Постанова
іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 742/1273/18
провадження № 51-1812км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Кулаківського К. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Рябініна Д. Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рябініна Д. Д. на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 7 жовтня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270210000249, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, рішенням від 6 листопада 2017 року покарання у виді штрафу замінено на покарання у виді 50 годин громадських робіт,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Згідно з вироком суду 22 лютого 2018 року приблизно о 15:00 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, котрі знаходились в кінці вул. Зеленої у м. Прилуки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка, в ході якої ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою умисного протиправного заподіяння смерті, дістав з кишені куртки розкладний ніж та взявши у праву руку, завдав ним ОСОБА_2 удару у життєво важливий орган - ліву частину шиї, після чого відразу ж завдав ще одного удару ножем в ліву бічну частину грудної клітки потерпілого. Своїми умисними діями ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 колото-різану рану шиї, яка відноситься до тілесного ушкодження легкого ступеня тяжкості, що спричинило короткочасний розлад здоров`я та проникаючу колото-різану рану лівої половину грудної клітки з лівостороннім пневмотораксом, що є тяжким тілесним ушкодженням.
Тобто ОСОБА_1 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки смерть потерпілого не настала, так як засуджений не врахував, що ОСОБА_2 був одягнений в зимову куртку, що значно зменшило проникаючу силу ножових ударів та потерпілому відразу після нанесення другого удару ножем вдалось втекти.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 121 КК та призначити йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 5 років. Захисник зазначає, що дії засудженого кваліфіковано неправильно, оскільки умислу на вбивство потерпілого у нього не було, що в свою чергу призвело до призначення надто суворого покарання. Суд апеляційної інстанції, залишивши апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, не зазначив підстав, з яких їх визнано необґрунтованими, тому його рішення не відповідає вимогам ст. 419 КК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений і його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
З касаційної скарги захисника вбачається, що він, не оспорюючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального правопорушення, не погоджується з кваліфікацією дій засудженого, оскільки вважає, що останній не мав умислу на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому.
Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство потерпілого за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями самого засудженого, котрий винуватість у вчиненому визнав частково та пояснив суду, що з потерпілим вони знайомі давно, в день події разом вживали алкогольні напої. Потерпілому він розповідав про тяжкі сімейні обставини, на що останній погано висловлювався в сторону його співмешканки та дитини, проте що саме казав не пам`ятає. Тоді він не стримався та завдав ОСОБА_3 два удари ножем, перший в шию, а другий в область тулуба. ОСОБА_2 одразу почав тікати, він почав доганяти його щоб надати допомогу, але допомогти не встиг, оскільки той дійшов до магазину і там йому надали допомогу. Також, засуджений зазначив, що перебував в стані алкогольного сп`яніння, пояснити свою поведінку, та як це сталося не може. Як витяг ніж, та як саме завдавав ударів ножем не пам`ятає та пояснити не може.
Допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що в день події, коли вони із ОСОБА_1 після спільного вживання алкогольних напоїв йшли по вул. Зеленій та переходили через залізничну колію, у засудженого з кармана куртки випав ніж, від випитого його почало хитало. ОСОБА_1 розповідав про проблеми в сім`ї і він підтримував його, сварки між ними не було. Коли йшли через чагарники, ОСОБА_1 завдав йому два удари ножем, який тримав в правій руці, проте як засуджений його достав він не бачив. Зазначив, що перший удар засуджений завдав, коли знаходився справа від нього, в шию, в ліву частину. Від удару він впав та побачив біля шиї кров, а коли піднявся, ОСОБА_1 знаходився навпроти нього та завдав другого удару в ножем в ліву частину грудної клітки. Між ударами пройшло 2-3 секунди, коли засуджений завдавав удари нічого не казав, був спокійним. Після другого удару потерпілий почав тікати та побіг за допомогою в сторону магазину, а ОСОБА_1 йшов за ним на відстані 10-15 метрів. Коли підбіг до магазину, там знаходидись чоловік та жінка, котрим він розповів, що ОСОБА_1 намагається вбити його. Жінка стала надавати йому медичну допомогу та викликала швидку, а чоловік побіг шукати ОСОБА_1 . Коли засудженого намагались затримати він опирався та тікав.
Показання потерпілого узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_4, котрий у суді пояснив, що в день та час події він з дружиною побачили, як на зустріч їм біжить потерпілий та тримається рукою за шию, а через пальці йде кров. За ним швидким кроком йшов засуджений на відстані приблизно 10-15 метрів. ОСОБА_2 сказав, що його підрізали і у того хлопця є ніж. Тоді дружина почала надавати медичну допомогу потерпілому, а він направився в бік засудженого і той почав тікати. Коли він з іншим чоловіком наздогнали та затримали ОСОБА_1, у нього в кишені був маленький складний (перочинний) ніж. Засуджений був сильно випивший, вів себе агресивно та казав, що так йому (потерпілому) і треба, що його було треба вбити, погрожував наявністю зав`язків в правоохоронних органах, а вже коли його скрутили, сидів спокійно та почав плакати.
Також суд дослідив та проаналізував інші докази, зокрема; протокол проведення слідчого експерименту з відеозаписом до нього, з якого убачається, що ОСОБА_1 на місці події детально розповів та показав, як саме він завдавав удари потерпілому ножем; висновок експерта, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_2 було виявлено колото-різану рану шиї (легке тілесне ушкодження) та проникаючу колото-різану рану лівої половини грудної клітки з лівостороннім пневмотораксом (тяжке тілесне ушкодження), які утворились від дії колюче-ріжучого предмету по типу ножа; висновками експертиз, якими встановлено, що засуджений перебував у стані алкогольного сп`яніння, на час кримінального правопорушення психічних розладів, тимчасового розладу психічної діяльності у ОСОБА_1 не виявлено, за своїм психічним стоном він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Також, суд дослідив та проаналізував інші докази, наявні в матеріалах кримінального провадження, оцінку яким надано у судовому рішенні.
Таким чином суд, оцінивши показання потерпілого, засудженого та свідка, у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на вбивство.
Разом із цим колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.
Про наявність прямого умислу можуть свідчити конкретні діяння винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого і не призвели до бажаного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. Тобто злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою та суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб досягти мети і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції при оцінці діянь засудженого (з`ясуванні змісту і спрямованості умислу) правильно врахував характер, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, їх раптовість для потерпілого, поведінку до, під час і після скоєння злочину, обране знаряддя вчинення злочину - ніж (з ріжучо-колючою частиною відповідної довжини достатньої для заподіяння смерті людини), локалізацію поранень (життєво важливі органи - шия та ліва частина грудної клітки), механізм їх заподіяння, кількість нанесених ударів та їх силу, яка була достатньою для заподіяння смерті (з урахуванням значної кількості одягу, яка знаходилась на потерпілому і яка сприяла зменшенню вражаючої дії, у зв`язку з чим смерть не настала).
Також, суд урахував причини припинення злочинних дій, що не залежали від волі засудженого (потерпілий почав тікати від останнього), наслідки, що настали (тяжкі тілесні ушкодження), наявність об`єктивної можливості припинити нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, наявність мотиву (на думку засудженого негативне ставлення потерпілого до членів його сім`ї), поведінка засудженого після вчинення злочину (намагався наздогнати потерпілого та висловлювався в присутності свідка, що так йому (потерпілому) і треба, що треба було його вбити).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що всі ці обставини у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 діяв з прямим умислом, направленим на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_2 .
Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив версію захисту про те, що ОСОБА_1 не мав умислу на вбивство потерпілого та правильно визнав її безпідставною, оскільки така версія суперечить установленим фактичним обставинам та спростовується доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження.
Виходячи з вищевикладеного, доводи захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК, є неспроможними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, в тому числі і тим, на які захисник посилається при касаційному розгляді (щодо неправильної кваліфікації дій засудженого), та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Зокрема, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що спрямованість умислу засудженого на вбивство підтверджується не тільки його показаннями, а й конкретними діями, які виразились у нанесенні двох ударів ножем у життєво важливі органи - шию та ліву частині грудної клітки, що свідчить про наявність у нього умислу не тільки на спричинення тілесних ушкоджень, а на позбавлення життя потерпілого. Це також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4, котрий чув як засуджений казав, що ОСОБА_2 треба було вбити.
Разом із цим, факт того, що під час вчинення нападу потерпілий був одягнений у теплий зимовий одяг, що пом`якшило завдані удари, а також, що ОСОБА_2 після отримання другого удару ножем втік і йому було своєчасно надано медичну допомогу, свідчить про те, що вказані обставини завадили засудженому довести до кінця свій злочинний умисел. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 діяв саме з прямим умислом направленим на умисне вбивство потерпілого, оскільки виконав всі дії, які вважав необхідними, однак з причин, що не залежали від його волі, не зміг довести свій злочинний умисел до кінця.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Всупереч твердженням захисника, ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість, є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку вбачається, що припризначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, котрий раніше судимий та вчинив новий умисний злочин, працює, позитивно характеризується за місцем роботи та посередньої за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставин, що пом`якшують покарання судом не встановлено, а обставинами, що його обтяжують, суд визнав рецидив злочинів та вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
З урахуванням викладеного, зваживши на думку потерпілого, ставлення засудженого до вчиненого, суд призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 68 КК, у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке є мінімальним, що передбачено законом за даний злочин, й навів у вироку переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнуто мети покарання.
Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначив ОСОБА_1 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника та зміни судових рішень - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд