Постанова суду № 910/8221/21 від 30.09.2021 про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення на роботі на посаді та стягнення середнього заробітку за час...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/8221/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, О. Р. Кібенко

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2021

у складі колегії суддів: О. І. Поляк - головуючий, Л. Г. Сітайло, Л. В. Кропивна

за позовом ОСОБА_1

до 1. Акціонерного товариства "Українська залізниця";

2. Кабінету Міністрів України

про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення на роботі на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за участю представників учасників:

позивача: К. Е. Закутько,

відповідача -1: О. М. Редевич,

відповідача -2: О. С. Трембач

ВСТАНОВИВ:

1. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що передували прийняттю оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.11.2019 у справі №760/18621/19, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду від 25.01.2021, закрито провадження у справі № 760/18621/19 з огляду на те, що вимоги ОСОБА_1 повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.

Залишаючи вказані судові рішення без змін, Верховний Суд зазначив, що підставою позову є саме недотримання відповідачем процедури вирішення питання про відсторонення члена правління від здійснення його повноважень, а не питання про його звільнення. Розгляд таких вимог віднесений до компетенції господарських судів, про що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок, а вимоги позивача про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України про зміну складу правління АТ "Українська залізниця" в частині виведення його зі складу правління, визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення його на посаді члена правління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради та наказу АТ "Українська залізниця" від 05.04.2019 про відсторонення його від здійснення повноважень члена правління.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", відповідач-1) та Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття рішення наглядової ради Акціонерного товариства "Українська залізниця", оформлене протоколом від 05.04.2019, в частині прийняття рішення про затвердження порядку денного засідання з урахуванням запропонованих змін, а саме: "замість питання Карт КПЕ членів правління AT "Укрзалізниця за 2019 рік розглянути чотири звернення голови правління щодо діючих членів правління" та включення до порядку денного засідання питання № 10: "Питання діючих членів правління"; в частині прийняття рішень по питанню № 10: "Питання діючих членів правління" на підставі звернень голови правління від 02.04.2019 та вирішення: 1) надати пропозиції (подання) наглядової ради загальним зборам - Кабінету Міністрів України - припинити повноваження члена правління AT "Укрзалізниця" ОСОБА_1 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України; 2) відсторонити з 05.04.2019 члена правління ОСОБА_1 від здійснення ним повноважень члена правління акціонерного товариства "Українська залізниця" до прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо його звільнення; 3) уповноважити голову наглядової ради підписати відповідну пропозицію (звернення) до Уряду, а також повідомити Кабінет Міністрів України щодо рішення про відсторонення протягом 10 днів; 4) голові правління вжити невідкладних заходів щодо якнайшвидшого завершення процесу відбору кандидатур на посади членів правління, зокрема, відсторонених посад; 5) голові правління невідкладно здійснити перерозподіл обов`язків відсторонених членів правління та/або голови правління таким чином, щоб забезпечити безперервність діяльності Товариства; 6) голові правління забезпечити виконання цього рішення наглядової ради;

- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття наказ АТ "Українська залізниця" № 723/ос від 05.04.2019 "По особовому складу", виданий головою правління Кравцовим Є. та членом правління Пашкевичем Р. про відсторонення ОСОБА_1 з 19 год 00 хвилин 05.04.2019 від здійснення ним повноважень члена правління АТ "Українська залізниця" зі збереженням заробітної плати;

- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття рішення Кабінету Міністрів України, прийняте у процесі виконання функцій загальних зборів АТ "Українська залізниця" з питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів АТ "Українська залізниця", оформлене постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 456 "Про зміну складу правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині виведення із складу правління Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 815 "Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (Офіційний вісник України, 2015 р. № 82, ст. 2719; 2016 р., № 45, ст. 1642), ОСОБА_1 та припинення відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України його повноважень як члена правління;

- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття наказ АТ "Українська залізниця" № 1146/ос від 03.06.2019 про припинення трудового договору (контракту), виданий головою правління Кравцовим Є. та членом правління Марчеком Ж. про звільнення ОСОБА_1 з посади члена правління у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 456 від 17.04.2019;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді члена правління АТ "Українська залізниця" з 04.06.2019;

- стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.06.2019 по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відсторонення його і подальше звільнення, відбулось з порушенням норм чинного законодавства та без належних правових підстав.

2. Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/8221/21 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто без розгляду на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даній справі об`єднано в одне провадження кілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Ухвала мотивована тим, що частина вимог, заявлених позивачем у даній справі, а саме про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді члена правління АТ "Українська залізниця" з 04.06.2019 та стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.06.2019 по день ухвалення судового рішення є вимогами у трудовому спорі. Розглядати такі спори у порядку господарського судочинства прямо заборонено пунктом третім частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яким унормовано розгляд господарськими судами корпоративних спорів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що не дивлячись на те, що вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на посаді члена правління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради та наказу АТ "Українська залізниця" від 05.04.2019 про відсторонення його від здійснення повноважень члена правління, вони не можуть бути об`єднанні в одне провадження з вимогами, які виникли з корпоративного спору, оскільки повинні розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 у справі №910/8221/21 скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 01.06.2021, матеріали справи №910/8221/21 повернуто господарському суду міста Києва для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про поновлення позивача на роботі на посаді члена правління АТ "Українська залізниця" з 04.06.2019 та стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають із трудових відносин та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на положення ст. 232 Кодексу законів про працю України, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Водночас, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, внаслідок того, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06.11.2019 у справі № 760/18621/19, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 760/18621/19, закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця", Кабінету Міністрів України, зокрема і в частині вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідних вимог, останній позбавлений можливості повторно звернутись до суду цивільної юрисдикції з аналогічним позовом.

При цьому, цивільне процесуальне законодавство не виключає можливості закриття провадження щодо частини позовних вимог, проте Верховний Суд у справі №760/18621/19 дійшов висновку про похідний характер вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення з товариства на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та необхідність їх розгляду в межах господарського судочинства.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства (зокрема, і в частині вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ), з огляду на те, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Українська залізниця" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 у справі № 910/8221/21 та залишити без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 01.06.2021.

З тексту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 255, ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст. ст. 98, 99 Цивільного кодексу України, ст. ст. 221, 232, 233, 235 Кодексу законів про працю України.

Відповідач-1 в касаційній скарзі вказує на незастосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справах № 921/36/18, №452/970/17, №629/4590/17, №727/2878/19, № 689/1220/17, № 145/1041/17.

АТ "Українська залізниця" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у її системному зв`язку із корпоративним спором.

Відповідач-1 в касаційній скарзі просить передати справу № 910/8221/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.01.2021 у справі № 760/18621/19.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін та відмовити АТ "Українська залізниця" в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позивач наголошує на тому, що провадження у справі № 760/18621/19 було закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України за заявою АТ "Укрзалізниця", в якій останнє доводило, що спір належить до господарської юрисдикції та провадження слід закрити.

У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України вказав на те, що відповідно до приписів ст. 92, 161 Цивільного кодексу України, здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників. Відповідно, відносини між членами вказаного товариства та товариством, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (справа Беллет про Франції).

Крім того, у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу суб`єкта господарювання - юридичної особи.

У справі № 752/10984/14-ц позивач оскаржував рішення загальних зборів і наглядової ради, прийняті відповідно до ст. 52 і 61 Закону України "Про акціонерні товариства" та пов`язані, зокрема, з відстороненням позивача як директора товариства від виконання обов`язків. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки розгляд вимог позивача вимагав оцінювання законності дій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, ст. 61 Закону України "Про акціонерні товариства" належать до юрисдикції господарського суду (постанова від 16.10.2019).

У справі № 145/1885/15-ц спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач просив визнати незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) його від виконання повноважень голови правління товариства та виключення його з числа осіб, які мають право підпису, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства (постанова від 30.01.2019).

Крім того, до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом на підставі ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України.

У справі № 562/304/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки як на підставу поданого позову позивач послався на недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, то спір в цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами (постанова від 28.11.2018).

У справі № 510/456/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у ст. 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права (постанова від 10.04.2019).

У справі № 921/36/18 Велика Палата зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини (постанові від 10.09.2019).

Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3 ст. 99 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України.

У Кодексі законів про працю України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 зазначила, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) на підставі п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень за ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України).

Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 Цивільного кодексу України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і підставою такого звільнення може бути посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у ст. 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 Цивільного кодексу України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц та від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного Кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Така ж позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц.

Предметом позову у даній справі є визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради АТ "Українська залізниця", оформлене протоколом від 05.04.2019, наказу АТ "Українська залізниця" № 723/ос від 05.04.2019 "По особовому складу", рішення Кабінету Міністрів України, прийняте у процесі виконання функцій загальних зборів АК "Українська залізниця" з питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів АТ "Українська залізниця", оформлене постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 456 "Про зміну складу правління АТ "Українська залізниця" в частині виведення із складу правління АТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 815 "Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", ОСОБА_1 та припинення відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України його повноважень як члена правління; наказу АТ "Українська залізниця" № 1146/ос від 03.06.2019 про припинення трудового договору (контракту) та про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді члена правління АТ "Українська залізниця" з 04.06.2019 і стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.06.2019 по день ухвалення судового рішення.

Підставою позову є недотримання відповідачем процедури вирішення питання про відсторонення члена правління від здійснення його повноважень. Позов обґрунтовано нормами ст. 99 Цивільного кодексу України, п. 5 ч. 1 ст. 41, ст. 46 Кодексу законів про працю України, нормами статуту АТ "Укрзалізниця", Положення про наглядову раду, Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

Тобто спір стосується законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та припинення таких повноважень уповноваженим органом відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, з огляду на недотримання вимог законодавства під час прийняття спірних рішень, тому спір у цій частині за своєю правовою природою належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами. Інші позовні вимоги є правовими наслідками прийняття таких рішень уповноваженим органом, тому визначальними у цій справі є саме корпоративні правовідносини.

З огляду на зазначене, Верховний Суд констатує, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд першої інстанції, повертаючи позов, на підстав п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, помилково вказав на порушення правил об`єднання позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду про повернення позовної заяви погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про поновлення позивача на роботі на посаді члена правління АТ "Українська залізниця" з 04.06.2019 та стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають із трудових відносин та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на положення ст. 232 Кодексу законів про працю України, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Водночас, апеляційний господарський суд з огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства (зокрема, і в частині вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), оскільки позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

Оскільки дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, Верховний Суд погоджується з позицією апеляційного господарського суду щодо скасування ухвали господарського суду міста Києва від 01.06.2021 та направлення матеріалів справи до місцевого господарського суду для розгляду, однак вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про об`єднання у даній справі позовних вимог, які повинні розглядатися в порядку різного судочинства.

З огляду на зазначене, підлягає зміні мотивувальна частина постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 у справі №910/8221/21, з викладенням її у редакції цієї постанови. В іншій частині зазначену постанову слід залишити без змін.

Відповідач-1 у касаційній скарзі вказує на незастосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справах № 921/36/18, №452/970/17, №629/4590/17, №727/2878/19, № 689/1220/17, № 145/1041/17.

Предметом позову у справі №921/36/18 є визнання недійсним рішення наглядової ради, скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, зобов`язання поновити відомості.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Велика Палата зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними є корпоративні правовідносини.

Відсторонення відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Предметом позову у справі №452/970/17 є поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарного стягнення та відсторонення (усунення) від виконання обов`язків директора.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що господарський суд не має юрисдикції за вказаними вимогами, оскільки позивач оскаржив відповідні накази насамперед через порушення його трудових прав як працівника публічного акціонерного товариства, вказані вимоги тісно пов`язані з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Предметом позову у справі №629/4590/17 є визнання права постійного користування земельними ділянками.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вона неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата зазначила, що якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Предметом позову у справі №727/2878/19 є зняття арешту з майна.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Предметом позову у справі №689/1220/17 є скасування наказів про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір про скасування наказів Головного управління Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, стосується права позивачів на використання земельної ділянки, як членів фермерського господарства та інших фізичних осіб, яким Головне управління Держгеокадастру, вважаючи, що право землекористування припинилося зі смертю засновника фермерського господарства, надало дозвіл на розроблення документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такий спір стосується права позивачів на використання земельної ділянки, а отже, з урахуванням суб`єктного складу може бути предметом судового розгляду в суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Предметом позову у справі №145/1041/17 є визнання незаконними дій, визнання недійсним та скасування рішення, поновлення на посаді, допущення до виконання обов`язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Верховний Суд у зазначеній справі вказав на те, що здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (статті 92, 161 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що оскільки спір відносно прийнятого рішення про обрання головою правління ПрАТ "Гніванський завод СЗБ" та припинення повноважень виконуючого обов`язки голови правління ПрАТ "Гніванський завод СЗБ" виник із корпоративних відносин, то такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на зазначене, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 910/8221/21 відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 452/970/17, № 629/4590/17, № 727/2878/19, № 689/1220/17 є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у цих постановах Великої Палати Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі №910/8221/21.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 та у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 145/1041/17 суди дійшли висновку про розгляд спору в порядку господарського судочинства.

АТ "Українська залізниця" вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у її системному зв`язку із корпоративним спором.

У Верховного Суду відсутні підстави для висловлення Верховним Судом висновку щодо питання застосування зазначеної норми права, оскільки у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не розглядався спір по суті заявлених позовних вимог.

АТ "Українська залізниця" в касаційній скарзі просить передати справу №910/8221/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступити від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 25.01.2021 у справі № 760/18621/19.

Відповідно до ч. 3 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та робила правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами. Посилання на такі постанови, містяться в розд. 5 даної постанови. Тому у Верховного Суду відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 760/18621/19.

................

Перейти до повного тексту