Постанова суду № 319/990/17 від 30.09.2021 про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки...

Постанова

Іменем України

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 319/990/17

провадження № 51-1953 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Вараниці В.М.,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_1,

виправданого ОСОБА_2,

захисника Гришка Р.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Кривцун О.А. на вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12017080130000584, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України,

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року:

ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України.

Зазначеним вироком вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.

Як викладено у вироку місцевого суду, відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 у жовтні 2016 року, знаходячись на городі, який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1, виявив рослини роду коноплі у кількості 60 штук. Після цього, ОСОБА_1, з метою доведення вказаних рослин до стану дозрівання, почав їх доглядати шляхом підгортання та поливу земельної ділянки, у результаті чого зазначені рослини виросли до стадії кущів, які в подальшому було виявлено та вилучено працівниками поліції 14 червня 2017 року в ході обшуку зазначеного домоволодіння.

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у жовтні 2016 року, знаходячись на городі, який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1, виявив одну рослину роду коноплі. Через деякий час, діючи умисно, з метою подальшого виготовлення наркотичного засобу канабіс, зірвав з вказаного куща верхівки та листя, висушив та перетер, чим незаконно виготовив наркотичний засіб - канабіс, який почав незаконно зберігати за місцем свого проживання.

Після цього, на початку травня 2017 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник умисел на збут вказаного особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу на території Запорізької області, тим самим вони вступили між собою в попередню змову на скоєння злочину.

Так, 04 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи за адресою АДРЕСА_1, реалізовуючи спільний злочинний умисел, направлений на збут наркотичного засобу, діючи за попередньою змовою, взяли частину наркотичного засобу канабіс, яку ОСОБА_2, незаконно зберігаючи при собі з метою збуту, переніс на територію, розташовану перед входом до будинку АДРЕСА_1, де збув ОСОБА_3 за 900 гривень паперовий згорток, в якому знаходився особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого у перерахунку на суху речовину становить 6,34 г.

04 травня 2017 року приблизно о 19:00 ОСОБА_3 добровільно видав вищевказаний особливо небезпечний наркотичний засіб працівникам поліції.

Крім того, 08 червня 2017 року приблизно об 11:00 ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи за адресою АДРЕСА_1, реалізовуючи спільний злочинний умисел, направлений на збут наркотичного засобу, діючи за попередньою змовою, взяли частину наркотичного засобу канабіс, яку ОСОБА_2, незаконно зберігаючи при собі з метою збуту, переніс на територію, розташовану перед входом до будинку АДРЕСА_3, де збув ОСОБА_3 за 900 гривень паперовий згорток, в якому знаходився особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого у перерахунку на суху речовину становить 24,454 г.

Залишкову частину особливо небезпечного наркотичного засобу канабіс, загальна маса якого у перерахунку на суху речовину складала 702,83 г, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи умисно, продовжили незаконно зберігати з метою збуту за адресою АДРЕСА_1, який в подальшому було виявлено та вилучено працівниками поліції 14 червня 2017 рокув ході обшуку зазначеного домоволодіння.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу прокурора Кривцун О.А. залишено без задоволення, а вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Кривцун О.А. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням обвинувачених, свідків, виклав їх на власний розсуд, не надав належної оцінки письмовим доказам та безпідставно прийняв рішення про відсутність достатніх та допустимих доказів у справі для доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, при цьому у вироку не навів обґрунтованих та докладних мотивів прийнятого рішення. Стверджує, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, при цьому у мотивувальній частині вироку місцевий суд вказав лише обставини, які встановлені досудовим розслідуванням, при цьому не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення злочинів та їх наслідків, не обґрунтував підстави та не навів доказів ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України. Крім того, вказує, що місцевим судом не надано належної оцінки діям ОСОБА_1 з приводу незаконного зберігання канабісу загальною масою 702,83 г. Також наголошує, що місцевим судом не надано оцінку тому факту, що ОСОБА_2 та його захисник ставили питання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, оскільки він пролікувався від наркотичної залежності, що фактично є визнанням вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 309 КК України. Звертає увагу, що мотивувальна частина вироку місцевого суду містить різні підстави для виправдання обвинувачених, які не узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 373 КПК України, а з резолютивної частини вироку взагалі не зрозуміло на якій підставі суд виправдав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Наголошує, що, порушуючи принцип безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд всупереч вимогам ст. 404 КПК України, без відповідного клопотання учасників судового розгляду, вибірково повторно дослідив частину доказів, які були предметом дослідження місцевого суду, надав оцінку деяким письмовим доказам, які оголошувалися місцевим судом, однак яким у вироку місцевий суд оцінку не надав. Також зазначає, що апеляційний суд не об`єктивно оцінив та проаналізував показання обвинувачених, результати оперативної закупки та результати обшуку, а висновки щодо вмотивованості вироку місцевого суду ґрунтуються на припущеннях. Зокрема вважає, що твердження суду про недопустимість протоколу огляду місця події від 14 червня 2017 року в частині вилучення наркотичного засобу у ОСОБА_2 та вилучення з підсобних приміщень належних ОСОБА_1, рослин коноплі, суперечать позиції суду щодо допустимості цього ж доказу щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України. Також апеляційний суд безпідставно дійшов висновку, що під час огляду місця події фактично відбувся особистий обшук ОСОБА_2, на що у правоохоронних органів не було відповідного дозволу, оскільки свідок ОСОБА_4 під час судового розгляду зазначив, що ОСОБА_2 добровільно надав працівникам поліції з кишені шортів пакунок із речовиною рослинного походження. Зазначає про передчасність висновку суду щодо недопустимості як доказу протоколу огляду та вручення грошових коштів від 08 червня 2017 року, оскільки чинний процесуальний закон не передбачає такої окремої слідчої дії чи будь-якого способу її фіксування поза межами проведення НСРД, а всі недоліки під час дослідження такого доказу можуть бути усунуті шляхом повторного допиту свідка. Вказує про безпідставність тверджень суду про те, що стороною обвинувачення не надано оригінального носія запису до протоколу про результати аудіо-, відеоконтролю, оскільки записаний на носій інформації (оптичний диск) електронний файл фактично є його оригіналом. Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що до свідка ОСОБА_3 застосовувалися заходи безпеки, у зв`язку з чим його допитано в режимі відеоконференції з іншого залу судових засідань, однак в ухвалі апеляційний суд вказав, що матеріали справи вказують про відкриту присутність зазначеного свідка під час судового розгляду. А тому вважає, що апеляційний суд під час розгляду його апеляційної скарги допущені місцевим судом порушення не усунув, чим порушено положення ст. 419 КПК України, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора Кривцун О.А. не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Вараниця В.М. підтримав касаційну скаргу прокурора Кривцун О.А., просив її задовольнити, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Засуджений ОСОБА_1, виправданий ОСОБА_2 та захисник Гришко Р.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора Кривцун О.А., просили судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі прокурор, окрім іншого, зазначає про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і вважає, що такі рішення постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства.

Зокрема, прокурор стверджує, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, при цьому у мотивувальній частині вироку місцевий суд вказав лише обставини, які встановлені досудовим розслідуванням, при цьому не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення злочинів та їх наслідки, не обґрунтував підстави та не навів доказів ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Тобто, відповідно до вироку суду, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України, а саме у незаконному вирощуванні конопель у кількості 60 штук, особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 307 КК України.

Разом з тим, у вироку не наведено підстав, з яких місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій у цій частині, не викладено фактичних обставин, встановлених під час судового розгляду, а також не вказано докази, які підтверджують такий висновок суду.

Зокрема, у мотивувальній частині вироку лише зазначено, у чому ОСОБА_1 обвинувачувався, перераховано докази, якими орган досудового розслідування та прокурор обґрунтовують пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення в цілому, як за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України, так і за ч. 2 ст. 307 КК України.

Однак місцевим судом у вироку не викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, як того вимагають положення ст. 374 КПК України, також зі змісту вироку не вбачається, що перерахованим доказам взагалі була надана правова оцінка з дотриманням положень статей 85, 86, 94 КПК України, а тому у даному випадку не зрозуміло, якими саме доказами керувався місцевий суд, вказуючи про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України,

Крім того, у вироку не вказано, за якими саме кваліфікуючими ознаками місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 310 КК України, враховуючи те, що за ч. 2 ст. 307 КК України його виправдано.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про невідповідність вироку місцевого суду вимогам ст. 374 КПК України.

Перевіряючи зазначений вирок в апеляційному порядку, та спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом першої інстанції вимог ст. 374 КПК України, апеляційний суд зазначив, що встановлені місцевим судом фактичні обставини справи щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 310 КК України, викладені у вироку як доведені.

Однак, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, апеляційний суд у своїй ухвалі не зазначив жодних мотивів прийнятого рішення в цій частині, а лише формально констатував відповідність вироку вимогам процесуального закону.

З цих же підстав колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про те, що місцевий суд, вказуючи про відсутність достатніх та допустимих доказів для доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, у вироку не навів обґрунтованих та докладних мотивів прийнятого рішення.

Як передбачено вимогами п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Так, виправдовуючи ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, місцевий суд у своєму вироку констатував, що протокол огляду місця події від 04 травня 2017 року, протокол огляду та вручення грошових коштів від 08 червня 2017 року та протокол про результати аудіо-, відеоконтролю від 19 липня 2017 року є недопустимими доказами. Разом з тим у вироку місцевий суд зазначив, що прокурором не було надано оригіналів аудіо-, відеозаписів, отриманих під час проведення оперативно-розшукових заходів, які стали підставою для обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні ним злочинів.

При цьому місцевим судом не надано жодної оцінки іншим доказам, що перераховані у мотивувальній частині вироку, та якими сторона обвинувачення обґрунтовувала пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення.

Таким чином, обґрунтовуючи свій висновок щодо невинуватості ОСОБА_2, місцевий суд вибірково проаналізував одні докази, при цьому фактично проігнорував іншу частину доказів сторони обвинувачення, чим порушив вимоги ст. 94 КПК України.

Здійснюючи розгляд кримінального провадження в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції звернув увагу на зазначені недоліки вироку місцевого суду.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо недопустимості доказів, та, посилаючись на доктрину "плодів отруйного дерева", дійшов висновку про те, що не можна брати до уваги й інші докази, які мають похідний характер від цих доказів. Зокрема, речові докази у виді виданих свідком ОСОБА_3 паперових згортків з наркотичним засобом та грошові кошти, висновки експертів № 16-92 від 05 травня 2017 року, № 16-93 від 05 травня 2017 року, № 14-141 від 23 червня 2017 року.

Тобто, за відсутності клопотання сторони кримінального провадження про повторне дослідження доказів у справі, апеляційний суд фактично взяв на себе функції суду першої інстанції, оскільки надав оцінку тим доказам у справі, які не були проаналізовані та оцінені судом першої інстанції, враховуючи, що у вироку суду відсутні будь-які висновки щодо їх неналежності або недопустимості чи навпаки.

На думку колегії суддів, зазначені обставини також вказують про допущені судами порушення процесуального закону під час розгляду кримінального провадження.

Крім того, у касаційній скарзі прокурор вказує, що місцевим судом не надано належної оцінки діям ОСОБА_1 з приводу незаконного зберігання канабісу загальною масою 702,83 г.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, тобто у незаконному зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, вчиненого за попередньою змовою із ОСОБА_2 .

Зі змісту вироку вбачається, що постановляючи вирок та обґрунтовуючи свої висновки щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, місцевий суд піддав сумніву допустимість протоколу огляду місця події від 04 травня 2017 року (добровільна видача свідком ОСОБА_3 слідчому наркотичного засобу), протоколу вручення та огляду грошових коштів від 08 червня 2017 року, а також протоколу про результати аудіо-, відеоконтролю від 19 липня 2017 року, а також зазначив, що прокурором до матеріалів справи не долучено оригіналів аудіо-, відеозаписів, отриманих під час проведення оперативно-розшукових заходів.

Однак місцевий суд у вироку взагалі не вказав жодних висновків, як та чому зазначені обставини стосуються безпідставності пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України.

Також після визнання недоведеним обвинувачення стосовно ОСОБА_1 в частині саме незаконного збуту наркотичного засобу, місцевий суд у вироку жодним чином не надав належного процесуального реагування щодо пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення у частині незаконного зберігання наркотичного засобу, та, відповідно, не надав таким діям жодної правової оцінки.

До того ж, у мотивувальній частині вироку зазначено письмові докази, якими обґрунтовано пред`явлене обвинувачення, у тому числі протокол обшуку від 14 червня 2017 року з фототаблицею, де об`єктом обшуку є будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (місце проживання ОСОБА_1 ), у результаті проведення якого виявлено зерна рослини коноплі, 8 пакетів з особливо небезпечним наркотичним засобом, грошові кошти у сумі 500 грн, а також висновок судово-хімічної експертизи № 16-151 від 20 червня 2017 року, відповідно до якого надані на дослідження сухі подрібнені речовини сіро-зеленого кольору рослинного походження в полімерному мішку та полімерному пакеті є особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом, маса якого у перерахунку на суху речовину становить 702,83 г.

При цьому зазначені письмові докази місцевим судом неналежними та недопустимим не визнавались, більше того, зі змісту вироку вбачається, що такі докази взагалі не отримали відповідного аналізу та оцінки.

У свою чергу апеляційний суд, перевіряючи зазначений вирок за апеляційною скаргою прокурора, вказав, що в контексті висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, серед якого останньому не інкримінувався злочин, передбачений ст. 309 КК України, а тому з огляду на вимоги ст. 337 КПК України зазначив, що доводи прокурора з цього приводу є безпідставними.

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду, оскільки у даному випадку прокурором не оспорювалася доведеність встановлених фактичних обставин, які, зокрема, не заперечував сам ОСОБА_1, за виключенням умислу на збут наркотичних засобів.

У даному випадку прокурор фактично оспорював відсутність правової кваліфікації дій ОСОБА_1 за умови недоведеності в його діях умислу на збут наркотичних засобів, які він зберігав у власному домоволодінні, що не виходить за рамки пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, а отже не суперечить вимогам ст. 337 КПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані обставини залишились поза увагою суддів першої та апеляційної інстанцій, а тому доводи прокурора в цій частині є слушними.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги прокурора про те, що частина висновків апеляційного суду базується на припущеннях.

Так, у касаційній скарзі прокурор вказує, що твердження апеляційного суду про недопустимість протоколу огляду місця події від 14 червня 2017 року в частині вилучення наркотичного засобу у ОСОБА_2 та вилучення з підсобних приміщень, належних ОСОБА_1, рослин коноплі, суперечать позиції суду щодо допустимості цього ж доказу щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України.

Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, обґрунтовуючи свої висновки щодо безпідставності доводів апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд зазначив, що оскільки протокол огляду місця події від 14 червня 2017 року, який місцевий суд визнав недопустимим доказом, є передумовою отриманих слідством подальших доказів, а тому не можна взяти до уваги похідні докази у виді показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, експертизи від 20 червня 2017 року № 16-151 щодо вилученого у ОСОБА_2 наркотичного засобу.

Однак, відповідно до змісту вироку місцевого суду протокол огляду місця події від 14 червня 2017 року, а також висновок експерта № 16-151 від 20 червня 2017 року недопустимими та неналежними доказами не визнавалися, до того ж, як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевим судом таким доказам взагалі не надано відповідної оцінки.

Крім того, виходячи зі змісту вироку, фактичні обставини щодо вирощування ОСОБА_1 на території власного домоволодіння рослин конопель не оспорювались ніким із сторін кримінального провадження, а вирок суду в цій частині судом апеляційної інстанції залишено без зміни.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд в ухвалі не обґрунтував, чому на його думку протокол огляду місця події від 14 червня 2017 року та похідні від нього докази є недопустимими, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Як передбачено положеннями ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року та ухвала Запорізького апеляційного суду від 25 січня 2021 року не можуть вважатися законними, обґрунтованими та вмотивованими, оскільки постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для їх скасування.

З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, має повно та всебічно дослідити обставини провадження, наявні докази, дати їм належну оцінку і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

................

Перейти до повного тексту