Постанова
Іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 381/2296/18
провадження № 61-10001св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., від 24 травня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 27 березня 2009 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику у розмірі 30 000 доларів США, про що було складено відповідну розписку, але в указані строки кошти відповідачем повернуто не було. У зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
15 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/3 частини будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року у справі № 753/9735/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 295 350,53 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 17 січня 2017 року. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження.
Позивач вважала, що оспорюваний договір дарування є фіктивним. ОСОБА_2, достеменно знаючи про наявність боргу, передбачала для себе негативні наслідки у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, тому вчинений нею договір дарування насамперед був направлений на ухилення від виконання зобов`язання та примусового стягнення боргу.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним договір дарування від 15 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на
1/3 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- поновити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на
1/3 частин1 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Ковалевської Л. М., від 25 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, проте останнім не доведено відсутність в учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки, що обумовлені договором дарування.
Рух справи в суді апеляційної інстанції та короткий зміст оскаржуваної постанови
Справа неодноразово розглядалась апеляційним судом.
Постановою Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В., від 24 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що 15 квітня 2016 року ОСОБА_2, даруючи 1/3 частини належного їй на праві власності нерухомого майна своїй дочці ОСОБА_3, дійсно знала, що має борг перед позивачем, проте рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 09 листопада 2016 року про стягнення боргу набрало чинності після укладання оспорюваного договору дарування. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходила з того, що апеляційний суд помилково розглянув справу без повідомлення учасників справи - в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, чим позбавив позивача мати розумну можливість представляти свої інтереси.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 року в частині визнання договору дарування недійсним скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволено. Визнано недійсним договір дарування, укладений 15 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У решті рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що на момент укладення договору дарування 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 мала невиконані зобов`язання перед ОСОБА_1, а тому дарувальник, зловживаючи своїм правом, діяла недобросовісно, з наміром завдати шкоди кредитору.
При цьому судом також враховано, що ОСОБА_2, уклавши договір дарування, залишилась зареєстрованою в зазначеному будинку, що свідчить про відчуження свого нерухомого майна з метою уникнення звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволені решти позовних вимог, колегія суддів вважала, що визнання недійсним договору дарування є достатнім для поновлення майнових прав ОСОБА_2 на 1/3 частину зазначеного будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, в особі адвоката Шипілова О. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 червня 2021 року ОСОБА_3, в особі адвоката Шипілова О. В., подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 24 травня 2021 року
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міськрайонного суду.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня
2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі
№ 306/2952/14-ц, від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Заявник також вказала, що судом першої інстанції правильно враховано факт укладання оспорюваного договору до ухвалення рішення про стягнення заборгованості, належність їй, після укладення договору дарування, усього будинку та подальше одноособове оформлення права власності на земельну ділянку, що розташована під житловим будинком, її проживання в ньому з 1996 року та проживання її сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведе свідчить про відсутність наміру укладення фіктивного правочину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому у серпні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/3 частини будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Вищезазначений договір дарування посвідчений 15 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 1171.
З 05 листопада 2010 року ОСОБА_2 була власником 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2010 року).
Відповідно до довідки від 14 квітня 2016 року № 832 ОСОБА_2 має у власності частину будинку по АДРЕСА_1, в якому зареєстровані ОСОБА_4 та
ОСОБА_3 .
Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна вартість 1/3 частки зазначеного будинку становить 33 747 грн, ринкова - 101 241 грн.
Із 30 серпня 2012 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру станом на 11 лютого 2016 року земельна ділянка площею 0,0925 га, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3224955300:01:007:0288, знаходиться у комунальній власності.
ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: по АДРЕСА_1, з 15 липня 1996 року.
Відповідно до довідки про склад сім`ї, яка видана Борівською селищною радою станом на квітень 2017 року до складу членів сім`ї ОСОБА_3, яка проживає по АДРЕСА_1, належить її син ОСОБА_5, який проживає разом з нею (без реєстрації).
ОСОБА_3, отримавши згідно з оспорюваним договором у власність 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1, 18 жовтня 2016 року зареєструвала своє право власності на земельну ділянку площею 0,0925 га за вищезазначеною адресою, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3224955300:01:007:0288, що знаходилась у комунальній власності.
ОСОБА_3 також є власником 1/3 частини зазначеного будинку, яку їй подаровано її дядьком ОСОБА_6, та є власником 1/3 частини зазначеного будинку в порядку спадкування після її тітки ОСОБА_7 . Після укладання оспорюваного договору ОСОБА_3 є власником усього будинку.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.