ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 591/2769/19
провадження № 51-1564 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А. М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Чагарного М.П.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Коломійця Д.М.,
потерпілих ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_4 (в режимі відеконференції),
представника потерпілого Чернадчука О.В. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018200440004506, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Суми, який зареєстрований у АДРЕСА_1 ) та фактично мешкає у тому ж місті ( АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Конорєва В.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 4 лютого 2020 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 4 лютого 2020 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст.286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_2 - 6000 грн витрат на правову допомогу та 250 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 300 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_4 - 300 000 грн моральної шкоди; законного представника малолітнього ОСОБА_5 - його матері ОСОБА_6 - 400 000 грн моральної шкоди.
Ухвалено стягнути з ПАТ "Страхова група "ТАС" м. Київ (вул. Перемоги, 65) на користь:
- ОСОБА_2 - матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП (витрати на поховання та вартість пам`ятника), в розмірі 44 173,31 грн;
- ОСОБА_3 - моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП, в розмірі 14 892 грн;
- ОСОБА_4 - моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП, в розмірі 14 892 грн.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 16:50, керуючи автомобілем "Mercedes Benz Viano", д.н.з. НОМЕР_1, та рухаючись по вул. Березовий Гай від вул. Воєводіна в м. Сумах у районі складського приміщення, знехтував безпекою дорожнього руху, а саме: маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_7, який у цей час йшов у попутному напрямку вздовж правого краю проїзної частини, не вжив заходів до зниження швидкості руху автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7, чим порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), передбачені пунктом 12.3. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Конорєв В.О. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає про те, що суд першої інстанції:
- дійшов передчасних висновків про винуватість ОСОБА_1, що не відповідають фактичним обставинам даного кримінального провадження, тому що ґрунтуються на сумнівних припущеннях, які не були усунуті доказами сторони обвинувачення поза розумним сумнівом;
- допустив неповноту судового розгляду, яка полягала в невилученні та недослідженні відео з камери спостереження, розташованої поблизу місця ДТП;
- при вирішенні цивільного позову неправильно застосував положення статей 128, 129 КПК, норм Цивільного процесуального кодексу України щодо обов`язку позивачів обґрунтувати заявлені вимоги і Цивільного кодексу України (далі - ЦК) щодо відшкодування моральної шкоди;
- неправильно застосував положення статей 23, 1188, 1193 ЦК стосовно відшкодування моральної шкоди, не врахував вимог розумності та справедливості при визначенні грошового відшкодування, яке підлягає стягненню із засудженого. Не застосував наявних у сучасній судовій практиці науково-практичних методик для обґрунтованості розрахунку розміру компенсації за моральну шкоду при її стягненні з урахуванням наявної грубої необережності з боку потерпілого, що не досліджувалося і тому не було враховано;
- в основу вироку поклав висновки судової автотехнічної експертизи № 28 від 15 лютого 2020 року, вихідними даними для якої стало ймовірне припущення, яке не відповідає фактичним обставинам провадження і суперечить даним протоколів проведених оглядів місця події.
Водночас захисник висуває свою версію розвитку подій, за якою пішохід ОСОБА_7 міг вийти на проїжджу частину раптово для водія ОСОБА_1, що могло істотно вплинути на час реакції останнього та узгоджується з описаним ним ( ОСОБА_1 ) механізмом розвитку подій, згідно з яким до осліплення світлом від зустрічної машини ОСОБА_1 не бачив пішохода попереду напрямку руху автомобіля. Такий механізм розвитку подій, на думку сторони захисту, не суперечить й іншим встановленим об`єктивним обставинам, що були надані експерту в вихідних даних дорожньої ситуації. На підтвердження цієї версії захисником до касаційної скарги додаються отримані на адвокатські запити картографічні матеріали місцевості навколо місця ДТП від ДП "Сумигеодезкартографія", відповіді експерта ОСОБА_8, а також адвокатський запит щодо матеріалів відеоспостереження.
Крім того, захисник вважає, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на наявність установлених фактів порушення процесуального закону в суді першої інстанції, під впливом застосованого до колегії суддів Сумського апеляційного суду дисциплінарного стягнення з боку Вищої ради правосуддя, про що зазначено в самій ухвалі, вирок суду щодо ОСОБА_1 не скасував. Водночас, на думку захисника, за наявності таких підстав, що відповідно до положень ст. 75 КПК виключають участь суддів апеляційної інстанції в даному кримінальному провадженні, судді не заявили про самовідвід, чим допустили істотне порушення вимог процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Від потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.
До початку судового розгляду захисник Коломієць Д.М. заявив клопотання про скасування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 та звільнення його з під варти.
У судовому засіданні:
- захисник та засуджений підтримали заявлене захисником клопотання та вимоги, викладені в касаційній скарзі;
- прокурор, потерпілі, законний представник потерпілого щодо задоволення клопотання заперечували та вважали судові рішення законними та обґрунтованими й просили залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, при розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи сторони захисту щодо:
- ймовірності іншого розвитку подій, а саме що пішохід ОСОБА_7 міг почати рухатися попереду в попутному напрямку руху автомобіля після виходу на проїжджу частину вулиці Березовий Гай із паркової стежки;
- неузгодженості вихідних даних для проведення автотехнічної експертизи з іншими зібраними у провадженні доказами;
- неповноти судового розгляду, яка полягала в невилученні та недослідженні відео з камери спостереження, розташованої поблизу місця ДТП;
- інші доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки доказів.
Так само позбавлений суд касаційної інстанції можливості досліджувати докази, у тому числі й ті, які сторона захисту надала суду касаційної інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
Так, суд першої інстанції дослідив, зокрема:
- показання обвинуваченого ОСОБА_1 який не заперечував факту ДТП, однак зазначав, що ПДР порушив не він, а пішохід ОСОБА_7, який рухався по краю проїжджої частини в попутному напрямку з ним. Щодо фактичних обставин пояснив, що, керуючи автомобілем, після здійснення повороту почав рух по вул. Березовий Гай в м. Сумах. Від повороту на вул. Березовий Гай проїхав близько 50 метрів, набравши при цьому швидкість руху близько 40-50 км/год. У зустрічному напрямку рухався автомобіль із дуже яскравим світлом фар, які засліпили його, але рухатися далі це не заважало. Під час осліплення він дивився на праве узбіччя дороги і в момент роз`їзду із зустрічним транспортним засобом відчув удар з правого боку. Екстрене гальмування не застосував, зменшив швидкість та з`їхав на праве узбіччя дороги. Вийшовши з машини, побачив, що позаду автомобіля лежить чоловік. Він ( ОСОБА_1 ) злякався та намагався викликати швидку та поліцію;
- показанняпотерпілого ОСОБА_2, брата загиблого, про те, що в день події його брат направлявся до нього на роботу. Оскільки даний відрізок дороги розташований у так званій "промисловій зоні", то пішоходи там постійно знаходяться та рухаються по узбіччю дороги, адже пішохідних або велосипедних доріжок там немає. Цього дня була ожеледиця, сніг був, але дорожнє покриття було очищене. Знаходячись на місці ДТП, він категорично стверджує, що не бачив будь-якого гальмівного шляху від автомобіля "Мерседес", який скоїв наїзд на його брата;
- протокол огляду місця ДТП від 20 грудня 2018 року, у якому зафіксовано місце розташування транспортного засобу, виявлені пошкодження на ньому після наїзду на пішохода, місце розташування трупа та його поза. До цього протоколу складено відповідну схему з фототаблицею;
- протоколи слідчих експериментів від 9 січня 2019 року та від 22 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_1, у присутності його представника, потерпілого ОСОБА_2 та спеціаліста-автотехніка ОСОБА_8, згідно з якими під час проведення цих слідчих дій ОСОБА_1 надав детальні пояснення щодо ДТП ІНФОРМАЦІЯ_2, зокрема він зазначив, що рухався зі швидкістю приблизно 50 км/год, а коли повернув на вул. Березовий Гай, попереду в зустрічному напрямку рухався автомобіль з яскравим світлом фар, що його суттєво засліплював, пішохода він не бачив;
- висновок судово-медичної криміналістичної експертизи № 81 від 6 лютого 2019 року (т.1, а.с. 199-201), згідно з яким при дослідженні взуття загиблого ОСОБА_7 встановлено, що на момент первинного контакту з автомобілем потерпілий, ймовірно, пересувався, на що вказує наявність слідів ковзання на підметній частині підошви лівого напівчобота та відсутність слідів тертя на підошві правового напівчобота;
- висновок № 80 від 6 лютого 2019 року (т. 1, а.с. 202-205), згідно з яким виявлені на куртці загиблого пошкодження могли утворитися в умовах ДТП, а розміщення пошкоджень на спинці куртки можуть свідчити про те, що в момент первинного контакту потерпілий був повернутий спиною до травмуючої сили;
- висновок судово-медичної експертизи трупа №1218/810 від 26 лютого 2019 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що складалася із забійної рани в потиличній ділянці, численних "мозаїчних" переломів кісток склепіння та основи черепа з вдавленими фрагментами потиличної кістки праворуч, крововиливом під тверду мозкову оболонку у вигляді рідкої крові об`ємом близько 80 мл, тотальним крововиливом під м`які мозкові оболонки, крововиливам у шлуночки головного мозку, ускладнилася розвитком набряку головного мозку, від яких останній помер на місці ДТП;
- висновки автотехнічної експертизи (т. 1, а.с.206-212), в яких зазначено, що на період експертного огляду автомобіля "Mercedes Benz Viano", д.н.з. НОМЕР_1, система рульового керування, робоча гальмівна система та ходова частини знаходилися у працездатних станах, за яких вони здатні виконувати функції в межах, встановлених нормативно-технічною документацією. Освітлювальні прилади головного світла фар знаходилися в технічно несправному стані з причин розлому корпусу правої фари та злому кронштейнів її кріплення;
- висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 7 від 21 січня 2019 року (т. 1, а.с. 214-216), згідно з яким встановлено, що місце наїзду автомобіля "Mercedes Benz Viano", д.н.з. НОМЕР_1 на пішохода знаходиться на проїзній частині смуги руху автомобіля "Mercedes Benz Viano", вірогідніше за все, ближче до правого краю проїзної частини стосовно напрямку руху вказаного автомобіля, на відстані ближче ніж 8,5 м до кута будівлі, взятого за орієнтир при огляді місця події;
- висновок судової автотехнічної експертизи №28 від 15 лютого 2019 року (т.1, а.с. 217-221), згідно з яким водій ОСОБА_1 при виявленні пішохода ОСОБА_7, який йшов у попутному напрямку вздовж правого краю проїзної частини, тобто створював небезпеку для руху, повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, тобто діяти відповідно до вимог пп. "б" п. 2.3, п. 12.3 ПДР;
- показання експерта ОСОБА_8, у яких він підтримав зазначені висновки автотехнічної експертизи та вказав, що під час проведення експертизи ним використовувалися вихідні дані, отримані, в тому числі, і за результатами слідчих експериментів за участю свідка (пізніше - обвинуваченого) ОСОБА_1, які проводилися двічі з метою максимального наближення до обстановки та погодні умов під час ДТП, з урахуванням пояснень самого ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції надав оцінку посиланням сторони захисту на те, що висновок судово-автотехнічної експертизи № 28 від 15 лютого 2019 року базується на неіснуючих (хибних) вихідних даних, та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання цього висновку недопустимим доказом з урахуванням того, що такі доводи сторони захисту спростовуються даними, отриманими в ході проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_1, та узгоджуються з іншими матеріалами провадження.
Перевіряючи доводи касаційних скарг захисника про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілих, Суд дійшов наступного висновку.
Частина 1 ст. 1167 ЦК визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи в результаті яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
При цьому, як видно з вироку суду, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції послався на те, що родина ОСОБА_5 разом з малолітнім ОСОБА_5 внаслідок ДТП втратила близького родича - сина, брата та батька дитини, внаслідок чого вони зазнали глибокого душевного страждання, порушено також їхній звичний спосіб життя, внаслідок чого значно погіршився і їхній стан здоров`я, що підтверджується висновками лікувальних установ (т.1, а.с.31,32), а малолітній син загиблого вимушений проходити психологічну корекцію.
Ураховуючи наведене, керуючись засадами виваженості та розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_2 - 250 000 грн, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - по 300 000 грн, а малолітнього ОСОБА_5 - у розмірі 400 000 грн, з чим погоджується і Суд.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції при визначені розміру моральної шкоди повинен був врахувати грубу необережність з боку потерпілого, Суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Як вбачається з фактичних обставин цього провадження судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено грубої необережності з боку потерпілого.
Крім того, посилаючись у касаційній скарзі на те, що суд не застосував наявні в сучасній судовій практиці науково-практичних методик для розрахунку розміру компенсації за моральну шкоду при її стягненні, сторона захисту не зазначає, які саме методики, на її думку, повинні бути застосовані та в чому саме полягає таке порушення.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що судом правильно встановлено обставини кримінального правопорушення і висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, ґрунтується на належних та допустимих доказах, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
На думку Суду, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам кримінального процесуального закону, належним чином вмотивовані та обґрунтовані.
Доводи сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції, установивши порушення кримінального процесуального закону у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, вироку суду не скасував, суперечать змісту ухвали суду апеляційної інстанції.
Як убачається з рішення суду апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати, суд апеляційної інстанції таких порушень не встановив, навівши відповідні мотиви такого рішення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що, як убачається з відповіді в.о. голови Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2020 року на запит заступника керівника Сумської місцевої прокуратури, відповідно до журналу розгляду судових справ і матеріалів суддею Мальованою-Когер В.В. 4 липня 2020 року до розгляду призначено 13 справ та матеріалів. На 08:00 призначено розгляд кримінального провадження у справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК, під час якого о 08:20 головуючий суддя вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, і який було проголошено 04 лютого 2020 року о 12:37. 04 лютого 2020 року о 08:20 призначено адміністративний матеріал у справі №591/267/20 за ч. 3 ст. 156 КУпАП, о 08:30 адміністративний матеріал у справі №591/375/20 за ч. 2 ст. 187 КУпАП та о 10:00 адміністративний матеріал у справі №591/648/20за ч. 1 ст. 184 КУпАП. У журналі розгляду судових справ і матеріалів суддею Мальованою-Когер В.В. інформація щодо зміни часу розгляду вказаних адміністративних матеріалів відсутня. Але згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду КП "Д-3" підписання та відправлення постанов суду до Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №591/648/20 відбулось о 15:15; у справі №591/375/20 о 15:15, у справі №591/296/20 о 15:16, тобто вже після виходу з нарадчої кімнати та проголошення вироку щодо ОСОБА_1 . Фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів за вказаними адміністративними матеріалами не здійснювалось, протоколи судових засідань відсутні.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції не встановив тих обставин, які були б безумовними підставами для скасування вироку.
На обґрунтування такого висновку суд апеляційної інстанції послався на позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену в постанові від 24 лютого 2020 року у справі № 128/2455/15-к, згідно з якою, з урахуванням положень ст.367 КПК вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні судових рішень в інших справах слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч.1 ст.412 КПК може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в разі, коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.
Водночас, що стосується посилань в ухвалі суду на рішенняДругої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 2571/2дп/15-20 від 7 вересня 2020 року, якими притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддів Сумського апеляційного суду за скасування вироку суду першої інстанції та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції на підставах, не передбачених ч. 2 ст. 412 КПК, та рішення Вищої ради правосуддя №3071/0/15-20 від 10 листопада 2020 року про залишення без змін цього рішення, то таке посилання не є тим істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, яке перешкодили чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи касаційної скарги про упередженість суду апеляційної інстанції при перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Як убачається з рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 2571/2дп/15-20 від 7 вересня 2020 року, судді Сумського апеляційного суду були притягнуті до дисциплінарної відповідальності за рішення в іншому кримінальному провадженні, яке жодного відношення до кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не має.
Разом з тим захисник не зазначає, у чому полягає упередженість суддів суду апеляційної інстанції та яким чином зазначене рішення Вищої ради правосуддя вплинуло на розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 при тому, що рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням положень КПК було прийнято в межах вимог поданої апеляційної скарги.
Ураховуючи вищевикладене, Суд у даному кримінальному провадженні не встановив тих істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, міра покарання призначена засудженому з урахуванням вимог ст. 65 КК, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про попереднє ув`язнення" від 30 червня 1993 року № 3352-XII(з наступними змінами), попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.