1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2021 року

м.Київ

справа №240/7715/20

адміністративне провадження №К/9901/25237/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/7715/20

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури

про визнання протиправним і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року (головуючий суддя Іваненко Т.В., судді Граб Л.С., Сторчак В.Ю.).

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії №2 від 9 квітня 2020 року №328 про неуспішне проходження начальником відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Житомирської області від 28 квітня 2020 року №97к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області з 30 квітня 2020 року;

- поновити ОСОБА_1 з 1 травня 2020 року на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області або на рівнозначній адміністративній посаді, яка буде існувати в зазначеному органі на момент такого поновлення;

- зобов`язати прокуратуру Житомирської області обчислити і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до пунктів 3, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з врахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу (6,7), починаючи з 1 травня 2020 року і до моменту фактичного поновлення в органах прокуратури Житомирської області та на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області або на рівнозначній адміністративній посаді, яка буде існувати в зазначеному органі на момент такого поновлення;

- стягнути з прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області або на рівнозначній адміністративній посаді, яка буде існувати в зазначеному органі на момент такого поновлення та зобов`язати нарахувати та виплатити середню заробітну плату, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії №2 від 9 квітня 2020 року №328 про неуспішне проходження начальником відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

- визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Житомирської області від 28 квітня 2020 року №97к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та органів прокуратури Житомирської області з 30 квітня 2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 з 1 травня 2020 року на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області;

- стягнуто з Прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 1 травня 2020 року до 26 листопада 2020 року в сумі: 201 895 грн 20 коп.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року зупинено апеляційне провадження у справі №240/7715/20 до набрання законної сили рішенням у справі №640/20211/19.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції про зупинення апеляційного провадження, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою на нього до Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цю справу неможливо розглянути до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №640/20211/19, оскільки предметом оскарження у ній є визнання протиправними і нечинними положень Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України №221 від 3 жовтня 2019 року (далі - "Порядок №221").

Офіс Генерального прокурора у своїй касаційній скарзі вказує на те, що позивач проходила атестацію відповідно до Порядку №221. Рішення у справі №640/20211/19 стосовно розширення, передбаченого Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", предмету атестації на підставі Порядку №221, а саме: включення до атестації нового етапу-оцінки загальних здібностей, не вплине на права і обов`язки позивача, яка неуспішно пройшла атестацію, а також на законність прийнятого у цій справі рішення на підставі наявних доказів. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність зупинення провадження у справі.

Інші учасники процесу своїх відзивів на касаційну скаргу не подали. Позивачка отримала ухвалу Суду про відкриття касаційного провадження 29 липня 2021 року, Житомирська обласна прокуратура - 30 липня 2021 року.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 КАС України, і посилання відповідача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", зупинення провадження в адміністративних справах до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі може бути визнано необхідним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував наявність зв`язку між очікуваним судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва за наслідками розгляду справи №640/20211/19 і предметом цього спору. До того ж, у достатній мірі не конкретизував у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення справи №640/20211/19 і не навів відповідні висновки у своїй ухвалі.

Також, апеляційний суд не обґрунтував у чому полягає потреба зупинення провадження у цій справі та її взаємозв`язок зі спірними правовідносинами у справі №640/20211/19.

Верховний Суд зауважує, що у цьому випадку відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №640/20211/19 з огляду на те, що Порядок №221 наразі є чинним, а посилання суду апеляційної інстанції на ймовірне визнання його положень протиправними і нечинними не містить під собою правового підґрунтя.

Водночас згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - "Конвенція") кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" норми Конвенції і практика Європейського суду з прав людини (надалі - "ЄСПЛ", "Суд") є джерелами права для судів України.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду і ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§124 рішення у справі "Kudla v. Poland", §30 рішення у справі "Vernillo v. France", §43 рішення у справі "Frydlender v. France", §43 рішення у справі "Wierciszewska v. Poland", §23 рішення в справі "Capuano v. Italy" та ін.).

Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у §45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) висновок Суду, згідно з яким "Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, №36932/97, §27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи вагомість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, §72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, §17)".

Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №826/25204/15 і постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі №200/5251/20-а.

До того ж, слід зауважити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності.

Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні.

У зв`язку з цим, для цієї категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного і оперативного розгляду, а саме: місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного.

До того ж, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу.

Отже, невиправдане зупинення провадження у справах такої категорії є неприпустимим і не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/20211/19 щодо визнання протиправними і нечинними положень Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України №221 від 3 жовтня 2019 року.

Оскаржувана ухвала не містить аргументованих і переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі, як в частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням у зазначеній справі, так і в частині того, що зібрані у даній справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що суперечить приписам пункту 3 частини першої статті 236 КАС України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Отже, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора необхідно задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту