Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 761/13038/20
провадження № 61-3488св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Саліхова В. В., Шахової О. В., Вербової І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 липня 2014 року між нею та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі - ПАТ "КБ "УФС") було укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Вигідний Альянс" № 43900, за яким банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 16 000 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 04 жовтня 2014 року.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "УФС", призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "УФС".
Комісією щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів визнано нікчемним правочин (договір) банківського вкладу № 43900, укладений 04 липня 2014 року між нею та ПАТ "КБ "УФС", у зв`язку із чим її не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі № 826/6539/15 визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" Гончарова С. І. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) "Вигідний Альянс" від 04 липня 2014 року № 43900. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" Оберемка Р. А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "КБ "УФС" згідно із договором банківського вкладу (депозиту) "Вигідний Альянс" від 04 липня 2014 року № 43900 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" не передав до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про неї як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, в зв`язку з чим вона не отримала гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації банку.
07 червня 2019 року було розміщено повідомлення про завершення 05 червня 2019 року виплати гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам банку на підставі частини сьомої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у зв`язку з поданням Уповноваженою особою Фонду державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи).
Таким чином, у зв`язку з протиправною бездіяльністю Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі № 826/6539/15 вона втратила право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом, тому просила суд стягнути з відповідача заподіяну їй майнову шкоду в розмірі 200 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року в складі судді Осаулова А. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме неправомірні дії або бездіяльність будь-кого з працівників Фонду призвели до настання негативних наслідків у вигляді завдання їй шкоди, а також доказів того, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі № 826/6539/15 не виконувалась внаслідок протиправної поведінки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи інших осіб Фонду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 200 000 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року ОСОБА_1 своєчасно не була включена до затвердженого реєстру вкладників, що призвело до неможливості отримання гарантованого відшкодування у передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку, і як наслідок до настання шкоди, а тому наявні правові підстави для стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантованого відшкодування коштів за вкладом - майнової шкоди в розмірі 200 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У березні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у якій з урахуванням уточнень, поданих у квітні 2021 року, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в судовому рішенні убачається неоднозначність судової практики, зокрема судове рішення суперечить висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18, від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач подавав до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку із тим, що ця справа не підсудна суду загальної юрисдикції, проте суд не навів мотивів відхилення вказаного клопотання, а суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував це питання. Позивач не довела, що саме неправомірні дії або бездіяльність будь-кого з працівників Фонду призвели до настання негативних наслідків у вигляді завдання їй шкоди.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.
У червні 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. Разом із тим позивач додатково просив закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 липня 2014 року між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ "КБ "УФС" (банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Вигідний Альянс" № 43900, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 16 000 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 04 жовтня 2014 року та зобов`язується сплачувати проценти за їх користування.
Згідно із платіжним дорученням № TR.58197.748.208 від 04 липня 2014 року позивач внесла на рахунок банку кошти в сумі 16 000 доларів США.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року № 69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "УФС", призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "УФС" Гончарова С. І.
Наказом Уповноваженої особи від 30 жовтня 2014 року створено Комісію щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів, яка визнала нікчемним правочин (договір) банківського вкладу № 43900, укладений 04 липня 2014 року між позивачем та ПАТ "КБ "УФС".
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі № 826/6539/15 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2015 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" Оберемка Р. А. визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги у вказаній частині задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" Гончарова С. І. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) "Вигідний Альянс" від 04 липня 2014 року № 43900.
Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" Оберемка Р. А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом ПАТ "КБ "УФС" згідно із договором банківського вкладу (депозиту) "Вигідний Альянс" від 04 липня 2014 року № 43900 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2015 року залишено без змін.
07 червня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив про завершення виплат гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам банку ПАТ "КБ "УФС" на підставі частини сьомої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у зв`язку з подачею Уповноваженою особою Фонду державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судові рішення попередніх інстанцій не відповідають з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Нормами статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Згідно з положеннями частини першої статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими цим Законом.
Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна).
А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).
Зазначена судова практика є усталеною і незмінною.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Звернувшись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 фактично просила стягнути з Фонду невиплачену їй гарантовану державою граничну суму відшкодування за вкладом, визначену нею як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї гарантованої законом суми відшкодування вкладу відбулася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, та несвоєчасного виконання судового рішення у справі № 826/6539/15.
З урахуванням наведених норм права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суди попередніх інстанцій не врахували, що спір виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн.
Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічного висновку у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 761/13041/20 (провадження № 61-2980св21).
Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій помилково вирішили спір по суті, оскільки не врахували того, що відносини між учасниками справи виникли щодо виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, а тому ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно до приписів статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю.
Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга, яка обґрунтована серед іншого порушенням судами правил предметної юрисдикції, підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону № 460-IX) роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.