Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/11801/17
провадження № 61-2382св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду
м. Одеси, у складі судді Куриленко О. М., від 29 травня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., від 21 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що 26 вересня 2016 року загинув насильницькою смертю її брат ОСОБА_3, за фактом вбивства якого було розпочато кримінальне провадження за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження позивачу стало відомо про наявність заповіту, складеного 07 липня 2016 року від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Позивач стверджувала, що є підстави вважати вказаний заповіт таким, що не відповідав внутрішній волі заповідача, а підпис на заповіті відрізняється від підпису ОСОБА_3 .
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 07 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований за № 646.
Рух справи в судах попередніх інстанцій та короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Київськогорайонного суду м. Одеси від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано заповіт громадянина Ізраїлю ОСОБА_3 від 07 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (в реєстрі зареєстрований за № 646) ОСОБА_4 недійсним, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 320 грн, в іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з висновками експертів за результатами проведення судових почеркознавчих експертиз оспорюваний заповіт підписаний не заповідачем ОСОБА_3, а іншою особою.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на складення оспорюваного заповіту.
Ухвалою Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., від 21 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Туманова Д. С. про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням в справі № 947/33046/20 за позовом ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору про надання правової допомоги між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Дениса Кешкентія".
Розглядаючи вказане клопотання апеляційний суд виходив з того, що передбачені пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України підстави для зупинення провадження у справі відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13 лютого 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 травня
2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року. До касаційної скарги включена скарга на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року про відмову у зупиненні провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року, відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи № 520/11801/17 з місцевого суду, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року відмовлено.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а також апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Заявник наполягає на тому, що в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують факт родинних відносин позивача із заповідачем, а отже ОСОБА_1 не можна визнати належним позивачем за пред`явленими вимогами про визнання заповіту недійсним.
Оскільки відповідач має сумніви щодо повноважень адвоката
Кешкентія Д. В. на представництво інтересів ОСОБА_1 у розглядуваній справі, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, порушив вимоги статті 251 ЦПК України.
Крім того, апеляційний суд в порушення вимог статті 372 ЦПК України необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Туманова Д. С. про відкладення розгляду справи, не врахувавши, що судове засідання у справі проходило під час дії посилених карантинних обмежень, а представник не з`явився в судове засідання з поважних причин.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 липня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 646 заповіт від імені ОСОБА_3, згідно з яким, останній все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, та взагалі усе те, що на день його смерті буде йому належати та на що за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За фактом загибелі ОСОБА_3 відкрито кримінальне провадження №12016160500007556, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 вересня 2016 року за частиною першою
статті 115 КК України.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої увійшли квартири у м. Одесі.
Суди вважали встановленим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 та прийняла спадщину після смерті останнього шляхом подання відповідної заяви нотаріусу.
Згідно висновків експертів за результатами проведення судових почеркознавчих експертиз, складених експертом Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС за № 454П
від 02 лютого 2017 року та експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 19-3345 від 29 жовтня 2019 року, підпис та прізвище з ініціалами " ОСОБА_3" в графі підпис в оригіналі заповіту
від 07 липня 2016 року зареєстрованому в реєстрі за № 646 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, примірник якого виконаний на аркуші паперу формату А-4 білого кольору, виконані не ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а іншою особою з частковим наслідуванням підписів та почерку ОСОБА_3 . Підпис та прізвище з ініціалами " ОСОБА_3" в графі 7 реєстру нотаріальних дій за номером нотаріальної дії № 646, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з частковим наслідуванням підписів та почерку ОСОБА_3 . Рукописний запис "ОСОБА_3 - безбуквений елемент ОСОБА_3" та підпис від імені ОСОБА_3 у графі 7 на сторінці 146 реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 646 від 07 липня 2016 року, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Згідно вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Стаття 1257 ЦК України передбачає, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що заповіт від 07 липня 2016 року підписаний не
ОСОБА_3, а невстановленою особою, дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний заповіт не є волевиявленням заповідача.
Доводи касаційної скарги які зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, відповідно до статті 400 ЦПК України виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми частини першої статті 372 ЦПК України та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Туманова Д. С. про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Апеляційний суд, встановивши, що справа перебуває в провадженні
із 2017 року, явка учасників не була визнана обов`язковою, представником відповідача не надано доказів на підтвердження хвороби, а відтак не доведено наявність поважних причин для відкладення розгляду справи, доводи апелянта викладені письмово в апеляційній скарзі, а саме по собі запровадження карантину не зупиняє здійснення судочинства, дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні за відсутності учасників справи.
Щодо заперечення ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду
від 21 січня 2021 року про відмову у зупиненні провадження у справі, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Представником відповідача до апеляційного суду було подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 947/33046/20 за позовом ОСОБА_2 до адвокатського бюро "Дениса Кешкентія" про визнання правочину недійсним, а саме: договору про надання правової допомоги №0206 - 02 від 06 лютого 2017 року, між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Дениса Кешкентія".
Згідно пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду, про відсутність передбачених пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України підстав для зупинення провадження у розглядуваній справі, оскільки перебування у провадженні Київського районного суду м. Одеси справи № 947/33046/20 про визнання недійсним договору про надання правової допомоги не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду справи № 520/11801/17 про визнання заповіту недійсним.
Доводи наведені в обґрунтування касаційної скарги, не підтверджують наявність підстав для скасування рішення районного суду та постанови суду апеляційної інстанції, були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду