Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 205/3802/18
провадження № 61-21262св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Учервні 2018 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування.
Позов обгрунтований тим, що МТСБУ виплатило страхове відшкодування у розмірі 32 166,01 грн потерпілому у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП), вчиненій з вини ОСОБА_4, який, виконуючи свої трудові обов`язки, керував автобусом, належним фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), тому у позивача на підставі статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), статті 1191 ЦК України виникло право вимоги до відповідача у порядку регресу. Крім того, МТСБУ прийняло відповідні роботи аварійного комісара та оплатило їх вартість у сумі 612,70 грн.
Просило стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі понесених витрат у сумі 32 778,71 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року позовзадоволено. Стягнено зі ОСОБА_3 на користь МТСБУ кошти в розмірі понесених витрат у розмірі 32 778,71 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що МТСБУ правомірно відшкодувало завдану ОСОБА_2 шкоду у розмірі 32 166,01 грн, тому відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону набуло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування. У випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, ОСОБА_3 є належним відповідачем у справі.
Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності, суд зазначив, що відповідач не надав до суду доказів того, що позивач раніше ніж було ухвалено постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 205/1734/15-ц знав або міг довідатися про те, що діяльність ОСОБА_3 як ФОП припинена, тому трирічний строк позовної давності за вимогами позивача до відповідача про відшкодування шкоди не пропущено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції, з урахуванням постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 205/1734/15-ц, виходив з того, що позов МТСБУ до ФОП ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Разом з тим, доказів звернення МТСБУ до ФОП ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в порядку регресу в порядку господарського судочинства матеріали справи не містять.
Крім того, вказаною постановою Верховного Суду встановлено, що на час скоєння ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 та керував належним останньому автобусом "Ікарус 365". Також під час ДТП останній не мав договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тому визнано позов МТСБУ до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку регресу безпідставним.
Отже, спір виник між юридичними особами, а саме МТСБУ та ФОП ОСОБА_3 .Відповідно до інформації про ФОП ОСОБА_3, наданої Міністерством юстиції України 16 травня 2018 року, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_3 припинена. Проте ОСОБА_3 як фізична особа не може бути стороною у справі, оскільки між сторонами відсутні будь-які договірні зобов`язання, а тому останній є неналежним відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року МТСБУ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року, просило оскаржувану постанову скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особа, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
МТСБУ позбавлене можливості звернутися до ФОП ОСОБА_3 у порядку господарського судочинства, оскільки підприємницька діяльність відповідача припинена, проте у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Справа є малозначною з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 рокуклопотання МТСБУ про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року до закінчення касаційного перегляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 листопада 2011 року близько 16 год. 20 хв ОСОБА_2, керуючи автобусом "Ікарус 365", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись на вул. Набережній Заводській у м. Дніпропетровську в районі електроопори № 220, не дотримався безпечної відстані та допустив зіткнення з автомобілем "Daewoo Matiz", державний номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_5, під керуванням водія ОСОБА_6 .
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2011 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, за наслідками вказаної ДТП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами протягом одного року.
Згідно з полісом від 21 вересня 2011 року № АА/5182421 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 як власника автомобіля "Daewoo Matiz", державний номерний знак НОМЕР_2, була застрахована у Публічному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Юнівес".
Відповідно до висновку експертного дослідження автотоварознавця від 02 грудня 2011 року № 650 з визначення вартості матеріального збитку загальна вартість матеріальної шкоди, завданої автомобілю "Daewoo Matiz", державний номерний знак НОМЕР_2, становить 40 656,20 грн.
27 січня 2012 року ОСОБА_5 звернулася до МТСБУ із відповідною заявою про отримання страхового відшкодування, оскільки на дату ДТП відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і на підставі наказу від 02 березня 2012 року № 721 МТСБУ платіжним дорученням від 05 березня 2012 року перерахувало ОСОБА_5 страхове відшкодування у сумі 32 166,01 грн. Також МТСБУ сплатило суму у розмірі 612, 70 грн за проведення оцінки завданих збитків та збір необхідних документів.
На час ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з власником автобуса "Ікарус 365", державний номерний знак НОМЕР_1, ФОП ОСОБА_3, який не мав договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
МТСБУу березні 2015 року зверталосьдо Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в порядку регресу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09жовтня 2015року, яке залишене без змінухвалою Апеляційного суд Дніпропетровської області від 01вересня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнено з ФОП ОСОБА_3 на користь позивача 32 778,71 грн та судові витрати у справі.
Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2018рокурішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09жовтня 2015 рокута ухвалу Апеляційного суд Дніпропетровської області від 01 вересня 2016року в частині позовних вимог до ФОП ОСОБА_3 скасовано. Провадження у справі за позовом МТСБУдо ФОП ОСОБА_3 закрито. В іншій частинісудові рішення залишено без змін. Вказанупостанову мотивовано, зокрема тим, що вимоги до ФОП ОСОБА_3 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до інформації про ФОП ОСОБА_3, наданої Міністерством юстиції України 16 травня 2018 року, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_3 припинена.
У зв`язку з наведеним учервні 2018 року МТСБУ звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до підпункту 38.2.1 статті 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Суди встановили, що на час ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з власником автобуса "Ікарус 365", державний номерний знак НОМЕР_1, ФОП ОСОБА_3, який не мав договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, з урахуванням статті 1172 ЦК України цивільно-правову відповідальність за шкоду, яка була завдана ОСОБА_5 з вини ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов`язків, несе роботодавець ФОП ОСОБА_3 .
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що МТСБУ правомірно відшкодувало завдану ОСОБА_2 шкоду у розмірі 32 166,01 грн, тому відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону набуло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування. Додатково суд зазначив, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
Відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції, з урахуванням постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 205/1734/15-ц (провадження № 61-1219св18), виходив з того, що позов МТСБУ до ФОП ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спір виник між юридичними особами. Проте підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_3 припинена, тому ОСОБА_3 як фізична особа не може бути стороною у справі та є неналежним відповідачем, оскільки між сторонами відсутні будь-які договірні зобов`язання.
Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів, з огляду на таке.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Верховний Суд виходить з того, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, у пунктах 5, 10, 14 цієї статті).
Одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
Згідно зі статтею 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Отже, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18).
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Суди встановили, що відповідно до інформації про ФОП ОСОБА_3, наданої Міністерством юстиції України 16 травня 2018 року, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_3 припинена.
Отже, позивач, звертаючись до цивільного суду, помилково визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Спір виник з обов`язку відповідача фізичної особи-підприємця як роботодавця особи, з вини якої сталась ДТП у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, відшкодувати позивачу суму страхового відшкодування, сплаченого потерпілій стороні, зобов`язання, за яким у відповідача з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду.