Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 723/4669/20
провадження № 51-2403 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Чагарного М. П.,
захисників Бишки Ф. Ф., Тельмана А. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бишки Флоріна Флоровича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Чернівецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020260000000442 від 13 серпня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За цим вироком ОСОБА_1 12 серпня 2020 року приблизно о 21:34, керуючи автомобілем "Audi", номерний знак Республіки Польща НОМЕР_1, у темну пору доби їдучи по вул. Дружби в смт Красноїльськ у напрямку центра селища зі сторони с. Чудей, проїжджаючи будинок № 13, порушив вимоги п. 1.5, підпунктів "б", "д" п. 2.3, пунктів 10.1, 12.4 Правил дорожнього руху, проявив злочинну недбалість, не врахував дорожньої обстановки, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, виїхав вліво на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із автомобілем "Volkswagen Jetta", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 .
У результаті зіткнення транспортних засобів водій ОСОБА_2 та пасажир автомобіля марки "Volkswagen Jetta" ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження, внаслідок яких настала їх смерть, а пасажиру автомобіля "Audi" ОСОБА_4 було спричинено тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта належать до середнього ступеня тяжкості.
Чернівецький апеляційний суд 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу прокурора Кініщук Л. І. задовольнив частково, вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року скасував у частині звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 13 серпня 2020 року по 13 січня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а в решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Бишка Ф. Ф., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись із вироком апеляційного суду, стверджує, що суд першої інстанції правильно врахував фактичні обставини кримінального правопорушення, особу винного, думку потерпілих, які просили не позбавляти волі ОСОБА_1, наявність пом`якшуючих покарання обставин і відсутність обтяжуючих покарання обставин та обґрунтовано застосував до нього положення ст. 75 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про недотримання районним судом вимог процесуального закону та неналежне обґрунтування рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що апеляційний суд під час призначення покарання лише формально послався на врахування думки потерпілих, даних про особу обвинуваченого, пом`якшуючі обставини. На думку захисника, вирок апеляційного суду не є вмотивованим та не відповідає приписам статей 370, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Позиції учасників судового провадження
Захисники Бишка Ф. Ф., Тельман А. Г. у судовому засіданні підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор Чагарний М. П. у судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, Суд враховує таке.
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, переглянувши вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону.
Переглядаючи вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування цього вироку в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м`якості та безпідставним застосуванням положень ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неналежну вмотивованість судового рішення щодо звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі статей 75, 76 КК України.
Такий висновок обґрунтовано тим, що суд першої інстанції повною мірою не врахував порушення ОСОБА_1 ряду положень Правил дорожнього руху, що наражало на потенційну небезпеку необмежене коло осіб. Унаслідок спричиненої засудженим ДТП неповнолітня потерпіла отримала тілесні ушкодження, а двоє осіб загинули.
Призначаючи покарання, апеляційний суд урахував тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, дані про його особу, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, визнав свою винуватість у вчиненому, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, частково відшкодував заподіяну шкоду, а також суд узяв до уваги позицію потерпілих, які просили не позбавляти його волі, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позиція щодо визначення обвинуваченому виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Вищезазначене стало підставами для призначення апеляційним судом ОСОБА_1 реального покарання у найнижчих межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України. При цьому суд апеляційної інстанції, урахувавши фактичні обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.
У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, яке б указувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим злочинним діянням, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Таким чином, Суд не вбачає підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.
Отже, призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, згаданим вище принципам, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано, він узгоджується з вимогам статей 370, 374 і 420 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд