Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 359/11306/15-ц
провадження № 61-6185св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Ідея Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Ідея Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 рокуу складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
у справі за позовом акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ПАТ "Ідея Банк" (правонаступник - АТ "Ідея Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.
Позов мотивований тим, що 12 вересня 2014 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 910.26688, відповідно до умов якого ПАТ "Ідея Банк" надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 230 823,45 грн на купівлю транспортного засобу, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит до 12 вересня 2020 року та сплатити за користування кредитом річну змінювану процентну ставку, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,4900 % (маржу банку).
Станом на день укладення договору змінна частина ставки становила 9,5000 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку у розмірі 14,9900 %.
Крім цього, за користування кредитними коштами ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно сплачувати комісію у розмірі 1 131,03 грн.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав у заставу ПАТ "Ідея Банк" транспортний засіб марки "Кіа", модель "Rio", 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Банк свої зобов`язання за договором виконав повністю, перерахувавши грошові кошти позичальнику, натомість ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним належним чином не виконував і станом на 17 листопада 2015 року у нього перед ПАТ "Ідея Банк" утворилася заборгованість в розмірі 288 361,49 грн, яка складається з: 200 492,21 грн - основного боргу; 30 331,24 грн - суми простроченої заборгованості; 55 933,03 грн - прострочених процентів; 473,98 грн - строкових процентів; 1 131,03 грн -нарахованої комісії.
В добровільному порядку відповідач заборгованість не відшкодовує, тому позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у вищевказаному розмірі звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки "Kia", модель "Rio", 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ "Ідея Банк" за ціною не нижче ринкової, визначеною незалежним суб`єктом оціночної діяльності, для чого надати ПАТ "Ідея Банк" усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу-власника, які пов`язані з продажем автомобіля тощо). Крім цього, ПАТ "Ідея Банк" просив вилучити у ОСОБА_1 або в інших осіб, у яких може знаходитись, транспортний засіб, який є предметом застави: автомобіль марки "Кіа", модель "Rio", 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та передати його в управління ПАТ "Ідея Банк" на період до його реалізації.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2019 року позов задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2014 року № 910.26688, укладеним між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1, у розмірі 288 361,49 грн, яка складається з основного боргу - 200 492,21 грн, простроченого боргу - 30 331,24 грн, прострочених процентів - 55 933,03 грн, строкових процентів - 473,98 грн, нарахованої комісії - 1 131,03 грн, звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки "Kia", модель "Rio", 2014 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ "Ідея Банк" будь-якій третій особі покупцю від імені власника, за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб`єктом оціночної діяльності.
Зобов`язано ОСОБА_1 передати автомобіль марки "Kia", модель "Rio", 2014 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в управління АТ "Ідея Банк" на період до його реалізації.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2019 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кредитний договір ОСОБА_1 не підписував, відповідно, цей договір не створює для нього жодних прав та обов`язків, в тому числі обов`язку повернути ПАТ "Ідея Банк" суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним. Необґрунтованим є рішення суду першої інстанції також в частині зобов`язання ОСОБА_1 передати ПАТ "Ідея Банк" в управління транспортний засіб марки "Kia", модель "Rio", 2014 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки належних та допустимих доказів того, що вищевказаний автомобіль знаходиться у ОСОБА_1 позивачем суду надано не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ПАТ "Ідея Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
22 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 09 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 вересня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на докази отримання кредитних коштів згідно кредитного договору, а також на те, що відповідач є власником предмета застави, придбаного за рахунок коштів, отриманих на виконання кредитного договору. Договір застави транспортного засобу від 24 вересня 2014 року № 910.26688 (на підставі якого банк просить звернути стягнення на предмет застави) почеркознавчій експертизі не піддавався, а отже його правомірність не спростовано. Матеріали справи містять допустимі докази перебування заставного транспортного засобу у власності ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 12 вересня 2014 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 910.26688, відповідно до умов якого ПАТ "Ідея Банк" надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 230 823,45 грн, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит до 12 вересня 2020 року та сплатити за користування кредитом річну змінювану процентну ставку, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,4900 % (маржу банку). Станом на день укладення договору змінна частина ставки становить 9,5000 %, що разом з маржою банку складає змінювану процентну ставку у розмірі 14,9900 %. Також, за користування кредитними коштами ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно сплачувати комісію у розмірі 1 131,03 грн (т. 1 а. с. 10-16).
На виконання умов договору позивач ПАТ "Ідея Банк" 15 вересня 2014 року перерахував ТОВ "Корея Моторс" грошові кошти у розмірі 218 790,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером за оплату автомобіля (т. 1 а. с. 17).
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ПАТ "Ідея Банк" уклали нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу від 24 вересня 2014 року № 910.26688, за умовами якого ОСОБА_1 передав в заставу ПАТ "Ідея Банк" належний йому транспортний засіб марки "Kia", модель "Rio", 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 18, 19).
Розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Ідея Банк" станом на 17 листопада 2015 року становить 288 361,49 грн та складається із заборгованості по основному боргу - 200 492,21 грн, простроченого боргу - 30 331,24 грн, прострочених процентів - 55 933,03 грн, строкових процентів - 473,98 грн, нарахованої комісії - 1 131,03 грн (т. 1 а. с. 28).
Згідно з пунктом 2 розділу 5 договору застави транспортного засобу від 24 вересня 2014 року № 910.26688, укладеного між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним із способів: за рішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмету застави третій особі.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Цивільно-правовий договір, будучи різновидом правочину, втілює узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору. Поряд з цим, якщо йдеться про форму договору, то у зазначених відносинах вона повинна бути письмовою із таким обов`язковим атрибутом як підписи сторін.
Порядок укладення договору - це визначена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій установлення цивільних прав і обов`язків, здійснених на основі погоджених дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітнихспособах узгодження змісту договору.
Згідно наявного в матеріалах справи висновку експерта від 22 січня 2020 року № 21781/21782/19-32, складеного за наслідками проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної апеляційним судом за клопотанням відповідача, підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Позичальник ОСОБА_1" у кредитному договорі від 12 вересня 2014 року № 910.26688, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (пункт 2 висновку); підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Позичальник ОСОБА_1" у додатку № 1 до кредитного договору від 12 вересня 2014 року № 910.26688, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (пункт 3 висновку) (т. 2 а. с. 72-82).
Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, особа не позбавлена можливості заявити вмотивоване клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.
Разом із тим, позивач не звертався до суду із заявою про проведення повторної експертизи, а лише висловлював свою незгоду із вказаним висновком експерта.
Тому, доводи касаційної скарги про помилковість та незаконність висновку експертизи є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_1 надав належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які підтверджують той факт, що він не підписував кредитний договір від 12 вересня 2014 року № 910.26688.
Враховуючи вищезазначене, оскільки встановлено, що кредитний договір ОСОБА_1 не підписував, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказаний договір не створює для відповідача жодних прав та обов`язків, в тому числі обов`язку повернути ПАТ "Ідея Банк" суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним.
У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене заставою.
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча вимога або вимога, яка може виникнути в майбутньому, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог, та/або про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується заставою.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (стаття 3 Закону України "Про заставу").
Враховуючи те, що кредитний договір від 12 вересня 2014 року № 910.26688 є неукладеним, то таке зобов`язання не може забезпечуватись дійсним договором застави.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що належних та допустимих доказів того, що транспортний засіб марки "Kia", модель "Rio", 2014 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходиться у ОСОБА_1, позивачем суду надано не було.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.