Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 636/655/20
провадження № 61-9982св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 травня 2020 року у складі судді Гуменного З. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про зобов`язання вчинення певних дій.
Позов мотивовано тим, що позивач разом з дружиною і сином зареєстровані і постійно мешкають в квартирі АДРЕСА_1, житловою площею 17,5 кв.м, яка має статус службової. В зазначену квартиру позивач поселився на підставі службового ордера №015345 від 27 серпня 2013 року, який видано виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, у зв`язку з проходженням військової служби. Рішенням житлово-побутової комісії військової частини А0501 з даної квартири знято статус "службова". На цей час позивач має календарну вислугу більше 25 років, є учасником АТО, ветераном війни - учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова, але постійного житла до цього часу не отримав. Позивач мешкає в службовій квартирі, яка призначена для тимчасового проживання, а її службовий статус значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством житлових прав. ОСОБА_1 звертався до КЕВ м. Харкова з проханням надати йому житло для постійного проживання, однак отримав відповідь, що на цей час КЕВ м. Харкова не має можливості забезпечити його та сім`ю іншим постійним житловим приміщенням, хоча забезпечення житлом для постійного проживання передбачено "Порядком забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081.
ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення квартиру
АДРЕСА_1 з числа службових КЕВ.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чугуївського міського суд Харківської області від 27 травня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових квартирно-експлуатаційного відділу.
Рішення суду мотивовано тим, що бездіяльність відповідача має наслідком унеможливлення реалізації права на житло, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України №380 від
31 липня 2018 року, зокрема, на цей час позивач є військовослужбовцем звільненим в запас, має календарну вислугу більше 25 років, є учасником АТО, ветераном війни - учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова, але постійного житла до цього часу не отримав. Питання виключення житла з числа службового має вирішуватися Виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, а не КЕВ м. Харкова. Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальнику гарнізону та командира військової частини. Не подаючи відповідне клопотання КЕВ м. Харкова прямо порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Чинним законодавством не встановлено підстав для відмови КЕВ у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради. Внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Бездіяльність відповідача щодо неподання відповідного клопотання є позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло. Суд вважав, що доводи відповідача про недотримання правил черговості на отримання житла у разі звернення із клопотанням про виключення квартири із числа службових не спростовують висновків суду, оскільки клопотання про виключення квартири з числа службових лише створить правові умови для реалізації позивачем його права на житло. Посилання відповідача на окреме доручення заступника Міністра оборони України від 12 грудня 2019 року №19360/з позбавлене юридичного сенсу з огляду на те, що вказане доручення не є нормативно-правовим актом, який регламентує питання, пов`язані з предметом позову. Ніякого зв`язку вказане розпорядження з предметом спору не має та не може бути підставою для обґрунтування відмови від подання клопотання про виключення житла з числа службового.
Постановою Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова залишено без задоволення.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 травня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
16 червня 2021 року квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач на час звернення до суду був звільнений з військової служби у запас, а відтак пункт 1 Інструкції не розповсюджується на позивача. Заявник вказує, що обов?язковою передумовою для отримання житла будь-яким із способів передбачених законодавством є настання черги на отримання житла, яка формується при постановці на облік.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Чугуївського міського суду Харківської області.
01 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 01 серпня 1994 року та 19 серпня 2019 року звільнений з військової служби в запас за статтею 26 частиною п?ятою пунктом 2 п.п. "а" - у зв`язку із закінченням строку контракту та Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу.
ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, разом з дружиною ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 .
В зазначену квартиру позивач заселився на підставі службового ордера № 015345 від 27 серпня 2013 року, який видано виконавчим комітетом Чугуївської міської ради на підставі рішення №324 від 08 серпня 2013 року, у зв`язку з проходженням військової служби.
Рішенням житлово-побутової комісії військової частини А0501 з даної квартири знято статус "службова".
На цей час позивач є військовослужбовцем в запасі, має календарну вислугу більше 25 років, є учасником АТО, ветераном війни - учасником бойових дій, на підтвердження чого надано посвідчення серії НОМЕР_1 та довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України та про участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченнях їх здійснення, перебуває на квартирному обліку в КЕВ
м. Харкова, що підтверджується довідкою про перебування на обліку (а. с. 22).
10 січня 2020 року ОСОБА_1 звертався до КЕВ м. Харкова з проханням надати йому житло для постійного проживання, однак з відповіді №165 від 13 січня
2020 року т.в.о. начальника КЕВ м. Харкова Бірюцького А. вбачається, що згідно окремого доручення заступника Міністра оборони України від 12 грудня
2019 року №19360/з, з метою створення службового житлового фонду у гарнізонах ЗСУ в зв`язку з реформуванням шляхів забезпечення військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку, житлом в межах чинного законодавства, надано відповідне розпорядження стосовно неподавання командирами військових частин, керівниками установ та організацій ЗСУ до квартирно-експлуатаційних відділів пропозицій щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження.
ОСОБА_1 на час виникнення спору перебував на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов в загальній черзі з 23 листопада 2005 року за №213.
03 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до начальника КЕВ м. Харків з рапортом про розгляд питання щодо вилучення із числа службового житла жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з протоколу № 11 засідання житлово-побутової комісії військової частини А0501 від 07 листопада 2014 року постановлено надати на підставі вимог наказу МО України №401 від 19 червня 2014 року дозвіл на зняття статусу "службове житло" з житлових приміщень, які займають військовослужбовці військової частини А0501 та особи, звільнені з лав ВС України з подальшим зняттям з квартирного обліку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яку займає капітан ОСОБА_1 та члени його родини.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Відповідно до положення частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
Частиною першою статті 118 ЖК Української РСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Положенням статті 125 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 03 серпня 2006 року № 1081, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно- експлуатаційного органу.
Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року, передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач є військовослужбовцем, перебував на військовій службі та звільнений в запас, має календарну вислугу понад 20 років, перебуває на квартирному обліку, тому має право на забезпечення житлом, зокрема право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Суд обґрунтовано виходив із того, що КЕВ міста Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності відповідного клопотання з цього приводу. Немотивована бездіяльність КЕВ міста Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19) та у постанові від 15 липня
2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20).
Внаслідок бездіяльності відповідача, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", яке набуло статусу остаточного
02 березня 2011 року, визнано, що в цій справі мало місце порушення прав заявників, гарантованих статтею 8 Конвенції. Зокрема Європейський суд з прав людини констатував, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло. Пунктом 51 вказаного Рішення встановлено, що з огляду на ненадання державними органами належного обґрунтування для відхилення доводів заявників ... Суд вважає, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло".
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо неподання відповідного клопотання, - є позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло.