Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 757/12208/20-ц
провадження № 61-2312св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава України в особі Державної казначейської служби України, Служби безпеки України в особі управління Служби безпеки України в Закарпатській області, Державної фіскальної служби України в особі слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Генеральної прокуратури України в особі прокуратури Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду
м. Києва, у складі судді Волкової С. Я., від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В., від 27 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, Служби безпеки України в особі управління Служби безпеки України в Закарпатській області, Державної фіскальної служби України в особі слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Генеральної прокуратури України в особі прокуратури Закарпатської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій та рішень правоохоронних органів під час досудового розслідування кримінального провадження
№ 32016070000000020 від 25 травня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 КК України, а саме тим, що 14 липня 2016 року в ході досудового розслідування у вказаному провадженні під час проведення огляду слідчим неподалік відділення № 1 ТОВ "Ін-тайм" (м. Ужгород, вул. Лобачевського, 26) було вилучено належне йому майно (шість тюків з товарами в асортименті).
В подальшому на вказане майно у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 18 липня 2016 року у справі № 308/7224/16-к було накладено арешт. Згідно експертної оцінки, проведеної департаментом податкових та митних експертиз, вартість вилученого майна складала 643 304,30 грн.
16 червня 2017 року кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
20 липня 2017 року ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду в справі № 308/5945/17 вирішено майно передати у власність держави, а 23 листопада 2017 року ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області вказану ухвалу слідчого судді скасовано, відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про вирішення питання про речові докази, втім питання про повернення майна власнику не вирішено.
Стверджував, що у зв`язку із позбавленням права на вільне володіння своїм майном, протиправне використання проти нього сили з боку працівників Служби безпеки України, йому завдано матеріальної та моральної шкоди.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати нанесення матеріальної та моральної шкоди внаслідок протиправних дій та бездіяльності відповідачів, стягнути з Держави Україна на його користь шляхом списання із єдиного рахунку Державної казначейської служби України 643 304,30 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та
415 634 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем вчинення відповідачами щодо нього протиправних дій та бездіяльності при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня
2016 року. При цьому, судами враховано, що ОСОБА_1 жодних документів на підтвердження належності йому вилученого майна не надав, за викликом слідчого на допит не з`явився.
Крім того, судами зазначено, що встановлення правомірності та/або неправомірності дій та/або бездіяльності органів досудового розслідування у кримінальному провадженні у порядку, визначеному ЦПК України, не передбачено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення, а справу направити до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
08 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із районного суду.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі
№ 372/2904/17-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що виявилось у не дослідженні зібраних у справі доказів (пункт 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено та не надано оцінки його аргументам з посиланням на письмові докази, додані до позову, з яких вбачається, що в інших судових рішеннях вже встановлені факти протиправної поведінки відповідачів.
Вважає, що закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, оскільки позбавлення його права власності за відсутності карного вчинку вже свідчить про факт протиправних дій правоохоронних органів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Служби безпеки України, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Стверджує, що позивач не звертався з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються його прав та інтересів у порядку, передбаченому КПК України. Позивач не визнавався ні підозрюваним, ні обвинуваченим у відповідному кримінальному провадженні, доказів належності йому вилученого майна не надав.
Посилання на судові рішення, долучені до позовної заяви, є безпідставним, оскільки в них не встановлено належність вилученого майна позивачу.
Фактичні обставини справи встановлені судами
У липні 2016 року оперативним підрозділом управління Служби безпеки України виконувалось доручення слідчого Державної фіскальної служби у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня 2016 року, за результатами виконання якого в управлінні Служби безпеки України було підготовлено відповідний лист № 58/14-2152 від 14 липня 2016 року на адресу слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, у якому йшлося про те, що в ході проведення оперативних заходів на виконання доручення слідчого у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня 2016 року отримано інформацію, зокрема про те, що у відділенні № 1
ТОВ "Ін-тайм" (в м. Ужгороді, вул. Лобачевського, 26) зберігаються товари, упаковані в тюки, які були незаконно ввезені на митну територію України.
14 липня 2016 року в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня 2016 року старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області за участю співробітника Управління Служби безпеки України та співробітника Головного управління Державної фіскальної служби в присутності двох понятих проведено слідчу дію (огляд), про що складено відповідний протокол.
Згідно протоколу огляду шість тюків з товарами на час їх вилучення знаходились на двох дерев`яних піддонах, розташованих на проїжджій частині на відстані близько 10 метрів праворуч від входу до складу відділення ТОВ "Ін-тайм". На момент проведення огляду власника тюків не встановлено. Шість тюків вилучено слідчим до вирішення питання по суті.
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2016 року у справі № 308/7224/16-к накладено арешт на товарно-матеріальні цінності, а саме на шість поліетиленових тюків (пакунків) жовтого кольору, які були вилучені в ході огляду 14 липня
2016 року біля входу до складу ТОВ "Ін-тайм".
16 червня 2017 року кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
20 липня 2017 року ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/5945/17 вирішено вилучене майно передати у власність держави, а 23 листопада 2017 року ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області вказану ухвалу слідчого судді скасовано, у задоволенні клопотання слідчого щодо вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня 2016 року відмовлено.
Згідно листа Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області № 17318/10/07-16-23 від 06 серпня 2019 року з метою встановлення приналежності спірного майна, що знаходилось у вилучених тюках, ОСОБА_1 слідчим було скеровано відповідний запит
від 17 жовтня 2016 року в порядку статті 93 КПК України, а також викликано на допит в якості свідка.
Однак ОСОБА_1 за період досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня 2016 року жодних документів на підтвердження належності йому вилученого майна слідчому не надав, за викликом на допит не з`явився.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами
(статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, питання про відшкодування моральної шкоди в такому випадку має вирішуватися виходячи із наданих сторонами доказів на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування та з урахуванням принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третьої статті 12 ЦПК України), а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Під час розгляду цивільної справи ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої позовні вимоги незаконним вилученням в нього майна, проведенням незаконних оперативно-слідчих дій, не надав доказів на підтвердження належності йому вилученого 14 липня 2016 року майна (6 тюків-пакунків із одягом).
Відсутні відомості про надання ОСОБА_1 таких доказів і в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32016070000000020 від 25 травня 2016 року.
У наданих ОСОБА_1 копіях звернень до державних органів, отриманих відповідей та судових рішеннях відсутня інформація щодо належності позивачу вилученого майна.
Таким чином, встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження завданої йому майнової та моральної шкоди діяннями відповідачів,суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Скасовуючи ухвалу слідчого судді від 20 липня 2017 року в справі
№ 308/5945/17 про передачу спірного майна у власність держави, апеляційний суд Закарпатської області у постанові від 23 листопада
2017 року, вказав на її передчасність.
Ухвала слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2016 року у справі № 308/7224/16-к про накладення арешту на товарно-матеріальні цінності, які позивач вважає своїм майном, не скасована.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 зазначено, що саме на слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). У КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень, при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.
Тобто, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Отже, у даному випадку саме суд в порядку кримінального судочинства має надати оцінку наявності підстав для скасування арешту майна, яке
ОСОБА_1 вважає своїм.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні відомостей про те, що ОСОБА_1 після закриття кримінального провадження звертався до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства.
За таких обставин, позивачем остаточно не втрачена можливість повернення вилученого майна, власником якого він себе вважає, зокрема шляхом звернення до суду із заявою про скасування арешту майна в порядку, передбаченому статтею 174 ЦПК України.
З урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, висновки судів в оскаржених судових рішеннях не суперечать висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі
№ 761/29966/16-ц.
Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, та необхідності переоцінки доказів у справі, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду