ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9146/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Юнікон"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Баранов Д.О.)
від 09.12.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Майданевич А.Г.; судді: Сулім В.В., Коротун О.М.)
від 07.04.2021
у справі № 910/9146/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Юніком"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 2 352 220, 00 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Колодочка Г.В.;
відповідача - Пегза К.К.;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Юніком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 352 220, 00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином були виконані договірні зобов`язання, а саме: не було надано Приватному акціонерному товариству "Юніком" реквізити кінцевих одержувачів продукції за рознарядкою № ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017 відповідно до специфікації № 1 та не було направлено рознарядку за специфікацією № 2, що призвело до неможливості відвантаження ним продукції. Такі дії відповідача, на думку Приватного акціонерного товариства "Юніком", свідчать про односторонню зміну умов договору шляхом відмови відповідача від правочину в цій частині, оскільки, позивач був готовий здійснити поставку партії продукції, визначеної у специфікаціях до договору та розраховував на виконання Акціонерним товариством "Українська залізниця" обумовлених зобов`язань за договором. Відтак, наведене станом на 01.04.2018 спричинило збитки у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди), на який Приватне акціонерне товариство "Юніком" мало право розраховувати у разі належного виконання відповідачем договірних зобов`язань на загальну суму 2 352 220, 00 грн, з яких 1 482 380, 00 грн - за не надання відповідачем реквізитів кінцевих одержувачів та 869 840, 00 грн - за не направлення рознарядок.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять документів, які б беззастережно підтверджували реальну можливість отримання Приватним акціонерним товариством "Юніком" грошових сум у разі здійснення поставки товару за договором поставки № ЦЗВ-03-02217-17-01 від 16.06.2017 саме у розмірі визначеної позивачем "упущеної вигоди" в сумі 2 352 220, 00 грн. Також позивачем не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та неодержанням позивачем доходу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021, Приватне акціонерне товариство "Юніком" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Підставою касаційного оскарження Приватне акціонерне товариство "Юніком" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 910/1144/19, від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, що призвело до неправильного висновку про не доведення позивачем наявності збитків у вигляді неотриманого прибутку (упущеної вигоди) та ухвалення неправомірного рішення.
Іншою підставою касаційного оскарження Приватне акціонерне товариство "Юніком" визначило пункт 4 частини 2 статті 287 з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема лист вих. № 43-УКПВ від 31.01.2018, направлений відповідачу, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Акціонерне товариство "Українська залізниця" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно врахували умову пункту 5.2 договору, крім того встановили, що у діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення.
3.4. Приватне акціонерне товариство "Юніком" подало заперечення на відзив, в якому вказує, що відповідачем не було подано жодних доказів розміщення скоригованого плану фінансування та закупівель замовника на веб-порталі уповноваженого органу.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
За результатами проведення закупівлі продукції шляхом використання електронної системи закупівель згідно з Законом України "Про публічні закупівлі" 16.06.2017 між Приватним акціонерним товариства "Юніком", як постачальником, та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", як замовником, укладено договір поставки № ЦЗВ-03-02217-01, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.
Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання (п. 13.7. договору).
Згідно з пунктом 5.1. договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року).
Вантажовідправником продукції може бути третя особа, зазначена постачальником.
Додатковою угодою № 1 від 29.12.2017 включено до договору № ЦЗВ-03-02217-01 специфікацію № 2 на суму: 2 127 440, 00 грн, крім того ПДВ 20% - 425 488, 00 грн, що разом становить 2 552 928, 00 грн.
Згідно з пунктом 2 угоди пункт 4.3. договору № ЦЗВ-03-0221701 викладено в такій редакції: "Загальна сума даного договору складає: 12 772 760, 00 грн, крім того ПДВ 20% - 2 554 552, 00 грн, що разом становить - 15 327 312, 00 грн.
Пункт 13.7. договору поставки викладено в такій редакції: "Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.03.2018. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання" (п. 3 угоди).
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Приватного акціонерного товариства "Юніком" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 352 220, 00 грн упущеної вигоди.
5.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого.
Договір, укладений між Приватним акціонерним товариства "Юніком" та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", за своєю правовою природою є договором поставки.
Як встановили господарські суди, відповідно до договору Приватне акціонерне товариство "Юніком" виконало у повному обсязі п`ять рознарядок за специфікацією №1 на загальну кількість 3 458 од. на суму 8 423 688, 00 грн з ПДВ.
Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" направило позивачу шосту рознарядку №ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017, яка була отримана останнім 09.01.2018. У вказаній рознарядці відповідач повідомив про готовність прийняти запасні частини до пасажирських вагонів (в обсязі КВР) на загальну суму 4 350 696, 00 грн у кількості 1 786 одиниць, найменування "Світильник місцевого освітлення", креслення Ю.03.11.040. Також, у рознарядці вказано, що відповідно до п. 5.2 договору поставки № ЦЗВ-03-02217-01 від 16.06.2017 дана рознарядка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності до прийому продукції. Реквізити кінцевих вантажоодержувачів буде повідомлено додатково.
Отже, як встановили суди попередніх інстанцій, протягом строку дії договору відповідач направив позивачу шість рознарядок на поставку продукції, за специфікацією №1, на загальну кількість 5 244 од., на суму 12 774 384, 00 грн з ПДВ.
Крім того, на виконання умов додаткової угоди № 1, 29.12.2017 сторони підписали специфікацію №2 до договору поставки № ЦЗВ-03-02217-01 від 16.06.2017 на поставку світильників місцевого освітлення, креслення Ю.03.11.040, у кількості 1048 одиниць за ціною 2030 грн за одиницю, на загальну суму 2 127 440, 00 грн, крім того ПДВ - 425 488,00 грн, що разом становить 2 552 928, 00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Юніком" 01.02.2018 надіслало відповідачу засобами електронного зв`язку лист вих. №43-УКПВ від 31.01.2018, в якому повідомило, що готове до постачання товару "Світильник місцевого освітлення Ю.03.11.040" у кількості 1 048 одиниць. Також, просило направити на його адресу реквізити кінцевих вантажоодержувачів на вказану в рознарядці №ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017 кількість товару.
Згодом, 22.06.2020 Приватне акціонерне товариство "Юніком" направило Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" лист від 19.06.2020 №141-УстаІ/ЮрВ, в якому вказало, що, оскільки АТ "Українська залізниця" не надало реквізитів кінцевих одержувачів продукції для виконання рознарядки №ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017 та будь-яких інших рознарядок для поставки залишку продукції за договором, то АТ "Юніком" втратило інтерес щодо виконання зобов`язань з поставки продукції за договором та відмовляється від прийняття від АТ "Українська залізниця" інших рознарядок до виконання за цим договором.
У позовній заяві Приватне акціонерне товариство "Юніком" вказало, що не здійснило поставку товару в кількості 2 834 одиниць (1786 од. за специфікацією №1 та 1048 од. за специфікацією №2) у зв`язку із тим, що відповідач відмовився від придбання частини продукції у загальній кількості 2 834 одиниць, що були предметом постачання. Зазначена відмова відповідача виразилась в не наданні Приватному акціонерному товариству "Юніком" реквізитів кінцевих одержувачів продукції за шостою рознарядкою №ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017, за якою підлягала поставці продукція у кількості 1786 одиниць, та не наданням рознарядок на постачання товару в кількості 1048 од., що підлягали постачанню за договором. Вказане не дозволило позивачу здійснити постачання зазначеного обсягу продукції, згідно з договором постачання, що призвело, з вини відповідача, до спричинення позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.
Виходячи з таких встановлених господарськими судами фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє відповідача від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції становив, що в абзаці 2 пункту 5.2 договору на постачальника покладено обов`язок протягом доби направити замовнику лист на електронну пошту (е-mail) замовника, що підтверджує отримання рознарядки, та повідомлення про готовність виконання рознарядки у зазначені терміни.
Однак, позивач звернувся до "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з листом № 43-УКПВ від 31.01.2018 про готовність до постачання товару - "Світильник місцевого освітлення Ю.03.11.040" у кількості 1 048 одиниць, лише 01.02.2018. Тобто, Приватне акціонерне товариство "Юніком" звернулось до відповідача не протягом доби, як це вказано в абзаці 2 пункту 5.2 договору, а з пропуском строку повідомлення про готовність щодо постачання товару.
Крім того, у вказаному листі Приватне акціонерне товариство "Юніком" зазначило про готовність поставки товару в кількості 1 048 одиниць, однак не вказало про готовність поставки товару щодо шостої рознарядки №ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017 у кількості 1 786 одиниць, а лише просило направити на адресу ПАТ "Юніком" реквізити кінцевих вантажоодержувачів на вказану в рознарядці №ЦЗВ-20/6457 від 30.12.2017 кількість товару.
Отже, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення умов договору як відповідачем, так і позивачем.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження збитків у розмірі 2 352 220, 00 грн позивач долучив до матеріалів справи копію договору підряду №ПОД-01/000005 на виготовлення та поставку продукції, виконання робіт, послуг по технічній документаціїі ноу-хау, що містяться в ній (ТД), яка належить замовнику від 14.12.2017, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Юнікон" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" (підрядник).
Відповідно до пункту 1.1 договору підряду №ПОД-01/000005 від 14.12.2017 підрядник зобов`язується виготовити і поставити вузли та деталі з власних або наданих замовником матеріалів, в кількості, вартості та за якістю відповідно до специфікацій і переданої технічної документації, які оформлюються як додатки до цього договору, а замовник зобов`язується оплатити виконання таких специфікацій. Спеціфікації є невід`ємною частиною договору.
03.01.2018 сторони підписали специфікацію №1/2018, в якій вказали найменування "Світильник місцевого освітлення Ю.03.11.040", кількість 2834 шт., загальна сума 4 080 960, 00 грн.
У пункті 1 специфікації №1/2018 зазначено, що строк виробництва і поставки становить 30 календарних днів з дати отримання підрядником письмового замовлення замовника, що є дозволом на початок виробництва замовленої партії продукції. Замовлення може бути подано не пізніше 31.03.2018.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар" №76/5 від 03.04.2018, в якому ТОВ "СВП "Квазар" вказало, що з 01.04.2018 специфікація №1/2018 від 03.01.2018 втратила свою чинність та не підлягає виконанню, оскільки АТ "Юнікон" не надало замовлення на виробництво та постачання продукції у строк до 31.03.2018. Крім того, ТОВ "СВП "Квазар" повідомило, що у разі виникнення потреби у виготовлені та постачанні світильників місцевого освітлення у кількості 2 831 шт., необхідно укласти специфікацію до договору у новій редакції.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що специфікація №1/2018 від 03.01.2018 не була виконана сторонами договору підряду. При цьому, позивач не надав доказів укладення нової специфікації до договору підряду та її виконання.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено понесення збитків (упущеної вигоди) через припинення взаємовідносин із підрядником, сплати господарських або фінансових санкцій за ненадання Приватним акціонерним товариством "Юніком" замовлень Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне виробниче підприємство "Квазар".
Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи позивача базуються на розрахунку можливого прибутку у разі надання відповідачем інформації щодо реквізитів вантажоодержувачів згідно з поданої шостої рознарядки у розмірі 1 482 380, 00 грн, та у разі надання рознарядок на поставку відповідно до специфікації №2 у розмірі 869 840,00 грн. Розрахунки позивача є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені належними допустимими доказами, які свідчили б про конкретний розмір прибутку.
З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належні та допустимі докази понесення збитків, які б підтверджували реальну можливість отримання Приватним акціонерним товариством "Юніком" грошових сум у разі здійснення відповідачем поставки товару за договором поставки № ЦЗВ-03-02217-17-01 від 16.06.2017 саме у розмірі визначеної позивачем "упущеної вигоди" в сумі 2 352 220, 00 грн.
5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Юніком" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 910/1144/19, від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, що призвело до неправильного висновку про не доведення позивачем наявності збитків у вигляді неотриманого прибутку (упущеної вигоди) та ухвалення неправомірного рішення.
Виходячи зі змісту положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
5.5. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник колегія суддів встановила таке.
Предметом спору в справі № 910/1144/19 є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс - К" до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про зобов`язання виконати в натурі умови договору, а саме: прийняти від позивача товар.
Отже, справа № 910/1144/19 та ця справа, що переглядається, відрізняються за предметами та підставами позовів, за фактичними обставинами справи, а також матеріально-правовим регулюванням.
Предметом спору в справі № 916/3211/16 є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Газ" до Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про стягнення, зокрема упущеної вигоди. Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині упущеної вигоди, розрахованої як різниця між можливою ціною придбання обсягів газу за договором № 1/1134/2 та фактичною ціною придбання цих обсягів, помноженою на обсяг реально реалізованого природного газу споживачам Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Газ" за жовтень-листопад 2016 року. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв до уваги висновок судової економічної експертизи, висновок експертного економічного дослідження та висновок Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДФІНАНС-КОНСАЛТ" оцінки майнового збитку, заподіяного позивачу.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що справа № 916/3211/16 та ця справа, що переглядається, не є подібними, а висновки зроблені господарськими судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
Предметом спору в справі № 922/1742/20 є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров`я народу" про стягнення упущеної вигоди, що була заподіяна законній господарській діяльності позивача з реалізації ним на території України (шляхом укладення контрактів на продаж за результатами публічних торгів, шляхом участі у тендерах) придбаних, оплачених, ввезених та оформлених для продажу лікарських препаратів виробництва АТ "Калцекс", внаслідок вжитих за ініціативою відповідача, однак з недобросовісним користуванням та з очевидним зловживанням ним процесуальними правами, заходів забезпечення позову, що були в подальшому скасовані рішенням суду апеляційної інстанції, а позовні заяви відповідача у таких справах залишені без розгляду.
Верховний Суд в постанові від 02.03.2021 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з недоведеністю причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заявленими позивачем збитками.
Отже, висновки господарських судів у справі № 922/1742/20 та в цій справі, що переглядається, зроблені з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
5.6. Щодо іншої підстави касаційного оскарження, а саме: пункт 4 частини 2 статті 287 з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає таке.
Як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції надано оцінку всім зібраним у справі доказам, зокрема й листу вих. № 43-УКПВ від 31.01.2018, на який звертає увагу скаржник.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 76, 77, 78, 79, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України, і при цьому, порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
У касаційній скарзі скаржник фактично порушує питання щодо встановлення інших обставин справи, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, а також щодо переоцінки доказів у справі, однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Приватного акціонерного товариства "Юніком", наведені у запереченнях на відзив на касаційну скаргу, колегією суддів відхиляються, оскільки такі також спрямовані на встановлення інших обставин справи та крім того, підставою для відмови в позові за висновками суду апеляційної інстанції стали, зокрема, встановлені ним фактичні обставини щодо порушення умов договору обома сторонами та не доведення позивачем всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, зокрема не доведення реальної можливості отримання позивачем грошових сум у визначеному ним розмірі упущеної вигоди.