Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 715/162/20
провадження № 61-10447св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2020 року в складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, про припинення обтяження нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про припинення обтяження нерухомого майна.
На обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_1 ).
10 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк", ПАТ "Укрсоцбанк", АТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № 548.
На виконання зобов`язань за кредитним договором 11 серпня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 548, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М., предметом якого є квартира АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_3 ).
Також на виконання зобов`язань за кредитним договором 11 серпня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 548, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М., предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить позивачу. На підставі зазначеного договору іпотеки зареєстровано обтяження предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 11 серпня 2006 року № 3594276.
Також 31 липня 2009 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про зміну умов договору іпотеки від 11 серпня 2006 року № 548, за яким зареєстровано обтяження предмета іпотеки від 07 серпня 2009 року № 3594422.
Вказував, що приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. вчинив виконавчий напис 20 червня 2011 року, яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_2, з метою задоволення вимог АТ "Укрсоцбанк", яке є правонаступником АКБСР "Укрсоцбанк", в розмірі 71 158,53 дол. США та 15 297,58 грн.
15 липня 2011 року було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим написом нотаріуса.
АТ "Укрсоцбанк" надано ОСОБА_2 довідку про отриманий дохід у вигляді прощенного боргу від 02 вересня 2019 року № 95, відповідно до якої банком задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Посилаючись на те, що договір іпотеки від 11 серпня 2006 року № 548, укладений між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, припинений, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання, позивач просив суд: припинити обтяження нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності, номер запису про обтяження 3594276 від 11 серпня 2006 року та номер запису про обтяження 3594422 від 07 серпня 2009 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено обтяження нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності, номер запису про обтяження 3594276 від 11 серпня 2006 року та номер запису про обтяження 3594422 від 07 серпня 2009 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому подальше нарахування відсотків та штрафних санкцій є неправомірним. Кредитне та іпотечне зобов`язання перед банком є припиненими з моменту отримання ОСОБА_2 (28 листопада 2019 року) повідомлення банку про анулювання боргу. Рішення про анулювання боргу прийнято кредитором добровільно, а при прийнятті такого рішення він мав враховувати всі ризики, пов`язані з його прийняттям. Крім того, відсутні докази того, що рішення про прощення (анулювання) ОСОБА_2 боргу було прийняте саме у зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, суд дійшов висновку про припинення обтяження нерухомого майна. Також суд врахував, що з довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 02 вересня 2019 року № 95 не вбачається, що прощена тільки частина боргу і що відповідач претендує на іншу квартиру - квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2020 року скасовано.
У позові ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що згідно з довідкою про отриманий ОСОБА_2 дохід у вигляді прощенного боргу від 02 вересня 2019 року № 95, АТ "Укрсоцбанк" прощено (анульовано) ОСОБА_2 основну суму, тобто кредит в розмірі 1 458 922,72 грн, водночас АТ "Укрсоцбанк" не звільнено ОСОБА_2 від заборгованість за процентами та пенею. Тому, оскільки основне зобов`язання не є припиненим, висновки суду першої інстанції про припинення зобов`язання за договором іпотеки від 11 серпня 2006 року № 548 між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, та про наявність підстав для припинення обтяження предмета іпотеки не відповідають нормам матеріального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2020 року та залишити в силі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (статті 321, 391, 605 ЦК України та статтю 17 Закону України "Про іпотеку") без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що довідка АТ "Укрсоцбанк" про отриманий ОСОБА_2 дохід у вигляді прощенного боргу від 02 вересня 2019 року № 95 не містить відомостей про звільнення її від зобов`язання за договором кредиту від 10 серпня 2006 року № 548, укладеного між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2, повністю, є помилковими та спростовуються текстом самої довідки.
Відповідно до зазначеної довідки ОСОБА_2 прощено залишок заборгованості за кредитним договором від 10 серпня 2006 року № 548. Термін залишок означає те, що залишилось, і не має винятків з тлумачення цього терміну.
Будь-якої вказівки про те, що прощено не всю суму заборгованості, ця довідка не містить. Більш того, з тексту довідки вбачається, що прощений залишок заборгованості за кредитним договором складається з основної суми, процентів, пені та штрафних санкцій.
Також зазначає, що апеляційний суд дійшов висновку, що кредитор, звернувшись із заявою про вчинення виконавчого напису (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом і що заборгованість за договором кредиту, встановлена виконавчим написом становила 71 158,53 дол. США та 15 297,58 грн, що складаються з кредиту в сумі 50 283,67 дол. США, простроченого кредиту в сумі 4 090,00 дол. США, відсотків в сумі 16 784,86 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 2 520,08 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 12 777,50 грн.
Однак суд залишив поза увагою той факт, що 05 січня 2011 року ОСОБА_2 отримала письмову вимогу про усунення порушень зобов`язань № 1/11, в якому розмір заборгованості зафіксовано в розмірі 68 403,61 дол. США. Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому подальше нарахування відсотків та штрафних санкцій є неправомірним.
За таких обставин розмір заборгованості становить не 71 158,53 дол. США
та 15 297,58 грн, а 68 403,61 дол. США.
Також апеляційний суд не врахував того, що навіть якщо допустити (що категорично заперечується позивачем та позичальником), що прощено "не всю суму боргу", то вартість квартири в довідці зазначено 417 000, грн, дохід ОСОБА_2 в розмірі 1 458 922,72 грн, разом це становить 1 875 922,72 грн.
Станом на 02 вересня 2019 року (на час прощення боргу) курс долара США становив 25,14 грн за 1 дол. США, тобто 1 875 922,72 грн становило 74 619,04 дол. США, що перевищує розмір заборгованості ОСОБА_2 (68 403,61 дол. США).
Таким чином, вчинивши вказані дії (реєстрація права власності на квартиру ОСОБА_2 в розмірі 417 000,00 грн та визначення доходу ОСОБА_2 в розмірі 1 458 922,72 грн банк повністю задовольнив свої вимоги, навіть на суму 6 215,43 дол. США більше, ніж була наявна заборгованість.
Отримавши право власності на квартиру АДРЕСА_3, яка належала ОСОБА_2, задовольнивши всі свої вимоги, банк неправомірно, безпідставно намагається отримати право власності ще і на квартиру АДРЕСА_1, яка належить позивачу.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2020 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду пояснення, в яких зазначає, що повністю підтримує касаційну скаргу ОСОБА_1 та проситьскасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2020 року та залишити в силі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2020 року.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Глибоцького районного суду Чернівецької області.
Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2020 року.
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що на цей час законодавчо чітко не врегульовано питання прощення боргу, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Також зазначає, що ухвалюючи рішення у подібних правовідносинах (справа № 715/2669/19 за позовом ОСОБА_2 ) у постанові від 13 травня 2021 року, Верховний Суд відступив від ряду висновків Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим на цей час є актуальним питанням формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 10 серпня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 548, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти в розмірі 60 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних строком до 05 серпня 2021 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 11 серпня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 548, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_3 .
Також на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 11 серпня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 548, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1, та на підставі якого зареєстровано обтяження предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1, номер запису 3594276.
Також між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про зміну умов договору іпотеки від 11 серпня 2006 року № 548, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М. 31 липня 2009 року, за яким зареєстровано обтяження предмета іпотеки за номером 3594422 від 07 серпня 2009 року.
20 червня 2011 року приватний нотаріус Чернівецького нотаріального округу Хоменко М. О. вчинила виконавчий напис, яким вимагала звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Укрсоцбанк", яке є правонаступником АКБСР "Укрсоцбанк", у розмірі 71 158,53 дол. США та 17 797,58 грн.
15 липня 2011 року було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим написом нотаріуса.
21 липня 2011 року держаним реєстратором було накладено арешт на вказану квартиру за заявою ВДВС Глибоцького районного управління юстиції в Чернівецькій області на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 15 липня 2011 року № 27556634 (а. с.18-20, т. 1).
Згідно з довідкою про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 02 вересня 2019 року № 95 банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 за рішенням приватного нотаріуса Козлової Н. В., оцінка квартири встановлена в розмірі 417 000,00 грн. Також банк простив ОСОБА_2 борг в розмірі 1 458 922, 72 грн (а. с. 21 т. 1).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідаєвказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд припинити обтяження квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності, посилаючись на те, що договір іпотеки, укладений між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, припинений, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_2, та прощення (анулювання) банком боргу ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кредитне та іпотечне зобов`язання перед банком є припиненими з моменту отримання ОСОБА_2 (28 листопада 2019 року) повідомлення банку про анулювання боргу. Суд врахував, що з довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 02 вересня 2019 року № 95 не вбачається, що прощена тільки частина боргу і що відповідач претендує на іншу квартиру - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 .
Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що основне зобов`язання не припинено, оскільки згідно з довідкою про отриманий ОСОБА_2 дохід у вигляді прощенного боргу від 02 вересня 2019 року № 95, АТ "Укрсоцбанк" прощено (анульовано) ОСОБА_2 основну суму, тобто кредит в розмірі 1 458 922,72 грн, водночас АТ "Укрсоцбанк" не звільнив ОСОБА_2 від заборгованості за процентами та пенею.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом, а тому згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. 20 червня 2011 року вчинено виконавчий напис, відповідно до якого звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, з метою задоволення вимог ПАТ "Укрсоцбанк", яке є правонаступником АКБСР "Укрсоцбанк", в розмірі 71 158,53 дол. США та 15 297,58 грн, що складаються з кредиту в сумі 50 283,67 дол. США, простроченого кредиту в сумі 4 090,00 дол. США, відсотків в сумі 16 784,86 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 2 520,08 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 12 777,50 грн.
Встановивши факт звернення із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості незалежно від способу такого стягнення, апеляційний суд дійшов в цій частині правильного висновку про те, що банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з такою заявою вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Отже, кредитор, звернувшись із заявою про вчинення виконавчого напису (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
В цій частині колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), зроблено висновок, відповідно до якого встановлено, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Виходячи із зазначених норм права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висновки апеляційного суду про те, що звернувшись із заявою про вчинення виконавчого напису (шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), кредитодавець на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку, є правильні та обґрунтовані.
Крім того, як вбачається з оскаржуваної постанови, апеляційний суд зазначив, що заборгованість за договором кредиту від 10 серпня 2006 року № 548 встановлена виконавчим написом приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. від 20 червня 2011 року, тобто становить 71 158,53 дол. США та 17 797,58 грн, що складаються з кредиту в сумі 50 283,67 дол. США, простроченого кредиту в сумі 4 090,00 дол. США, відсотків в сумі 16 784,86 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 2 520,08 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 12 777,50 грн, та 2 500, 00 грн - плата за вчинення виконавчого напису.
Згідно з довідкою про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 02 вересня 2019 року № 95 банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_3 ) за рішенням приватного нотаріуса Козлової Н. В., оцінка квартири встановлена в розмірі 417 000,00 грн. Також банк простив ОСОБА_2 борг в розмірі 1 458 922, 72 грн (а. с. 21 т. 1).
Положеннями частини першої статті 605 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Прощення (анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу.
Однак, зробивши висновок про зміну строку дії кредитного договору та втрату банком права нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, неустойку, а також встановивши, що сума заборгованості за договором кредиту встановлена виконавчим написом нотаріуса від 20 червня 2011 року та становить 71 158,53 дол. США та 17 797,58 грн, апеляційний суд дійшов до протилежних та необґрунтованих висновків про те, що:
- після здобуття банком права власності на предмет іпотеки, залишок заборгованості за кредитним договором від 10 серпня 2006 року № 548 (за основною сумою, процентами, пенею та штрафними санкціями) за офіційним курсом НБУ на 12 квітня 2019 року склав 8 384 066,43 грн;
- банком прощено (анульовано) ОСОБА_2 основну суму, тобто кредит в розмірі 1 458 922, 72 грн, однак банк не звільнив ОСОБА_2 від заборгованості за процентами та пенею.
Апеляційний суд зазначаючи, що банк не звільнив ОСОБА_2 від заборгованості за процентами та пенею, не навів мотивів та висновків, яка сума процентів та пені не була погашена боржником, на підставі чого така заборгованість виникла та за який період, чи нараховувались банком відсотки після вчинення виконавчого напису та зміни строку основного зобов`язання.
Тобто встановивши непогашену суму заборгованості боржниками, суд не навів складові такої заборгованості та правомірних підстав її нарахування.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу у розмірі 417 000,00 грн шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3, яка належала ОСОБА_2, а також прощено (анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 458 922,72 грн, що разом становить 1 875 922,72 грн.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, належним чином не встановив та не дослідив, яка сума заборгованості не погашена боржниками, з чого вона складається, правомірність її нарахування, та за який період така заборгованість нарахована, та чи нараховувались банком відсотки після вчинення виконавчого напису та зміни строку основного зобов`язання, тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Отже, апеляційний суд у порушення вимог статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував наведених норм матеріального права, не перевірив належним чином і не надав правової оцінки доводам позивача та відповідача, дійшовши передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено не повно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.