ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 161/2984/17
провадження № 51-2546км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Подоляка М.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Піддубного О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, постановлену у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Луцька Волинської області, жителя того АДРЕСА_1 ), такого, що немає судимості, в силу статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Цивільний позов Комунального закладу "Луцька міська клінічна лікарня" до ОСОБА_1 задоволено, стягнуло із засудженого 10437 грн, цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Вирішено питання запобіжного заходу, судових витрат та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 19 листопада 2016 року о 18 год 50 хв, перебуваючи навпроти магазину "Домашній", який розташований у будинку АДРЕСА_2, у ході конфлікту зі ОСОБА_2, умисно наніс останньому 2 удари ножем у ділянку грудної клітки, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2021 року вирок місцевого суду у частині призначеного покарання змінено, призначено ОСОБА_1 покарання за частиною 1 статті 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 цього Кодексу.
Відмовлено у задоволенні цивільного позову Комунального закладу "Луцька міська клінічна лікарня" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10 437 грн. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор не погоджується із судовим рішенням, просить його скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, не врахував, що засуджений вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного злочину, пов`язаного із застосовуванням насильства до потерпілого, скоєного із хуліганських мотивів.
Окрім того, апеляційний суд не врахував позицію потерпілого стосовно міри покарання, яку слід призначити ОСОБА_1, а також факту того, що шкода, спричинена протиправними діями, була відшкодована засудженим лише наприкінці судових засідань в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, підстави для застосування приписів статті 75 КК у кримінальному провадженні відсутні, а тому ухвала апеляційного суду положенням статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не відповідає.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор наполягав на задоволенні касаційної скарги сторони обвинувачення, обґрунтовував необхідність скасування ухвали апеляційного суду.
Засуджений у судовому засіданні стверджував, що став на шлях виправлення, з 2016 року не вчиняв жодних протиправних дій, а тому підстави для скасування судового рішення за доводами касаційної скарги прокурора відсутні. Захисник підтримав позицію свого підзахисного, зауважив, що потерпілий не має до нього жодних претензій майнового характеру, про що свідчать розписки останнього, які містяться у матеріалах справи.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, засудженого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому Суд вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за частиною 1 статті 121 КК у поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як слідує з приписів частини 2 статті 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати прийняття рішення по кожному із них.
У ході касаційного перегляду встановлено, що апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за доводами апеляційних скарг сторін захисту та обвинувачення, у тому числі, про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та його особі, дотримався вимог статей 370, 419 КПК та постановив законне і обґрунтоване судове рішення, з чим погоджується і колегія суддів.
Так, відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Згідно з частиною 1 статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів справи, при призначенні засудженому покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність негативних характеристик ОСОБА_1, добровільне відшкодування ним шкоди завданої протиправними діями, у якості пом`якшуючої покарання обставини, та як наслідок відсутність у потерпілого претензій майнового характеру.
Окрім того, при визначенні міри покарання суд встановив, що поведінка потерпілого, яка передувала вчиненню ОСОБА_1 злочину, була провокативною. А тому, з огляду на викладене, а також відсутність обставин, визначених приписами статті 67 КК, апеляційний суд дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто визначив мінімальний захід примусу, передбачений санкцією статті Особливої частини КК.
Водночас, як зазначив суд, ОСОБА_1 є особою молодого віку, працевлаштований, з моменту вчинення ним злочину пройшов тривалий проміжок часу протягом якого засуджений не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальностей, що може свідчити про те, що засуджений став на шлях виправлення.
А тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що за наведених обставин апеляційні вимоги сторони захисту підлягають задоволенню, оскільки гарантування виконання мети покарання, визначеної частиною 2 статті 50 КК, як заходу примусу може бути забезпечено без ізоляції засудженого від суспільства, тобто визначенні йому покарання із застосовуванням приписів статті 75 КК, з чим погоджується і колегія суддів.
Інших обставин, які би перешкоджали застосуванню вищезазначеного кримінально-правового інституту, стороною обвинувачення не наведено ні у апеляційній, ні у касаційній скаргах, а відтак не обґрунтовано необхідності скасування судового рішення у цій частині.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_1 справедливим та домірним вчиненому, а звільнення від його відбування на підставі статті 75 КК - обґрунтованим.
Враховуючи викладене, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд