ПОСТАНОВА
іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 606/375/20
провадження №51-1743км21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О.Г.,
суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника начальника відділу Тернопільської обласної прокуратури Середзінського І.В. на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Чортків Тернопільської області, зареєстрованого по АДРЕСА_1, проживає по АДРЕСА_2, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 286, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від
10 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 135 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
2. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
3. Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він
01 жовтня 2019 року о 20 год., усупереч вимогам п.п. 1.5 ч.1, підпунктів "б", "д"
п. 2.3, п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), керуючи автомобілем "MERCEDES-BENZ A-170", реєстраційний номер НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Польща), рухався по зустрічній смузі руху проїзної частини дороги на
вул. Й. Сліпого в смт Микулинці Теребовлянського району Тернопільської областізі сторони центру селища в бік с. Кривки, не врахував дорожньої обстановки та, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який рухався назустріч указаному автомобілю тією ж смугою. Внаслідок наїзду потерпілий отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть на місці пригоди. Крім цього, після вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1, порушуючи вимоги підпунктів "а", "в", "г", "д", "е" п. 2.10 ПДР, не залишився на місці пригоди, не вжив можливих заходів для збереження слідів пригоди, а також не надав потерпілому першої медичної допомоги й не викликав бригаду екстреної медичної допомоги, а втік з місця пригоди на зазначеному автомобілі, залишивши потерпілого, який був позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, в небезпечному для життя стані.
4. Тернопільський апеляційний судапеляційну скаргу захисника Ленька Р.І. задовольнив, вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2020 стосовно ОСОБА_1 у частині призначеного покарання змінив - на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування основного покарання, призначеного судом першої інстанції, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік постановив виконувати реально. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
5. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині застосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме положень ст. 75 КК, та невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого, просить скасувати ухвалу цього суду та призначити новий апеляційний розгляд.
6. Вважає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, оскільки не в повній мірі врахував суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень та належним чином не обґрунтував своїх висновків щодо застосування до
ОСОБА_1 положень ст. 75 КК. Крім того, зазначає, що обставини справи свідчили про вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння.
Позиції учасників судового провадження
7. Прокурор підтримала касаційну скаргу частково, зазначивши, щовчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння судами першої та апеляційної інстанцій встановлено не було.
8. Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
9. Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
10. Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
11. Згідно зі ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
13. Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, зокрема щодо вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з положень ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
14. Що стосується доводів прокурора, викладених в касаційній скарзі, стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого внаслідок м`якості, то вони, на думку Суду, є обґрунтованими з таких підстав.
15. Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
16. Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
17. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
18. Під час обрання форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.
19. Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому з огляду на положення ст. 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що під час призначення низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
20. Призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів, не відповідає вимогам статей 50, 65, 75 КК.
21. Апеляційний суд, змінюючи судове рішення в частині призначеного засудженому покарання та вирішуючи питання про можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, а також про звільнення від відбуття основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, разом зі ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень урахував дані про його особу та всі інші обставини, які відповідно до положень КК, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір покарання і порядок його відбування.
22. Так, призначаючи покарання ОСОБА_1, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, раніше не судимий, утримує двох малолітніх дітей, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває, а також те, що дорожньо-транспортну пригоду вчинив з необережності.
23. Крім цього, суд зважив на те, що потерпіла ОСОБА_3 у судах першої та апеляційної інстанцій просила призначити покарання ОСОБА_1 без позбавлення волі, заявила про відсутність у неї претензій до нього та підтвердила факт повного відшкодування ним шкоди.
24. З урахуванням наведеного, а також обставин, які пом`якшують покарання, зокрема, визнання вини, щирого каяття, відшкодування шкоди потерпілій, відомостей, що характеризують особу винного як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, встановлених судом конкретних обставин події, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 покарання, не пов`язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою засудженого під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.
25. Крім того, з огляду на обставини вчинення злочину суд призначив
ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
26. Водночас, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою урахував ту обставину, що вчинене кримінальне правопорушення потягло тяжкі наслідки у вигляді смерті людини.
27. Крім того, після вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1, в порушення вимог ПДР, не залишився на місці пригоди; перемістив транспортний засіб, що має причетність до пригоди; не вжив можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілому; не викликав бригаду екстреної медичної допомоги; не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не чекав на прибуття поліцейських; не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, а втік з місця пригоди.
28. Умисний характер дій обвинуваченого, а саме залишення в небезпеці потерпілого, який перебував у безпорадному для життя стані, свідчить про підвищену суспільну небезпечність даного діяння.
29. З огляду на викладене, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що призначене судом апеляційної інстанції покарання ОСОБА_1 не є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
30. Таким чином, наведене свідчить про необґрунтованість прийнятого апеляційним судом рішення, а також про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м`якості, що відповідно до положень ст. 438 КПК є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
31. Під час нового апеляційного розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ст. 439 КПК суду слід урахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення, виклавши в ньому мотиви його прийняття відповідно до вимог ст. 370 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, колегія суддів