1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа №752/10136/19

провадження №61-11995св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Мостової Г. І., Сержанюка А. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк", банк), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., ОСОБА_2, з позовом, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №25297, вчинений приватним нотаріусом Чуловським В. А. від 31 жовтня 2017 року щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ПАТ "Укрсоцбанк".

Позов мотивовано тим, що 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ПАТ "Укрсоцбанк", за яким приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А. М. відкрито виконавче провадження.

Вказаний виконавчий напис містить посилання, що стягнення відбувається згідно кредитного договору від 13 червня 2008 року та що стягнення провадиться за період з 12 вересня 2016 року по 12 вересня 2017 року. У той же час, кредитний договір був укладений у 2008 році, проте відповідач надав нотаріусу неповну виписку з рахунку боржника, а лише за 2016-2017 роки з метою введення нотаріуса в оману щодо дійсних обставин справи, зокрема щодо строків давності стягнення заборгованості.

Так, позивачем внесено останній платіж за кредитним договором у березні 2014 року, а відтак є підстави вважати, що строк позовної давності для стягнення заборгованості по кредитному договору сплив на момент звернення відповідача до нотаріуса, отже заборгованість не можна вважатись безспірною.

Крім того, у виконавчому написі нотаріус зазначає, що строк платежу по кредитному договору настав. При цьому не зазначено, коли саме цей строк настав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року у складі судді Чередніченко Н. П. позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 25297 від 31 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., яким запропоновано стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", заборгованість за період із 12 вересня 2016 року по 12 вересня 2017 року в загальному розмірі 59 291,00 доларів США, а також кошти за вчинення виконавчого напису.

Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав приватному нотаріусу необхідних та достатніх документів на підтвердження безспірності заборгованості позивача. Не надано доказів на підтвердження належного направлення боржнику остаточної вимоги про дострокове погашення заборгованості та, відповідно, отримання її боржником, що позбавило останнього можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або спростувати вимоги банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення спірного виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

В матеріалах справи відсутні переконливі докази, які б свідчили про безспірність заборгованості, як і відсутні докази того, що безспірність заборгованості була належним чином підтверджена банком при подачі документів нотаріусу, та боржник про заборгованість достеменно знав, однак проігнорував вимогу про її погашення.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса стягнуто заборгованість за період із 12 вересня 2016 року по 12 вересня 2017 року у розмірі 59 291 доларів США. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості або припинення зобов`язання. Також не надано доказів на спростування розміру заборгованості, визначеного у виконавчому написі.

Сама лише незгода позивача із заборгованістю, зазначеною у виконавчому написі, не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог.

Отже, ОСОБА_1 не спростував безспірність заборгованості на момент вчинення виконавчого напису, а отже позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи норми статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 88 цього ж Закону передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Тобто, вчиненню нотаріусом виконавчого напису має передувати перевірка наданих йому документів на предмет не лише безспірності, а й на предмет зазначених строків (які фактично є відсилкою до строків позовної давності). Перевірку на предмет пропущення вказаних строків нотаріус може провести у разі, якщо йому надані документи, які свідчать про настання моменту вимоги, після якої не минув вказаний трирічний термін.

У той же час, відповідач таких документів нотаріусу не надав, а розрахунок, на який посилається нотаріус в самому виконавчому написі проведений лише за рік перед поданням попереднім кредитором відповідної заяви про вчинення виконавчого напису, що фактично унеможливлює перевірку пропущення або не пропущення трирічного строку.

Суд апеляційної інстанції мав дослідити цю обставину та правильно застосувати положення статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", встановивши, що нотаріус не здійснив належної перевірки наданих йому документів та вчинив виконавчий напис щодо заборгованості, за якою на той момент спливли строки позовної давності.

Для оцінки суду було надано оскаржуваний виконавчий напис, який не містить посилання на момент виникнення права вимоги, що є однією з основних обставин, які мав би дослідити суд, а також містить посилання на розрахунок лише за один рік, що унеможливлювало нотаріусу виконати вимоги закону про трирічний строк.

Однак, судом вказаний доказ не досліджений належним чином, йому не надана належна правова оцінка.

Суд апеляційної інстанції посилався на те, що позивач не спростував розміру заборгованості, проте не врахував, що позивач оспорює заборгованість не з точки зору її розміру, а з точки зору спливу строків позовної давності, оскільки згідно норм цивільного процесуального права розмір зобов`язання не має значення, якщо пропущені строки позовної давності.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 320/7932/16.

Так, апеляційний суд, фактично використав частину правових висновків постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справ № 320/7932/16), в результаті прийняв рішення, яке прямо суперечить суті цієї постанови, зокрема не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування вказаних норм права.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис №25297 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсоцбанк" заборгованість за період із 12 вересня 2016 року по 12 вересня 2017 року в загальному розмірі 59 291 доларів США, яка складається з строкової заборгованості у розмірі 39 565,48 доларів США, строкової заборгованості по нарахованих процентам у розмірі 15,38 доларів США, простроченої заборгованості по нарахованих процентам у розмірі 19 710,14 доларів США.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва від 13 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого напису.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні положення містяться в пункті 3.1. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (далі за текстом - Порядок).

Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється позивачем, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпункту 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

У касаційній скарзі позивач, не погодившись із рішенням апеляційного суду, посилається на те, що апеляційний суд мав дослідити обставину та встановити момент виникнення і припинення у банку права вимоги, встановити пропуск строку позовної давності станом на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Заявляючи даний позов, позивач мав довести, що була відсутня правова підстава для вчинення спірного виконавчого напису, тобто факт відсутності порушеного права відповідача та відсутність підстав для захисту відповідного права шляхом стягнення кредитної заборгованості на підставі спірного виконавчого напису, або неправомірність вимог стягувача, зокрема в силу спливу строків позовної давності (в повному обсязі чи у їх частині), або спірність розміру заборгованості, заявленого до стягнення нотаріусу.

Факт прострочення виконання зобов`язання по кредитному договору позивач не оспорював та не заперечував під час розгляду справи. На порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису у якості підстави визнання його таким, що не підлягає виконанню, не посилався.

Тобто, звертаючись з позовом у даній справі про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, позивач зобов`язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, або сплив строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині, з урахуванням дати настання права вимоги за зобов`язанням, якщо позов заявлено з цієї підстави.

Будь-яких належних доказів на підтвердження відсутності порушення зобов`язання за кредитним договором чи наявності спору щодо заборгованості (щодо її розміру, строків, за які вона нарахована, тощо) позивач суду не надав. Не надано доказів погашення заборгованості за кредитним договором, власного контррозрахунку належних до сплати сум.

Під час розгляду справи позивач не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед відповідачем за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення.

В оспорюваному виконавчому написі нотаріус установив факт настання права вимоги за кредитним договором та допущення боржником прострочення платежів, стягнув заборгованість за період з 12 вересня 2016 року по 12 вересня 2017 року.

Посилаючись на вчинення виконавчого напису нотаріуса поза межами трьохрічного строку, позивач вказував на вчинення ним останнього платежу за кредитним договором у березні 2014 року, проте жодного доказу на підтвердження цієї обставини суду не надав, як і не надав будь-яких доказів, з яких вбачається інша дата настання строку виконання зобов`язання, яка б давала підстави для висновку про пропуск строку позовної давності станом на момент вчинення виконавчого напису.

На виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач під час розгляду справи не довів належними і допустимими доказами обставин вчинення виконавчого напису поза межами строку позовної давності, спірності запропонованої нотаріусом до стягнення суми заборгованості, та не виконав покладеного на нього процесуальним законом обов`язку спростування факту наявності у відповідача станом на момент вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса права вимоги повернення суми заборгованості за кредитним договором до боржника, яке він реалізував в позасудовий спосіб.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, докази подаються сторонами, кожна з якої, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки обставини, з якими позивач пов`язував вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є недоведеними, що виключає підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №320/7932/16 (провадження №61-38989св18), у вказаній постанові, скасовуючи рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідність при новому розгляді справи надати оцінку доводам і поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, встановити строк дії договору, укладеного сторонами, строк дії картки, виданої позивачу, та, чи не зверталася остання до банку із заявою про видачу нової картки.

Вказаною постановою, за результатами скасування судового рішення справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та, відповідно в судових рішеннях. За результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження у ній судами обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

У справі, яка переглядається, установлено невиконання позивачем загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, зокрема щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач не довів обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог жодним належним і допустимим доказом, і саме з цих підстав суд відмовив у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки у наведеній вище постанові суду касаційної інстанції фактично зводяться до доведення необхідності переоцінити зміст оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, та встановити на підставі цієї оцінки обставини пропуску строку позовної давності станом на момент вчинення виконавчого напису.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).


................
Перейти до повного тексту