1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 523/19210/20

провадження № 61-5181св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Матвєєвим Віталієм Юрійовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно свого сина ОСОБА_2 .

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_2 є його сином та проживає разом із ним у будинку АДРЕСА_1 . За час проживання ОСОБА_2 неодноразово вчиняв домашнє насилля щодо нього, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до поліції, проте здійснені поліцейськими заходи не змогли ефективно та невідкладно захистити його від насильницьких дій.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив встановити такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 терміном на 6 (шість) місяців: заборонити ОСОБА_2 перебування в місті реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 .

Встановлено такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 терміном на 6 (шість) місяців: заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань 50 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції, установивши, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникають постійні конфлікти на підставі особистої неприязні, які мають взаємний характер, та, враховуючи вік ОСОБА_1, виходив з того, що ОСОБА_2 мав можливість уникнути конфліктної ситуації, проте поводив себе агресивно щодо батька, а тому наявні правові підстави для встановлення заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2020 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійних конфліктів на підставі особистої неприязні мають взаємний характер, що не може розцінюватись як насильство з боку саме ОСОБА_2, оскільки ініціатором багатьох конфліктних ситуацій із сином виступає сам заявник ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Матвєєва В. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, не врахував доказів, які свідчать про неодноразові випадки вчинення домашнього насильства та наявність ризиків продовження в майбутньому домашнього насильства.

Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19) та від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19).

ОСОБА_2 не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 (син заявника), 1994 року народження, зареєстрований та проживає у будинку АДРЕСА_1 .

20 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про оформлення протоколу за статтею 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) відносно свого сина ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які ображали, штовхали, наносили тілесні ушкодження заявнику.

22 серпня 2020 року в Суворовський ВП м. Одесі надійшло повідомлення оператора "102" про те, що за адресою: АДРЕСА_1, скоєно домашнє насилля, дебоширить син. Стосовно ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол за частиною першою статті 173-2 КУпАП та проведено бесіду про недопущення домашнього насилля, також винесено терміновий заборонний припис, а саме: заборонено в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1, строком на 10 діб, що підтверджується довідкою про результати проведення перевірки інформації, викладеної в матеріалах ЖЄО від 22 серпня 2020 року № 31635, 31646.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року у справі № 523/14352/20 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за скоєння домашнього насильства стосовно його батька ОСОБА_1 .

Також судами установлено, що згідно з відеозаписом з камер відеоспостережень, між сторонами був взаємний конфлікт, під час якого як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 кидались один на одного у бійку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У справі, яка переглядається, установлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наявні конфлікти на підставі особистої неприязні, які мають взаємний характер.

З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд першої інстанції, враховуючи вік ОСОБА_1, а також те, що ОСОБА_2 мав можливість уникнути конфліктної ситуації, проте поводив себе агресивно щодо батька, дійшов правильного висновку про необхідність застосування обмежувального припису у вигляді заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань 50 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, терміном на шість місяців.

Суд апеляційної інстанції, не встановивши будь-яких нових фактів та без дослідження нових доказів, не встановивши порушення судом першої інстанції правил оцінки доказів, фактично переоцінив докази у справі і дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для застосування обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .


................
Перейти до повного тексту