Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 350/1590/18
провадження № 61-7694св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, як правонаступник ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Тарас Володимирович, на заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року у складі судді Пулика М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про реальний розподіл спільного майна.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до договору дарування від 07 липня 1997 року він є власником 482/1000 частки домоволодіння, яке складається з житлового будинку, загальною площею 91,6 кв. м, житловою площею 56,3 кв. м, позначеного в плані літ. "А", літньої кухні, площею 19,0 кв. м, позначеної в плані літ. "Б", гаражу, площею 30,8 кв. м, позначеного в плані літ. "В", сараю, площею 52,8 кв. м, позначеного в плані літ. "Г" та літ. "Д", вбиральні, площею 1,0 кв. м, позначеної в плані літ. "Ж", металевих воріт, площею 8,4 кв. м, позначених в плані № 1, огорожі з металевої сітки, площею 200,0 кв. м, позначеної в плані № 2 та колодязя, позначеного в плані № 3 на АДРЕСА_1 . Інша частина цього домоволодіння (518/1000) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2006 року належить ОСОБА_3 .
Домоволодіння розташовано на земельній ділянці, площею 0,1824 га, кадастровий номер 2624882601:01:002:0337, яка передана у власність ОСОБА_3
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 заперечує його право власності на 482/1000 частки спірного домоволодіння, тому він не може в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив виділити йому 482/1000 частин домоволодіння, що відповідає третьому варіанту висновку судової інженерно-технічної експертизи від 22 січня 2019 року №18121.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Розділено домоволодіння АДРЕСА_1 та виділено у власність згідно ІІІ варіанту розподілу, наведеного у висновку судової інженерно-технічної експертизи від 22 січня 2019 року № 18121 (таблиці № 1, 4):
ОСОБА_1 482/1000 часток та наступні приміщення житлового будинку літ. "А": 1-2 комору площею 7,20 кв. м, вартістю 14 908 грн, 1-3 кухню площею 17,40 кв. м, вартістю 36 028 грн, 1-4 житлову кімнату площею 19,10 кв. м, вартістю 39 547 грн, всього по житловому будинку 43,70 кв. м, загальною вартістю 90 483 грн, 395/100 частко огорожі № 2, вартістю 6 008 грн, гараж літ. "В", вартістю 38 452 грн.
ОСОБА_3 518/1000 часток та наступні приміщення житлового будинку літ. "А": 1-1 коридор площею 8,00 кв. м, вартістю 16 564 грн, 1-5 житлову кімнату площею 19,00 кв. м, вартістю 39 340 грн, 1-6 житлову кімнату площею 18,20 кв. м, вартістю 37 684 грн, всього по житловому будинку 47,90 кв. м, загальною вартістю 99 179 грн, літню кухню лі. "Б", вартістю 29 958 грн, сарай літ. "Г", "Д", вартістю 23 162 грн, вбиральню літ. "Ж", вартістю 3 193 грн, ворота № 1, вартістю 1 516 грн, 605/100 часток огорожі № 2, вартістю 9 201 грн, колодязь № 3, вартістю 6 667 грн.
Для реалізації розподілу житлового будинку зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ліквідувати дверні прорізи між приміщеннями 1-1, 1-2, 1-3, 1-6, 1-4 та 1-5; розділити енергоносії та їх облік.
Зобов`язано ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз для входу в приміщення 1-2 шляхом розширення існуючого віконного прорізу, влаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-2 та 1-3.
Зобов`язано ОСОБА_3 обладнати кухню в одному з виділених приміщень.
Зобов`язано ОСОБА_1 перенести гараж позначений літ. "В", на земельну ділянку, заштриховану в таблиці № 4 червоним кольором, ІІІ варіант розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_1, на якій знаходиться виділена йому частина домоволодіння.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди виходили із того, що між сторонами існує спір з приводу користування нерухомим майном, яким є житловий будинок з господарськими спорудами, на АДРЕСА_1, належний сторонам на праві спільної часткової власності, тому є необхідність здійснити реальний розподіл домоволодіння з виділенням належних позивачу та відповідачу часток в натурі. Суди вважали за можливе здійснити реальний розподіл спірного домоволодіння відповідно до варіанту розподілу № 3, наведеного у висновку судової інженерно-технічної експертизи від 22 січня 2019 року № 18121, оскільки саме такий варіант є найбільш прийнятним для ухвалення законного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Т. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження заочного рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Т. В., зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2006 року та договору дарування від 11 червня 2009 року є єдиним власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 350/1839/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування від 29 липня 2005 року та від 11 червня 2009 року недійсними відмовлено.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року поновлено ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Т. В., строк на касаційне оскарження заочного рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Т. В., на заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року і витребувано із Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 350/1590/18.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
У червні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Т. В., надійшли документи, зокрема довідка приватного нотаріуса Рожнятівського районного нотаріального округу Присяжнюк С. М. від 04 червня 2021 року № 9/02-14 про те, що приватним нотаріусом Рожнятівського районного нотаріального округу Присяжнюк С. М. відкрито спадкову справу № 10 після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцем за заповітом від 06 червня 2014 року, посвідченим Генеральним консульством України в Торонто/Канада, зареєстрованим в реєстрі за № 573-558, є син померлої - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника відповідача - ОСОБА_3 на підставі статей 55, 415 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Жарський Т. В., підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виданого Об`єднаним комунальним підприємством "Івано-Франківське об`єднане бюро технічної інвентаризації", підтверджено, що на АДРЕСА_1 знаходиться домоволодіння, яке складається з житлового будинку та господарських споруд.
Згідно з рішенням народного суду Рожнятівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 1981 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (батьками ОСОБА_1 ) розірвано.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на частину житлового будинку в с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області, а саме: кімнату, площею 20 кв. м; кухню, площею 19,3 кв. м; веранду, площею 7,1 кв. м, що становить 48,2 % від загальної вартості будинку, та гараж. Визнано за ОСОБА_6 право власності на частину житлового будинку в с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області, а саме: кімнату, площею 20 кв. м; кухню, площею 19,3 кв. м; веранду, площею 7,8 кв. м; котельню, площею 2,8 кв. м, що становить 51,8 % від загальної вартості будинку, сарай та криницю.
Відповідно до договору дарування від 08 липня 1997 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 48,2 частки житлового будинку, площею 80 кв. м, гараж в с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що ОСОБА_1 є власником 482/1000 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 липня 2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 травня 2009 року № 22717028 ОСОБА_3 є власником 518/1000 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Предметом спору у справі, що розглядається в касаційному порядку, є вимога про реальний розподіл майна, яке за твердженням позивача є об`єктом спільної часткової власності сторін справи.
Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що спільною частковою власністю є власність двох осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про реальний розподіл спільного майна, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сторони справи є співвласниками спірного домоволодіння, однак не можуть здійснювати право спільної часткової власності за взаємною згодою, і варіант розподілу № 3, наведений в інженерно-технічній експертизі від 23 січня 2019 року, є найбільш прийнятним для вирішення спору по суті.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними (справа № 350/1839/17) судами встановлено, що 29 липня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_5 подарував своєму синові ОСОБА_4 482/1000 частин домоволодіння (загальна площа будинку складає 91,6 кв. м, житлова - 56,3 кв. м) на АДРЕСА_1 . Вказана частка у нерухомому майні належала дарувальнику за рішенням народного суду Рожнятівського району Івано-Франківської області від 30 жовтня 1981 року, зареєстрованим в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації (далі - ОБТІ) 28 вересня 2000 року під № 14/1.
13 травня 2009 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно в Івано-Франківському ОБТІ за № 11534442, номер запису 14 в книзі 1.
Згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 травня 2009 року, виданим Івано-Франківським ОБТІ, ОСОБА_4 був власником 482/1000 частин (підстава набуття у власність: договір дарування від 29 липня 2005 року), а ОСОБА_3 - 518/1000 частин (підстава набуття у власність: свідоцтво про право на спадщину від 12 липня 2006 року № 19699) домоволодіння на АДРЕСА_1 .
11 червня 2009 року між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_8, було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 482/1000 частин домоволодіння (загальна площа будинку складає 91,6 кв. м, житлова - 56,3 кв. м) на АДРЕСА_1 . Вказана частка у нерухомому майні належала дарувальнику на підставі договору дарування від 29 липня 2005 року, зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ.
Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у цій справі (справа № 350/1839/17) касаційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_9 задоволено, заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними відмовлено.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 не є власником 482/1000 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Норми ЦПК України не передбачають можливості заміни позивача чи залучення як співпозивача.
Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Оскільки ОСОБА_1 не є власником 482/1000 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, то він є неналежним позивачем у цій справі і з цих підстав йому необхідно відмовити у задоволенні позову.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, постанова Верховного Суду від 18 грудня 2019 року (справа № 350/1839/17) як вид судового рішення не є доказом у справі, проте в силу принципу правової визначеності (res judicata) є обов`язковою, відповідно до статті 412 ЦПК України колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе скасувати оскаржувані судові рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.