Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 346/1648/16
провадження № 61-219св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), І. О. Дундар, Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Коломийська міська рада Івано-Франківської області,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2019 року в складі судді П`ятковського В. І. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року в складі колегії суддів Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та Коломийської міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів від 16 травня 1995 року позивачу надана у користування земельна ділянка загальною площею 946 м2 для обслуговування домоволодіння на АДРЕСА_1 . Рішенням Коломийської міської ради народних депутатів № 93 від 18 квітня 1996 року вказана земельна ділянка передана позивачу в приватну власність, а 13 березня 1997 року видано державний акт на неї І-ІФ № 002978.
У липні 2010 року йому стало відомо про те, що рішенням Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року ОСОБА_2 передано у власність 169 м2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для ведення садівництва та видано державний акт на право власності. Ця ділянка є суміжною із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2, який є суміжним землекористувачем, розібрав існуючу огорожу між їх земельними ділянками та встановив металеву огорожу, змістивши межу в сторону його ділянки та самовільно зайнявши частину землі, що належить позивачу.
Уважає, що Коломийська міська рада не вправі була передавати у власність ОСОБА_2 частину належної позивачу земельної ділянки без попереднього припинення його права власності.
Ураховуючи наведене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 169 м2 земельної ділянки на АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237, скасувати його державну реєстрацію;
- зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0946 га для обслуговування домоволодіння на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металічної огорожі на межі їх земельних ділянок та встановлення межі відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позовної давності.
Суд першої інстанції встановив, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався весною 2010 року, коли ОСОБА_2 встановив металеву огорожу між земельними ділянками.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено;
- визнано незаконним та скасовано рішення Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 169 м2 для ведення садівництва по АДРЕСА_2 ;
- визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237, виданий 08 лютого 2010 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 на земельну ділянку площею 0,0169 га для ведення садівництва по АДРЕСА_2 та скасовано його державну реєстрацію;
- зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0946 га для обслуговування домоволодіння по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металевої огорожі на межі їх земельних ділянок та відновлено межу відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року;
- вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив із того, що:
- позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України), є негаторним;
- позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення;
- суд першої інстанції встановив, що права позивача, як власника земельної ділянки порушено внаслідок дій ОСОБА_2 з незаконної зміни межі земельних ділянок, такі обставини є підставою для відновлення порушених прав позивача, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 заявлено три вимоги: визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд Івано-Франківської області, зазначив, що позов ОСОБА_1 є негаторним та не застосував до цих правовідносин позовну давність. Проте апеляційний суд не встановив та не вказав чи є порушення прав ОСОБА_1 триваючим щодо усіх позовних вимог та чи щодо усіх позовних вимог не застосовуються строки позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд, установивши факт часткового накладення земельних ділянок сторін, зробив висновок про порушення рішенням Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 та виданим на його підставі державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 202234 від 08 лютого 2010 року прав позивача на його земельну ділянку та відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237 та скасування його державної реєстрації з підстав пропуску позовної давності, про застосування якої просив відповідач.
В частині позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою суд апеляційної інстанції відмовив, уважаючи її похідною вимогою від попередніх вимог.
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив безпідставний висновок про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки він є власником земельної ділянки, яку незаконно приватизував відповідач та продовжує нею безпідставно користуватися, а тому порушення його прав триває, у зв`язку з чим вважає свій позов негаторним, до якого не застосовується позовна давність. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівку Верховного Суду та не вирішив питання застосування позовної давності до вимоги про усунення перешкод в користування та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу металевої огорожі на межі земельних ділянок сторін та встановлення межі відповідно до державного акту на право власності на землю.
12 березня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щоОСОБА_1 на підставі рішення Коломийської міської ради від 18 квітня 1996 року № 93 є власником земельної ділянки площею 0,0946 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . 13 березня 1997 року ОСОБА_1 видано державний акт на неї серії І-ІФ № 002978.
ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,0169 га для ведення садівництва по АДРЕСА_2 на підставі рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009, 08 лютого 2010 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237.
У 2010 році ОСОБА_2 звів металеву огорожу між зазначеними земельними ділянками із зміщенням межі в сторону земельної ділянки ОСОБА_1, у зв`язку з чим останній неодноразово звертався зі скаргами Коломийському міському голові 25 березня 2010 року, Коломийському МВ УМВС березні 2010 року, начальнику відділу Держкомзему м. Коломия у травні 2010 року та отримував відповіді на них.
Відповідно до листа Управління Держкомзему у Івано-Франківській області від 13 липня 2010 року № 07.034-33/235 при уточненні відповідності місця розташування та меж земельної ділянки по АДРЕСА_1, мір ліній, визначених у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії І-ІФ-№ 002978, фактичним мірам ліній на місцевості встановлена накладка на земельну ділянку по АДРЕСА_1 земельної ділянки, яка надана ОСОБА_2 для ведення садівництва згідно державного акту серії ЯИ № 202237.
Відповідно до земельно - технічної експертизи від 16 березня 2017 року за № 222 встановлено, що фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, на місцевості складає 0,0198 га і не відповідає площі 0,0169 га, зазначеній в державному акті на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2010 року серії ЯИ № 202237, кадастровий номер 2610600000:08:002:0086; фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 0,0748 га і не відповідає площі, зазначеній в державному акті на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978, яка складає 0,0946 га; конфігурація та розміри земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають розмірам, зазначеним у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237 від 08 лютого 2010 року; конфігурація та розміри земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідають розмірам, зазначеним у Державному акті на право власності на земельну ділянку І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року.
Відповідно до ситуаційного плану земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які знаходяться у їх власності згідно правовстановлюючих документів та фактичного користування ними, встановлено, що побудовані відповідачем альтанка та прибудова до гаража знаходяться на ділянці, яка входить в площу, зазначену в Державному акті ОСОБА_1 ; межа між указаними земельними ділянками згідно державних актів сторін повинна проходити по межі в точках Б-В.
09 січня 2018 року ОСОБА_2 подав до суду з заяву про застосування позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення міської ради щодо передачі у власність ОСОБА_2 169 м2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, визнати недійсним державний акт на право власності на неї та зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0946 га шляхом демонтажу металевої огорожі на межі їх земельних ділянок та встановлення межі відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року, що належить позивачу.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, позивач зобов`язаний був довести, що рішення Коломийської міської ради № 2293-42/2009 від 07 жовтня 2009 року щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 порушує його права та інтереси та не відповідає актам цивільного законодавства.
У справі, що переглядається, апеляційний суд вважав, що оскаржене рішення органу місцевого самоврядування порушує права позивача, оскільки експертним висновком встановлено накладення меж земельних ділянок, якими користуються сторони, проте, відмовив у задоволенні позову через пропуск позовної давності.
Висновком судової земельно-технічної експертизи 16 березня 2017 року № 222 у справі підтверджено, що фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, на місцевості складає 0,0198 га і не відповідає площі 0,0169 га, зазначеній в державному акті на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2010 року серії ЯИ № 202237; фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 0,0748 га і не відповідає площі, зазначеній в державному акті на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978, яка складає 0,0946 га; конфігурація та розміри земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають розмірам, зазначеним у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237 від 08 лютого 2010 року; конфігурація та розміри земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідають розмірам зазначеним у Державному акті на право власності на земельну ділянку І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року.
Належних та допустимих доказів про те, що накладення меж земельних ділянок сталося внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі незаконного рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року матеріали справи не містять.
Висновок апеляційного суду про порушення рішенням міської Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 прав та інтересів ОСОБА_1 не ґрунтується на встановлених обставинах, адже невідповідності фактичних розмірів та конфігурацій земельних ділянок сторін зазначеним у Державних актах на право власності на земельні ділянки розмірам і конфігураціям не дає підстав для такого висновку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) зроблено висновок, що "виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. За таких обставин, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог".
Враховуючи наведене, немає підстав для застосування позовної давності до вимоги про скасування рішення міської ради, оскільки встановлено відсутність порушення прав позивача під час прийняття рішення місцевої ради про передачу суміжної земельної ділянки у власність відповідачу, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Позовні вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на землю та скасування його державної реєстрації є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, тому наявні підстави для відмови в їх задоволенні.
За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта та скасування його державної реєстрації підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем таких обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.
Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили обставини, на які посилався позивач та не встановили, внаслідок чого відбулася зміна конфігурацій земельних ділянок та чи є підстави для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.