачі заяви про прийняття спадщини вона не мала можливості у зв`язку із значною віддаленістю та необхідністю значних матеріальних затрат для приїзду з м. Уссурійськ Приморського краю Російської Федерації до України.
З урахуванням наведеного просила визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном у два місяці - з 25 січня 2020 року до 25 березня 2020 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки вона не була вчасно повідомлена про смерть свого батька, постійно проживала за межами України, є громадянкою Російської Федерації, не обізнана з вимогами чинного законодавства України та необхідністю завчасно подати заяву про прийняття спадщини, а також вона не мала можливості особисто подати заяву у зв`язку із значною територіальною віддаленістю та необхідністю значних матеріальних витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 липня 2020 року рішення Острозького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: "Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалістю у два місяці з дня прийняття апеляційним судом цієї постанови".
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки зазначені позивачкою причини пропуску шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними. Водночас апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у частині визначення строку для подання заяви про прийняття спадщини та надав позивачці строк для прийняття спадщини тривалістю у два місяці з дня ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У вересні 2020 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Хмарук Ю. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що зазначені позивачкою причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними. Суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду про те, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, проживання позивачки за межами України або віддаленість місця проживання. Ці причини не свідчать про існування у заявниці реальних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини.
У серпні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивачки просив касаційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилався на те, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази, зокрема, рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, тому ОСОБА_4 не відноситься до кола спадкоємців четвертої черги після смерті ОСОБА_3 . Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність поважних підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Хмарук Ю. М., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 03 червня 2020 року у справі № 524/8218/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 203/3992/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Після одруження позивачка змінила прізвище на " ОСОБА_1".
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про смерть від 12 жовтня 2018 року, серія НОМЕР_1 .
17 квітня 2019 року ОСОБА_2 подала заяву до приватного нотаріуса Острозького міського нотаріального округу про відкриття спадкової справи та надання усі необхідних запитів, пов`язаних з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_3 . Заява мотивована тим, що вона на день смерті спадкодавця постійно проживала разом з ним однією сім`єю більше п`яти років та вела спільне господарство, а тому є спадкоємцем четвертої черги.
23 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Острозького міського нотаріального округу посвідчену нотаріусом Уссурійського нотаріального округу Російської Федерації заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Зазначену заяву позивачка подала через 1 місяць 11 днів після спливу строку для прийняття спадщини (шестимісячний строк, передбачений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), закінчився 12 квітня 2019 року).
07 липня 2019 року приватний нотаріус Острозького міського нотаріального округу відмовив ОСОБА_1 у прийнятті вказаної заяви у зв`язку з пропуском строку для її подання.
Відповідно до загальних положень про спадкування, викладених у статтях 1220, 1222, 1270 ЦК України, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, початком перебігу якого є час її відкриття.
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17 (провадження № 61-48230св18), від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19 (провадження № 61-14663св20), від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18 (провадження № 61-13558св19).
Звертаючись до суду, як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_2 посилалася на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі
№ 761/42165/17-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 03 червня 2020 року у справі № 524/8218/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 203/3992/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проте зазначені підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги відповідачки.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
У постановах від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17 (провадження № 61-49121св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18 (провадження № 61-13558св19) Верховний Суд надав тлумачення статті 1272 ЦК України та зазначив причини, які можуть вважитися поважними у разі пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Також у зазначених справах суди дійшли висновку про наявність підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Зокрема, у справі № 761/42165/17 суди зазначили про те, що нотаріус не вчиняла дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини та не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, а тому наявні підстави для задоволення позову. У справі № 592/18695/18 суди зазначили, що позивач довів наявність перешкод (відсутність свідоцтва про смерть батька), які вплинуи на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини.
У постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18 (провадження
№ 61-41455св18) Верховний Суд, враховуючи обставини справи, незначний проміжок часу, наявність заповіту на користь позивача як єдиного спадкоємця, недобросовісну поведінку відповідача, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, дійшов висновку про наявність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Заявниця посилалась на зазначені постанови як на приклад тлумачення статті 1272 ЦК України та визначення поважних/неповажних причин пропуску строку.
Проте рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею постановах Верховного Суду, оскільки суди з урахуванням норм статті 1272 ЦК України, на підставі зібраних у матеріалах справи доказів та встановлених обставин справи, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Крім того, у вказаних заявницею справах суди попередніх інстанцій також вважали доведеними обставини щодо наявності поважних підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
У справах № 203/3992/17, № 347/2155/18, № 524/8218/16 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що постійне проживання на момент смерті спадкодавця за межами країни та неповідомлення позивача про смерть спадкодавця не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.
У справі № 336/1127/17 Верховний Суд зазначив про те, що необізнаність про факт смерті спадкодавця не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Проте правовідносини у зазначених як приклад справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що позивачка дізналася про смерть батька за два тижні до закінчення встановленого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини та одразу почала вживати необхідні дії для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, звернулася до нотаріуса у м. Уссурійську для посвідчення довіреності на представлення її інтересів, у тому числі й на прийняття спадщини, а в подальшому посвідчила і заяву про прийняття спадщини, а тому суди, на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Також заслуговують на увагу доводи відзиву про те, що ОСОБА_2 не довела, що вона є особою, що не менше п`яти років проживала зі спадкодавцем, а отже, є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3, та не надала доказів спільного проживання.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину.
Зазначені висновки викладені Верховним Судом, наприклад, у постановах: від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц (провадження
№ 61-38046св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18).
Проте у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 .
Отже, незважаючи на те, що позивачка ОСОБА_1 визначила ОСОБА_2 співвідповідачкою у справі, з матеріалів справи випливає, що ОСОБА_2 на час розгляду справи не має статусу особи, яка є спадкоємцем за законом відповідної черги, а відповідно, вирішення судами попередніх інстанцій вимог ОСОБА_1 не є вирішенням питання про права ОСОБА_2 .
Зважаючи на наведене, касаційна скарга не підлягає задоволенню із зазначених підстав. Помилкове надання заявниці статусу співвідповідачки у справі не може мати наслідком скасування рішень судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визначення для ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.