Постанова
іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 342/1560/20
провадження № 51-2331км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Бородія В. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Єременка М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу особи, відносно якої кримінальне провадження закрито, - ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090150000106, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лука Городенківського району Івано-Франківської області та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Городенківський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 04 лютого 2021 року задовольнив заяви обвинуваченого ОСОБА_1 і представника потерпілого ОСОБА_2, звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 249 КК на підставі ст. 46 цього Кодексу у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим та закрив кримінальне провадження.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він 08 травня 2020 року в період часу із 20:30 до 21:15, під час заборони вилову риби у нерестовий період, прибув на берег р. Дністер неподалік с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області та, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, всупереч вимогам статей 27, 62 Закону України "Про тваринний світ" та пунктам 3.14, 3.15, 4.10 Правил любительського та спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 року № 19, за допомогою забороненого знаряддя лову - сітки-сачка здійснив вилов риби різних видів загальною кількістю 26 одиниць, чим заподіяв навколишньому природному середовищу (рибному господарству України) істотної шкоди на загальну суму 23 303 грн.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 01 квітня 2021 року змінив ухвалу місцевого суду і постановив стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 9152,64 грн у рахунок процесуальних витрат на проведення інженерно-екологічної експертизи від 14 грудня 2020 року № 1246/20-28/2828-2830/20-28.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити без зміни ухвалу місцевого суду.
Суть доводів скаржника зводиться до того, що апеляційний суд неправомірно стягнув з нього процесуальні витрати, пов`язані з проведенням інженерно-екологічної експертизи, оскільки, на його думку, вони підлягають компенсації за рахунок коштів, які за цільовим призначенням виділяються експертній установі з Державного бюджету України.
Як стверджує ОСОБА_1, оскільки кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв`язку з його примиренням з потерпілим, а також докази у справі та її обставини не досліджувались, то відсутні підстави для сплати ним вказаних витрат.
Також зазначає, що апеляційний суд проігнорував його посилання, викладені в запереченні на апеляційну скаргу прокурора, на позицію Верховного Суду щодо процесуальних витрат, наведену в ухвалі від 25 червня 2018 року у справі № 758/2420/17 (провадження № 51-6496ск18), та позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 (провадження № 13-47кс20), та, на його думку, неправомірно змінив ухвалу місцевого суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Єременко М. В., навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 46 КК (у редакції, чинній на час інкримінованого діяння) передбачено, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
За змістом положень ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час підготовчого судового засідання ОСОБА_1 та представник потерпілого Стрембіцький Л. С. звернулися до суду з клопотаннями, в яких просили звільнити скаржника від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК у зв`язку з примиренням із потерпілим.
Установивши, що ОСОБА_1 з потерпілим примирилися та скаржник повністю відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, на підтвердження чого представник потерпілого надав довідку, місцевий суд задовольнив подані клопотання, звільнив ОСОБА_1 на підставі ст. 46 КК від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 249 цього Кодексу та закрив кримінальне провадження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Крім того, цей суд зазначив, що процесуальні витрати, пов`язані з проведенням інженерно-екологічної експертизи, в розмірі 9152,64 грн підлягають компенсації за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються експертній установі з Державного бюджету України.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, прокурор звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив змінити ухвалу суду в частині вирішення процесуальних витрат, та стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави витрати в сумі 9152,64 грн, пов`язані з проведенням інженерно-екологічної експертизи № 1246/20-28/2828-2830/20-28 від 14 грудня 2020 року.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, якою змінив рішення місцевого суду та стягнув з ОСОБА_1 у дохід держави вказану суму процесуальних витрат.
Мотивуючи свій висновок, апеляційний суд зазначив, що підстава, на якій було закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, не реабілітує його і не звільняє від сплати процесуальних витрат за проведення експертиз, без яких і саме примирення та звільнення від кримінальної відповідальності не було б можливим.
Також апеляційний суд урахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 червня 2020 року у провадженні № 13-47кс20 (справа № 598/1781/17), відповідно до якого питання розподілу процесуальних витрат може вирішуватись не тільки у формі обвинувального вироку суду, а й ухвали.
З таким висновком апеляційного суду погоджується і Верховний Суд.
Згідно з ч. 1 ст. 126 КПК питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у вироку суду або ухвалою.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Як було вище зазначено, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі ст. 46 КК у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, що є нереабілітуючою підставою.
Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона.
Отже, доводи ОСОБА_1 з приводу відсутності підстав для сплати ним процесуальних витрат є необґрунтованими, оскільки закриття кримінального провадження щодо нього на нереабілітуючих підставах і застосування до нього більш м`якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє його від сплати процесуальних витрат, пов`язаних із проведенням інженерно-екологічної експертизи від 14 грудня 2020 року № 1246/20-28/2828-2830/20-28.
Твердження скаржника в касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції його посилань на позицію Верховного Суду в ухвалі від 25 червня 2018 року у справі № 758/2420/17 (провадження № 51-6469ск18) є невмотивованими, адже зазначена ухвала (в якій суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду та вказав, що, оскільки місцевим судом не було ухвалено обвинувального вироку, а постановлено ухвалу, то цим судом правильно відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК вирішено питання щодо процесуальних витрат) була постановлена до рішення Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року, в якому міститься висновок про те, що КПК не обмежує процесуальної форми вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат виключно обвинувальним вироком.
Кримінальним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з такого: висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного кримінального суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного кримінального суду.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 березня 2019 року (справа № 756/5803/17-к, провадження № 51-7432км18).
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд