Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 761/29374/19
провадження № 61-3454св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року під головуванням судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 245 845 євро, що еквівалентно 7 070 207,19 грн та заборгованість за договором позики від 21 червня 2019 року у розмірі 50 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 березня 2019 року ОСОБА_2 взяв у позивача у борг 150 000 євро, які зобов`язався повернути до 01 травня 2019 року, що підтверджується відповідною розпискою.
Стверджував, що відповідач просив відстрочити виконання зобов`язання до 08 травня 2019 року, проте до вказаної дати грошові кошти повернуті не були, у зв`язку з чим того ж дня відповідачем видано довіреність на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 .
Зазначав, що між позивачем та відповідачем визначено новий строк повернення заборгованості до 12 липня 2019 року.
21 червня 2019 року ОСОБА_1 позичено ОСОБА_2 шляхом зарахування на банківську карту ще 50 000 грн зі строком повернення до 12 липня 2019 року.
Стверджував, що за період з 21 червня 2019 року до 08 липня 2019 року відповідачем позичалися суми грошових коштів, що у загальному розмірі становить 95 850 євро, проте договори про позику таких коштів укладені не були.
Звертав увагу суду на те, що відповідач станом на дату звернення до суду з позовом заборгованість не погасив, що свідчить про ухилення останнього від виконання взятих на себе зобов`язань.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 30 вересня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 29 березня 2019 року у розмірі 150 000 євро.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 150 000 євро є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами. Натомість, стороною позивача не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження надання відповідачу грошових коштів у розмірі 95 845 євро та 50 000 грн з обов`язком їх повернути у визначений сторонами строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_2 - адвокат Петрощук А. В. у березні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Представник заявника посилається на те, що позивачем не було доведено, а судами не було встановлено факту укладення договору позики, адже оригінал розписки у матеріалах справи відсутній.
Вказана обставина підтверджується тим, що в рамках кримінального провадження № 12019110200003486 призначено почеркознавчу експертизу, провадження триває й дотепер. Висновку щодо перевірки факту виконання підпису на розписці відповідачем позивач суду не надав.
Доводом касаційної скарги є також те, що судами не було враховано правові позиції Верховного Суду стосовно природи правовідносин які викладені у постанові від 16 грудня 2016 року у справі № 5-250кс16, від 13 серпня 2019 року у справі № 753/19554/17 (провадження № 51-549км19), від 16 травня 2018 року у справі № 1522/507/2012 (провадження № 51-868км18) та у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 320/5876/16-к (провадження № 51-712км20).
Додатково вказував на наявність у позивача умислу для заволодіння грошовими коштами відповідача до моменту укладення розписки, що підтверджується судовими рішеннями у справах: від 17 лютого 2021 року № 369/1457/21 та від 07 липня 2020 року у справі № 369/8121/20.
Аргументом касаційної скарги є також те, що місцевим судом було допущено порушення норм процесуального права та порушені правила повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 у квітні 2021 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_2 в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити.
Вказує, що між сторонами склалися правовідносини з приводу передачі грошових коштів у борг. Вказана обставина підтверджена наданою ОСОБА_2 розпискою, оригінал якої долучений до матеріалів справи, а тому висновки судів правильні, а доводи касаційної скарги необґрунтовані.
Аргументи касаційної скарги про наявність порушень норм процесуального права, які полягали в неналежному повідомленні відповідача про час та місце розгляду справи є помилковими, адже ОСОБА_2 достеменно знав про розгляд справи в суді першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Шевченківського районного суд м. Києва.
24 червня 2021 року цивільна справа № 761/29374/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 березня 2019 року було укладено договір позики, згідно з умовами якого 19 березня 2019 року відповідач взяв у позивача позику у розмірі 150 000 євро та прийняв на себе зобов`язання повернути вказану суму в повному обсязі до 01 травня 2019 року, що підтверджується розпискою від 19 березня 2019 року.
Умови щодо розміру процентів та способу їх стягнення за користування позикою в розписці не зазначено.
З моменту укладання договору до дня звернення до суду відповідачем кошти не повернуто.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово "позика", адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц (провадження № 61-8792св18).
Таким чином, встановивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з умовами якого 29 березня 2019 року відповідач взяв у позивача позику у розмірі 150 000 євро та прийняв на себе зобов`язання повернути вказану суму в повному обсязі до 01 травня 2019 року, що підтверджується розпискою, власноруч написаною відповідачем ОСОБА_2 від 19 березня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача боргу у розмірі 150 000 євро.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не було доведено, а судами не було встановлено факту укладення договору позики, адже оригінал розписки у матеріалах справи відсутній спростовуються наявним у матеріалах справи оригіналом розписки, який був долучений судом апеляційної інстанції (а. с. 1, том 2).
Посилання представника заявника на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2016 року у справі № 5-250кс16, від 13 серпня 2019 року у справі № 753/19554/17 (провадження № 51-549км19), від 16 травня 2018 року у справі № 1522/507/2012 (провадження № 51-868км18) та у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 320/5876/16-к (провадження № 51-712км20) колегія суддів відхиляє з огляду на те, що фактичні обставини у справах, які вказані представником заявника та у справі, яка є предметом касаційного перегляду не тотожні.
Доводи касаційної скарги про наявність у позивача умислу для заволодіння грошовими коштами відповідача на момент укладення розписки, що підтверджується ухвалами від 17 лютого 2021 року № 369/1457/21 та від 07 липня 2020 року у справі № 369/8121/20 колегія суддів відхиляє з огляду на те? що вказаними ухвалами вирішувалось питання про надання дозволу на затримання підозрюваного ОСОБА_2, а не питання, яке є предметом цієї справи.
Аргументи касаційної скарги про те, що судами було допущено порушення норм процесуального права та порушені правила повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи колегія суддів відхиляє з тих підстав, що судом першої інстанції взята до уваги та обставина, що справа вже протягом тривалого часу, а саме з липня 2019 року, перебуває в провадженні суду, судом задовольнялись клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Місцевий суд вказував, що в цьому випадку, у разі чергового відкладення розгляду справи, за вказаних обставин, призведе до порушення статті 2 ЦПК України, якими визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, зокрема щодо розумності строків розгляду справи судом та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту свобод чи інтересів фізичних осіб.
Разом із тим суд апеляційної інстанцій, перевіривши посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення ухвалене за його відсутності та без доказів його належного повідомлення дійшов висновку, що такі посилання не заслуговують на увагу суду та обґрунтовано виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення судом норм процесуального права.
Згідно пункту 3 частини третьої вказаної статті порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Апеляційний суд вказував, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, що наразі оскаржується, зазначив, що відповідачем відзиву на позов надано не було, в судове засідання 30 вересня 2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема неодноразово надсилав до суду заяви про відкладення розгляду справи, посилаючись, зокрема, і на ту підставу, що в даний час діють карантинні умови і він позбавлений можливості з`явитися в судове засідання, оскільки перебуває за кордоном. Такі заяви судом були задоволені.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2020 року ОСОБА_2 направив на електронну адресу суду клопотання, в якому зазначив, що повідомлений про судове засідання, призначене на 30 вересня 2020 року, та просив відкласти розгляд справи на кінець карантину, оскільки ще не виїжджав з території Угорщини.
Таким чином, відповідно до наявного в матеріалах справи клопотання, відповідач був обізнаний про судове засідання, призначене на 30 вересня 2020 року.
Окрім того, дослідивши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що справа перебуває у провадженні суду з 2019 року, за час розгляду даної справи відповідач жодного разу не з`явився у судове засідання, неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи до кінця карантину, при цьому не мотивуючи причини неможливості з`явитися у судове засідання та не надаючи відповідних доказів на підтвердження цього, зокрема, на підтвердження знаходження за межами України. Також відповідач не скористався послугами адвоката, своїм процесуальним правом на участь у судових засідання в режимі відеоконференції у разі неможливості бути присутнім особисто, не виклав свої заперечення письмово та не просив розглядати справу за його відсутності.
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що він, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши дії відповідача, правильно вважав, що суд першої інстанції, зважаючи на те, що законодавством обмежено строк розгляду справ, а ОСОБА_2, будучи обізнаним про дату, час та місце розгляду справи, у черговий раз не з`явився у судове засідання, не порушив норми закону, вирішивши проводити розгляд справи за відсутності відповідача.
Крім того з протоколу судового засідання суду апеляційної інстанції вбачається, що представник ОСОБА_2 - адвокат Петрощук А. В. був присутній у судовому засіданні, яке відбулося 02 лютого 2021 року, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції позбавило його на подання доказів на спростування доводів позовної заяви, оскільки таке право було забезпечено судом апеляційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").