Постанова
Іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 695/743/17
провадження № 61-11955св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Черкаського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В., Нерушак Л. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію права власності.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., третя особа - ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію права власності.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що 26 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 2301/09085/88-1099, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 39 000,00 дол. США.
З метою забезпечення належного виконання вказаного кредитного договору ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 2301/0908/88-1099-Z, відповідно до якого позивач передала в іпотеку банку належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконав, а тому 11 червня 2012 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області було ухвалено рішення про стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором.
ПАТ "Сведбанк", яке виступає правонаступником ВАТ "Сведбанк", 28 листопада 2012 року відступило ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" право вимоги заборгованості за кредитним та іпотечним договорами.
27 листопада 2015 року приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26526032, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс".
Вказані дії нотаріуса позивач вважає незаконними, оскільки 17 листопада 2013 року боржник за основним зобов`язанням помер, а тому іпотека, на думку позивача, припиняється, оскільки припинене основне зобов`язання.
Позивач наголошує, що реєстрація права власності повинна вчинятися відповідним територіальним органом державної реєстрації прав.
Крім того, рішення прийнято всупереч нормам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а реєстрація права власності має здійснюватися відповідним територіальним органом державної реєстрації прав. Таким чином відповідач не мав передбачених чинним законодавством підстав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна.
В зв`язку з вищевикладеним просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс";
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12247180 про державну реєстрацію за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, що здійснена 27 листопада 2015 року приватним нотаріусом Кобелєвою А. М.;
- судові витрати у розмірі 640,40 грн стягнути на користь ОСОБА_1 з рахунку нотаріуса ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2018 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса, як суб`єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права прийняти спірне рішення та вчинити спірну реєстраційну дію. Тобто, зі змісту позовних вимог та обраного способу захисту порушених прав вбачається, що дослідженню підлягають не спірні договірні правовідносини, а дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень.
З`ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача, суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає специфіці правовідносин.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26526032 від 27 листопада 2015 року, прийняте приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", код ЄДРПОУ 38004195, на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 .
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12247180 про державну реєстрацію за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", код ЄДРПОУ 38004195, права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нотаріус не мав передбачених законом підстав для вчинення дій щодо державної реєстрації іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, на підставі застереження згідно пункту 12.3.1 іпотечного договору, через недотримання ТОВ "Вектор Плюс" вимог договору іпотеки. Доводи щодо неправомірності проведення державної реєстрації в період дії мораторію щодо нерухомого майна є обґрунтованими, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника, а тому є елементом примусового звернення стягнення на таке майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.
18 січня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не можуть бути застосовані.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 26 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2301/0908/88-1099, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 39 000,00 дол. США (т. 1 а. с. 9-11).
У забезпечення виконання кредитного договору 26 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2301/0908/88-1099-Z, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 7, 8).
Відповідно до пункту 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов`язанням, позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту та/або проценти за користування кредитом та/або пеню або іншу заборгованість, та/або платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та договором іпотеки, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу так і процентів за ним).
При настанні зазначених у абзаці першому пункту 11 договору іпотеки випадків, іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або зобов`язань, передбачених договором іпотеки не менше ніж в тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки.
Відповідно до пункту 12 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у пункті 12 договору іпотеки.
Зокрема, згідно з підпунктом 12.3.1 договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом: а) передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у підпункті 12.3 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 червня 2012 року задоволено позов ПАТ "Сведбанк" та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 2301/0908/88-1099 в сумі 291 999,36 грн (т. 1 а. с. 14).
28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк", яке є правонаступником ВАТ "Сведбанк", відступило ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" право вимоги заборгованості за кредитним договором № 2301/0908/88-1099 та іпотечним договором № 2301/0908/88-1099-Z від 26 вересня 2008 року (т. 1 а. с. 24, 25).
27 листопада 2015 року приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26526032, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (т. 1 а. с. 26).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
В разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України "Про іпотеку").
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно як способу захисту порушеного права потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року № 1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" визначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд наголошує на тому, що кредитор вправі вчиняти будь-які дії (застосовувати способи звернення стягнення на іпотеку, визначені Законом та договором), спрямовані на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 211/3175/19 (провадження № 61-19386св20).
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) (далі - Закон) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною третьою статті 10 Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Частиною першої статті 10 Закону визначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: "згідно із частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що іпотекодержатель має право за умови відповідного застереження у іпотечному договорі щодо переходу права власності на предмет іпотеки, в позасудовому порядку без згоди власника майна - іпотекодавця прийняти рішення і звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог по кредитній заборгованості з дотриманням процедури визначеною договором або законом і такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є елементом примусового стягнення.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).
Встановлено, що ТОВ "Вектор Плюс" обрало передбачений положеннями іпотечного договору та статтями 35, 37 Закону України "Про іпотеку" спосіб захисту порушеного права - позасудове врегулювання спору.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який набрав чинності з 07 червня 2014 року, і діяв станом на час прийняття нотаріусом рішення про проведення державної реєстрації права власності за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на предмет іпотеки та вчинення такої дії, протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа не перевищує 140 кв. м для квартири; тощо.
Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження №11-474апп19) викладено висновок, відповідно до якого обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" була проведена у період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Тому, висновок суду апеляційної інстанції щодо неправомірності проведеннядержавної реєстрації в період дії мораторію щодо нерухомого майна є обґрунтованим, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника, а тому є елементом примусового звернення стягнення на таке майно.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Необхідно зазначити, що приватний нотаріус постанову апеляційного суду у цій справі не оскаржує, а участь кредитора у справі в якості третьої особи не може бути підставою для скасування правильного по суті та справедливого рішення, що узгоджується з висновками, зробленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.