Постанова
Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 641/1082/20
провадження № 61-17798св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Котелевець А. В., Пилипчук Н. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради Харківської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадщину за законом.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
13 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради Харківської області, в якому просила: встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є троюрідною тіткою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її троюрідного племінника ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її троюрідний племінник ОСОБА_2, який прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 та був зареєстрований і постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з вищевказаної квартири. Позивач звернулася до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті троюрідного племінника ОСОБА_2, внаслідок чого була відкрита спадкова справа № 64027637 від 09 квітня 2019 року. Однак позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину, оскільки з поданих документів неможливо підтвердити родинні відносини між ОСОБА_1 та її троюрідним племінником ОСОБА_2 та право власності на вищезазначену квартиру не зареєстровано.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 червня 2020 року позов задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є троюрідною тіткою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт того, що вона є троюрідною тіткою ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та, що за життя ОСОБА_3 набула права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, однак належним чином це право не оформила. Також, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, після смерті своєї матері ОСОБА_3 прийняв спадщину, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1, однак належним чином свої спадкові права за життя не оформив. Оскільки спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини, то ОСОБА_2 за життя належала вказана квартира. Отже, позивач ОСОБА_1 в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті троюрідного племінника ОСОБА_2, однак позбавлена можливості оформити це право у зв`язку з відсутністю у неї відповідних правовстановлюючих документів.
Постановою Харківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 червня 2020 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування факту наявності родинних зв`язків, з якими пов`язано право на спадкування за законом, оскільки троюрідна тітка не входить до кола спадкоємців за законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Комінтернівського районного суду міста Харкова.
07 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що є спадкоємцем п`ятої черги за законом та має право на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 .
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 606/1068/16-ц.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22 березня 2019 року (а. с. 25).
За заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини Сьомою Харківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа № 202/2019 (а. с. 14).
Постановою Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори № 4926/02-31 від 21 жовтня 2019 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 у зв`язку з неможливістю підтвердження між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 родинних відносин, а також за відсутністю реєстрації права власності на квартиру (а. с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20 грудня 2014 року (а. с. 28).
Відповідно до спадкової справи № 264/2015, заведеної Сьомою Харківською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини звернувся її син ОСОБА_2, що станом на момент смерті ОСОБА_3 також був зареєстрований разом з матір`ю у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 70).
Згідно листа ЖК "Плазма" № 09 від 18 травня 2020 року та копії ордеру № 13691 серії А від 06 червня 1968 року ОСОБА_3 була членом кооперативу ЖК "Плазма", зробила перший пайовий внесок у лютому 1967 року, останній внесок в липні 1981 року (а. с. 11).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї (статті 1261-1265 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що під час вирішення питання, хто є спадкоємцями за законом, необхідно враховувати такі юридичні факти, як: родинні відносини (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця.
Ступінь споріднення визначається кількістю народжень, що пов`язують між собою двох осіб, які перебувають у родинних відносинах.
У п`яту чергу право на спадкування мають родичі четвертого-шостого ступеня споріднення, якщо відсутні спадкоємці перших чотирьох черг (родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення). До родичів четвертого ступеня споріднення належать діти рідних племінників та племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати та сестри його діда та баби (двоюрідні дід та баба). До родичів п`ятого ступеня споріднення належать діти його двоюрідних онуків і онучок (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів та сестер (двоюрідні племінниці та племінники), діти його двоюрідних дідів та бабок (двоюрідні дядьки та тітки). Родичі шостого ступеня споріднення - це діти його двоюрідних правнуків та правнучок (двоюрідні праправнуки та праправнучки), діти його двоюрідних племінників та племінниць (троюрідні онуки та онучки), діти його двоюрідних дядьків та тіток (троюрідні брати та сестри).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 755/12382/17 (провадження № 61-19049св20), від 11 червня 2020 року у справі № 148/2025/17 (провадження № 61-39080св18), від 16 вересня 2019 року у справі № 204/5527/16-ц (провадження № 61-32011св18).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги тим, що вона має право на спадщину за законом у п`яту чергу.
Наявні у справі свідоцтва про народження та свідоцтво про шлюб не підтверджують наявність родинних зв`язків між позивачем та спадкодавцем, троюрідна тітка не входить до кола спадкоємців за законом, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Наведений заявником як підставу для касаційного оскарження постанови апеляційного суду правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 606/1068/16-ц, не підлягає врахуванню судом касаційної інстанції під час розгляду цієї справи, оскільки зроблений за інших фактичних обставин справи, зокрема, у зазначеній постанові встановлено, що позивач - троюрідна племінниця спадкодавця, а тому належить до п`ятої черги спадкоємців за законом.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.