Постанова
іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 680/408/19
провадження № 51-1966км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Стороженка С. О.,Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисника Кондратюка О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Кондратюка О. А. на вирок Хмельницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Віньковецького районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді виправних робіт на строк 10 місяців, які визначено відбувати за місцем його роботи з відрахуванням у дохід держави 15 % із суми заробітку засудженого; за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, його виправданоза відсутністю в діях складу цього кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Хмельницький апеляційний суд скасуваввирок місцевого суду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст.125 КК і визнання ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК,та ухвалив новий від 29 березня 2021 року, яким визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, та призначив йому покарання у виді арешту на строк 3 місяці. Цим же вироком за ч. 2 ст. 125 КК призначив ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк 2місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк 3 місяці. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 19 квітня 2019 року близько 10:29, діючи на ґрунті довготривалих особистих неприязних стосунків, під час обопільної бійки із ОСОБА_2, що виникла на АДРЕСА_2, з метою спричинення тілесних ушкоджень вирвав у того дерев`яний держак від лопати і умисно завдав ним ОСОБА_2 шість ударів по голові та лівій руці, чим заподіяв тілесні ушкодження, які належать до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Цього ж дня близько 10:30 ОСОБА_1 на ґрунті довготривалих особистих неприязних відносин, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, під час бійки із ОСОБА_2 біля приміщення магазину за тією ж адресою умисно завдав ОСОБА_3 одного удару дерев`яним держаком по голові, чим заподіяв їй тілесне ушкодження, яке належить до категорії легкого, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Крім цього, ОСОБА_1 19 квітня 2019 року о 10:31, перебуваючи біля приміщення того ж господарського магазину, відкрито виражаючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку, ігноруючи елементарні існуючі в суспільстві правила поведінки, добропристойності та моралі, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, прагнучи протиставити себе суспільству і принизити людську гідність інших громадян, проявляючи особливу зухвалість, підійшов до навісу магазину, де висіли бензинові коси, та почав бити по них руками і ногами. Зірвавши їх, кинув на площадку, після чого підняв одну бензинову косу, якою ударив по інших бензинових косах, що висіли під навісом, чим спричинив пошкодження майна потерпілого ОСОБА_2, а саме: бензинової коси марки "Енергомаш БТ-8952М" вартістю 600 грн, бензинової коси "Енергомаш БТ-8943М" вартістю 300 грн, бензинової коси "ПРОТОН СТАНДАРТ БТ-2701С" вартістю 300 грн, бензинової коси "Форвард БТ-2701С" вартістю 350 грн. У цей час зі свого магазину вийшов потерпілий ОСОБА_2 із дерев`яним держаком від лопати в руках та з метою припинити вчинення хуліганських дій ОСОБА_1, а саме пошкодження майна, завдав останньому одного удару в тім`яну ділянку голови зліва, від якого ОСОБА_1 утратив свідомість.
Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_1 того ж дня в період часу з 12:01 по 12:04, перебуваючи в приміщенні магазину "Супер Строй", що на вул. Подільській, 36/20В в смт. Нова Ушиця Хмельницької області та належить потерпілому ОСОБА_2, відкрито виражаючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку, ігноруючи елементарні існуючі в суспільстві правила поведінки, добропристойності та моралі, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, прагнучи протиставити себе суспільству та принизити людську гідність інших громадян, проявляючи особливу зухвалість, за допомогою сокири, яку приніс із собою, не створюючи реальної загрози для життя чи здоров`я продавця магазину ОСОБА_4, який у цей час перебував на робочому місці, завдав більше 15 ударів по майну потерпілого ОСОБА_2, чим спричинив його пошкодження.
В результаті хуліганських дій ОСОБА_1 була зупинена робота
вказаного магазину та спричинено майнової шкоди ФОП ОСОБА_2 у
розмірі 16 220 грн.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
За змістом касаційної скарги захисник Кондратюк О. А., не погоджуючись із вироком апеляційного суду, ухваленим щодо ОСОБА_1, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що апеляційний суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК, оскільки його дії були зумовлені особистим мотивом (помста братові шляхом пошкодження майна), а не явною неповагою до суспільства. На підтвердження своєї позиції посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к), де вказано, що сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для їх кваліфікації як хуліганства. Вважає, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 125 КК, апеляційний суд обмежився лише перерахуванням даних, які характеризують його особу, але не врахував їх належним чином, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості та особі обвинуваченого.
У касаційній скарзі, де викладено доводи, аналогічні доводам касаційної скарги захисника Кондратюка О. А., засуджений ОСОБА_1 просить змінити вирок апеляційного суду та пом`якшити йому покарання за ч. 2 ст. 125 КК, а в частині засудження його за ч. 1 ст. 296 цього Кодексу - скасувати та закрити кримінальне провадження через відсутність у його діях складу цього кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні захисник Кондратюк О. А. підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити, прокурор Чабанюк Т. В. заперечила проти задоволення скарг та просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК у касаційних скаргах не заперечуються і не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За змістом касаційних скарг, незаконність вироку суду апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_1 та його захисник Кондратюк О. А. вбачають у істотному порушенні вимог кримінального процесуального закону, неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність (у частині кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 296 КК) та невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості.
Однак зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Згідно з ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст.407та ч. 1 ст. 421 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (частини 1 і 2ст. 409 КПК), а також у разі необхідності застосування більш суворого покарання(п. 2ч. 1 ст. 420 КПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, тобто має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цьогоКодексу. Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд вимог закону дотримався в повному обсязі.
Так, скасовуючи вирок місцевого суду, апеляційний суд вказав, що доводи скарги прокурора щодо безпідставності та необґрунтованості виправдувального вироку місцевого суду за ч. 1 ст. 296 КК і невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості за ч. 2 ст. 125 КК є слушними. При цьому апеляційний суд дійшов переконання, що висновки місцевого суду про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, є необґрунтованими.
Під час перевіркиматеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд зробивна підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Той факт, що ОСОБА_1 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, підтверджується такими доказами: показаннями засудженого, який не заперечував факту нищення майна в магазині; потерпілого ОСОБА_2, який пояснив, що після того як їх розборонили, засудженийзайшов до магазину та почав пошкоджувати майно, згодом повторно прийшов до магазину вже із сокирою, за допомогою якої пошкодив частину товару у присутності продавця; свідка ОСОБА_4 (продавця магазину), який повідомив, що засуджений, зайшовши із сокирою до магазину, відразу почав пошкоджувати товар, а коли дійшов до нього, то лише тоді запитав,де потерпілий, і після отриманнявідповіді продовжив нищити майно, ігноруючи прохання продавця припинити протиправні дії; протоколом огляду місця події; протоколом огляду майна; актом проведеної інвентаризації; даними відеозаписів з камер спостереження.
Показання потерпілого апеляційний суд визнав правдивими, детальними, послідовними і такими, що повністю узгоджуються з даними відеозаписів з камер спостереження та показаннями свідка ОСОБА_4, а тому прийняв рішення, що ці докази в їх сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, та сумніву у колегії суддів не викликають.
Спростовуючи висновок апеляційного суд про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, касатори посилаються на довготривалі особисті неприязні відносини між засудженим та потерпілим, які є братами, однак колегія суддів уважає такі доводи неспроможними, оскільки наявність особистих неприязних стосунків між особами сама по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченого, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченої особи та потерпілих до і під час події.
Між тим, як правильно вказав апеляційний суд, ОСОБА_1, який перебував у родинних відносинах з потерпілим та мав з ним тривалий неприязний конфлікт, використавши малозначний привід, порушуючи громадський порядок, раптово почав шкодити майно потерпілого, і хоча був зупинений останнім, однак через півтори години повернувся до громадського приміщення (магазину) вже із сокирою і продовжив свої дії (пошкодження майна) у присутності продавця, не реагуючи на його прохання припинити протиправні дії, що надаліпризвело до зупинки роботи магазину і всукупності свідчить про наявність у ОСОБА_1 мотивів явної неповаги до суспільства, якапроявилась у прагненні протиставити себе суспільству та принизити людську гідність інших громадян.
З таким висновком апеляційного суду, який підтверджує наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, у діях ОСОБА_1, погоджується і Верховний Суд з огляду на таке.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності.
Головною рушійною силою хуліганських дій є бажання завдати шкоди не конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виражаючи явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства.
Врахувавши вищевикладене, дослідивши зібрані у справі докази, та постановляючи вирок, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив суспільно-небезпечне діяння та встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК. Отже, вважати, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, підстав немає.
Що стосується посилань сторони захисту та засудженого на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16- к), згідно з яким сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для їх кваліфікації як хуліганства, то колегія суддів звертає увагу, що конкретно в цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 обставини, час (вчинення хуліганських дій через півтори години після бійки між ним та потерпілим), спосіб (розгромив майно в магазині заздалегідь заготовленою сокирою), місце (приміщення магазину, який активно працював), прохання продавця припинити пошкодження майна в магазині свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
Доводи касаційних скарг щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 125 КК ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, колегія суддів уважає необґрунтованими з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Оскільки у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення і мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету та засади його призначення. Тобто поняття "особа обвинуваченого" вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК поняття "особа винного".
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватим за ч. 1 ст. 296 КК та призначаючи йому покарання за кожне із кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 296 КК) та остаточне на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, дотримався наведених вимог кримінального закону та обґрунтовановрахувавступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, виховує двох дітей, проживає у сім`ї; думку потерпілого, який просив суворо покарати обвинуваченого; відсутність обставин, які обтяжують покарання, і, як результат, призначив йому покарання у виді арешту в межах санкцій інкримінованих злочинів.
Суд касаційної інстанції погоджується із цим висновком і вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушень, справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, не буде "особистим надмірним тягарем для особи".
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправним діянням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Вирок апеляційного суду абсолютно вмотивований та відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК.
Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд