Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 554/4474/19
провадження № 61-3488св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава Міністерства оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2019 року у складі судді Андрієнко Г. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Прядкіної О. В., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись із позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Полтава) про визнання права користування житловим приміщенням у будинку відомчого житлового фонду МОУ.
Позов обґрунтовано тим, що з 17 серпня 2007 року ОСОБА_1 та члени її родини зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом будівлям і спорудам військового містечка, що знаходиться на балансі КЕВ м. Полтава, присвоєно нову адресу. 08 лютого 2008 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . На вселення до зазначеної кімнати при зміні адреси на ОСОБА_4 як основного наймача виписано ордер, незважаючи на те, що будівля не має статусу гуртожитку. У вказаній квартирі, крім ОСОБА_1, фактично проживають члени її сім`ї: син ОСОБА_2, дочка ОСОБА_5 та батько її колишнього чоловіка ОСОБА_3 . Вселення у спірну квартиру відбулось на законних підставах. 01 березня 2011 року між КЕВ м. Полтава та ОСОБА_1 укладений договір № 17 про надання послуг з утримання гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3, який не розірвано. ОСОБА_1 утримує квартиру у належному стані, оплачує надані комунальні послуги, будь-яких претензій зі сторони відповідачів до вселення ОСОБА_1 та членів сім`ї у спірну квартиру не було, тому вважає, що вони мають право і надалі проживати у вказаному житлі. Крім того, ОСОБА_1 військовослужбовець Служби безпеки України (далі - СБУ), має статус учасника бойових дій, отже, має право на житло та належні житлові умови.
11 вересня 2015 року, на виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року про виселення, ОСОБА_1, її сина ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знято з реєстрації місця проживання. Однак, незважаючи на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2019 року, якою допущено поворот виконання рішення суду від 04 червня 2015 року, позивачі не можуть поновити реєстрацію місця свого проживання внаслідок допущеної помилки з боку Державної міграційної служби України, а тому позбавлені іншої можливості реалізувати своє право на поновлення реєстрації у житловому приміщенні, в якому вони проживають, крім як шляхом звернення до суду з позовом.
Просила визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_4 на умовах житлового найму.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2019 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_4 на умовах житлового найму. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі як члени сім`ї основного квартиронаймача правомірно набули права користування вказаною квартирою, вони у встановленому порядку були зареєстровані та фактично проживають у цьому житлі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року КЕВ м. Полтава звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
На правовій підставі до квартири АДРЕСА_4 вселено лише ОСОБА_1, законність проживання у вказаній квартирі інших позивачів суд не перевірив.
Сім`ї у складі ОСОБА_1, її неповнолітнього сина ОСОБА_2 та свекра ОСОБА_3 ордер на вселення до відомчого будинку МОУ не видавався, у квартирній черзі у Полтавському гарнізоні позивачі не перебувають, а тому у них немає підстав для отримання житлового приміщення з відомчого житлового фонду МОУ.
Процедура надання службових квартир та житла для постійного проживання у відомчому житлі МОУ передбачена спеціальними нормами права - Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом МОУ від 30 листопада 2011 року № 737 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2015 року відмовлено у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до КЕВ м. Полтава про визнання права користування кімнатою АДРЕСА_5 .
Крім того, на перегляді у Верховному Суді перебуває справа за позовом КЕВ м. Полтава про виселення позивачів.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року у задоволенні заяви КЕВ м. Полтави про зупинення виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28 березня 2007 року № 74 будівлям і спорудам військового містечка № 6, що знаходиться на балансі КЕВ м. Полтава МОУ присвоєно нову адресу згідно з додатком 1, а саме: АДРЕСА_3 .
У 2012 році на підставі наказу МОУ від 22 березня 2012 року № 155 будівлю № 11 військового містечка № 6 реконструйовано під житловий будинок. Відповідно до декларації від 27 червня 2012 року № ПТ 14312107436 вказану будівлю введено в експлуатацію як житловий будинок. Ремонтні роботи проводились без виселення мешканців, які після завершення робіт залишились у ній проживати.
ОСОБА_1 та члени її сім`ї тимчасово проживали у кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку МОУ за адресою: АДРЕСА_3 . Після реконструкції гуртожитку кімнату АДРЕСА_6 переобладнано у двокімнатну квартиру АДРЕСА_7, загальною площею 69,90 кв. м, жилою площею 37,00 кв. м.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 вересня 2018 року встановлено, що кімната № НОМЕР_1 гуртожитку МОУ за адресою: АДРЕСА_3, є квартирою АДРЕСА_7 за вказаною адресою.
Суди встановили, що будівля на АДРЕСА_3 є власністю держави Україна в особі МОУ та знаходиться на балансі та в оперативному управлінні КЕВ м. Полтава. На сьогодні статус будинку визначено як житловий будинок.
КЕВ м. Полтава є організацією МОУ, фінансується з державного бюджету за кошторисом МОУ. Все майно КЕВ м. Полтава є загальнодержавною власністю та надано йому на праві оперативного управління.
У 2008 році на підставі дозволу командира військової частини А3990 відповідачу ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_7 надано на час роботи в Управлінні СБУ у Полтавській області вивільнені нежитлові приміщення навчальних аудиторій будівлі № 11 військового містечка № 6 на АДРЕСА_3 для переобладнання власними силами для подальшого проживання. У 2012 році на підставі наказу МОУ від 22 березня 2012 року № 155 будівлю № 11 військового містечка № 6 на АДРЕСА_3 реконструйовано під житловий будинок.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 листопада 2013 року.
01 березня 2011 року між КЕВ м. Полтава та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір № 12 про надання послуг з утримання гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги, відповідно до якого КЕВ м. Полтава (як балансоутримувач) надав ОСОБА_1 (квартиронаймач) у тимчасове користування житлове приміщення загальною площею 69,9 кв. м. Предметом договору є забезпечення балансоутримувачем надання послуг з утримання гуртожитку, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3, а квартиронаймач оплачує балансоутримувачу кошти за експлуатаційні витрати з утримання гуртожитку та надані комунальні послуги згідно з установленими тарифами. Договір укладено з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року, з відповідною пролонгацією на той самий строк, якщо за місяць до закінчення його строку дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Умови дострокового розірвання передбачені пунктом 6.3 договору: перехід права користування гуртожитком до іншої особи; невиконання сторонами умов цього договору.
За вказаною адресою фактично проживають ОСОБА_1, її неповнолітній син ОСОБА_2, дочка ОСОБА_5 та батько колишнього чоловіка ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги у контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE) 2010 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, зазначеною нормою визнано об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Статтею15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон), яким, зокрема, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує її військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та урегульовано відносини у цій галузі.
Згідно із статтею 395 ЦК України право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту, у тому числі від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Отже, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права користування майном, якщо це право порушується, оспорюється чи не визнається.
Передумовою для застосування наведених норм права є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Суди встановили, що у лютому 2015 року КЕВ м. Полтава зверталося до суду із позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 липня 2015 року, позов КЕВ м. Полтава задоволено. Виселено з житлового будинку відомчого житлового фонду МОУ за адресою: АДРЕСА_8, ОСОБА_1, її сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, відхилено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 липня 2015 року залишено без змін.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року за нововиявленими обставинами.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року скасовано, у позові КЕВ м. Полтава відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу КЕВ м. Полтави залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 вересня 2018 року - без змін.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2019 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, заяву представника відповідача ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року задоволено; поновлено реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, її малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_8 .
Отже, право ОСОБА_1 та членів її сім`ї на користування квартирою АДРЕСА_4, підтверджене та захищене рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 вересня 2018 року та додаткового правового захисту не потребує.
Вирішуючи спір, суди виходили з того, що, незважаючи на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2019 року, якою було допущено поворот виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року, позивачі не можуть поновити реєстрацію місця свого проживання, оскільки листом Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області з приводу звернення позивачів щодо поновлення реєстрації місця проживання повідомлено, що на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року оформлено зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, перереєстрація у кв. АДРЕСА_7 у встановленому законодавством порядку не проводилася (а. с. 17).
Відповідно до листів від 21 березня 2019 року № 16-20/6920, № 16-20/6921 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано відповіді, згідно з якими за відомостями Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб поновлення реєстрації місця проживання ОСОБА_1, її малолітнього сина ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_8, зареєстровано не було, їх знято з реєстрації за іншою адресою, а тому поновити реєстрацію за вказаною адресою Управління позбавлено можливості.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі позбавлені іншої можливості реалізувати своє право на поновлення реєстрації в житловому приміщенні, в якому вони проживають, крім як звернутися до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, тобто визнання права користування житловим приміщенням надасть можливість зареєструвати своє місце проживання за попередньою адресою, з якої їх було виселено на підставі скасованого судового рішення. Житлові права позивачів підлягають судовому захисту, оскільки вони були вселені до помешкання правомірно, постійно проживали і були зареєстровані у цьому помешканні до 11 вересня 2016 року. На сьогодні статус будинку визначено як житловий будинок, проте на час вселення позивачів будинок не мав статусу гуртожитку та використовувався як готель для військовослужбовців, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Згідно з обставинами, встановленими рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 вересня 2018 року, кімната № 20 гуртожитку МОУ за адресою: АДРЕСА_3, є квартирою АДРЕСА_7 за вказаною адресою, отже, адресою попередньої реєстрації та проживання позивачів, тому за таких обставин, з урахуванням підстав та змісту позову, позивачі обрали ефективний спосіб захисту своїх порушених прав.
Верховний Суд виходить із того, що ОСОБА_1 та члени її сім`ї правомірно вселились у кімнату № НОМЕР_1 (квартира АДРЕСА_4, де після зміни адреси та реконструкції житла проживали й були зареєстровані на законних підставах, іншого житла не мають, це помешкання у розумінні статті 8 Конвенції є належним житлом позивачів.
Щодо посилання КЕВ м. Полтава у касаційній скарзі на те, що на перегляді у Верховному Суді перебуває справа за позовом КЕВ м. Полтава про виселення позивачів, Верховний Суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 554/1480/15-ц, провадження № 61-41555св18, касаційну скаргу КЕВ м. Полтава залишено без задоволення, постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року (про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові про виселення) залишено без змін.
КЕВ м. Полтава також оскаржувало в касаційному порядку постанову Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 року, якою була скасована ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 14 травня 2018 року (про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року) із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року (у справі № 554/1480/15-ц, провадження № 61-41555св18) закрито касаційне провадження за касаційною скаргою КЕВ м. Полтава на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 року у справі за позовом КЕВ м. Полтава до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з будинку відомчого житлового фонду МОУ із тих підстав, що на момент розгляду касаційної скарги суд першої інстанції задовольнив заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами, та рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2015 року скасовано, в позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2015 року, на яке посилається заявник у касаційній скарзі, відмовлено у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до КЕВ м. Полтава про визнання права користування кімнатою АДРЕСА_5 . Вказаний позов заявлено за відмінних від цієї справи підстав та предмета позову, а тому наявність такого рішення не підтверджує необґрунтованість позову у справі, що переглядається.
Доводи касаційної скарги в іншій частині не становлять самостійної підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на належність обраного позивачами способу захисту прав на поновлення реєстрації місця проживання, зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційноїінстанції.
Доводи касаційної скарги, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17 (спір стосувався про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення без надання іншого житла), є необґрунтованими. У згаданій справі суд касаційної інстанції погодився з можливістю виселення матері військовослужбовця із службової квартири з огляду на те, що військовослужбовець отримав іншу службову квартиру, а його матір забезпечена іншим житлом, отже, висновки зроблені за встановлених інших обставин з урахуванням предмета та підстав позову. Тому не можна погодитися з тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду України.