ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №520/11992/19
адміністративне провадження №К/9901/20504/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/11992/19
за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
до ОСОБА_1
про стягнення суми,
за касаційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2020 року (головуючий суддя Катунов В.В., суддів: Бершов Г.Є., Ральченко І.М.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - "Університет") пред`явив позов до ОСОБА_1, у якому просив суд:
- стягнути зі ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням позивача під час навчання у розмірі: 175062 грн 47 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11 жовтня 2019 року контракт про проходження військової служби (навчання), укладений між Міністерством оборони України в особі т.в.о начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба і відповідачем 23 серпня 2018 року, достроково розірвано. ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Університету.
У зв`язку із достроковим розірванням контракту за ініціативою відповідача і невідшкодуванням ОСОБА_1 у добровільному порядку витрат, пов`язаних з утриманням його під час навчання у розмірі: 175062 грн 47 коп, Університет звернувся до суду з позовом про стягнення цих коштів у судовому порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року позов Університету задоволено повністю.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням позивача під час навчання у розмірі: 175062 грн 47 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач обізнаний про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, у разі дострокового розірвання контракту, оскільки таке зобов`язання визначене у підписаному між сторонами контракті про навчання. Проте, вказану суму витрат відповідач не відшкодував.
До того ж, суд першої інстанції, з огляду на неподання відповідачем належних і допустимих доказів на підтвердження факту погашення заборгованості, визнав її розмір у сумі, яку заявлено позивачем.
Відповідач, отримавши копію рішення окружного суду, з ним не погодився і подав апеляційну скаргу на нього, в якій зауважив, що Університет є неналежним позивачем у справі, адже в силу положень законодавства щодо порядку відшкодування витрат, пов`язаних із навчанням, правом на подання такого позову наділене Міністерство оброни України, а Університет має лише здійснити розрахунок таких витрат. До того ж, зауважив, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, адже конверт, яким направлялась йому судова повістка, повернувся до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання"; інших викликів та повідомлень на адресу відповідача суд не здійснював. Також, з наданими розрахунками суми заборгованості у розмірі: 175062 грн 47 коп не погодився, зауважив, що така сума грошових коштів не підтверджена відповідними доказами.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2020 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року скасовано, у задоволенні позову Університету відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Університет в розумінні положень частини четвертої статті 5 КАС України і пункту 2 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964, є неналежним позивачем у справі.
До того ж, суд апеляційної інстанції зауважив, що у нього відсутні повноваження щодо заміни неналежної сторони у справі - Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на належну - Міністерство оборони України.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач скористався своїм процесуальним правом на звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою на нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У серпні 2020 року Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2020 року, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року залишити в силі.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд ухвалою від 2 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження у справі.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу позивача і просив відмовити у її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційне провадження закрити. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив навчання і військову службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил у період з 23 серпня 2018 року до 11 жовтня 2019 року на підставі контракту про проходження військової служби (навчання), укладеного між Міністерством оборони України в особі т.в.о начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба і відповідачем від 23 серпня 2018 року.
11 жовтня 2019 року цей контракт достроково розірваний і ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Університету, що підтверджується копією витягу з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба №257 від 10 жовтня 2019 року.
У зв`язку із достроковим розірванням контракту за ініціативою відповідача і не перерахуванням суми боргу, позивач звернувся із цим позовом до суду щодо відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням під час проходження ним військової служби (навчання).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частиною десятою статті 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу визначено Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №964 від 12 липня 2006 року (далі - "Порядком №964").
Відповідно до пункту 2 Порядку №964 витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.
Згідно з пунктом 3 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
На виконання пункту 3 Порядку №964 видано наказ Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534, яким затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - "Наказ №419/831/240/605/537/219/534").
За приписами пункту 4 Порядку №964 розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
Відповідно до пункту 7 Порядку №964 у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Пунктом 8 Порядку №964 передбачено, що сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 2 листопада 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, перебуваючи на публічній службі під час навчання в Університеті, був відрахований через небажання продовжувати навчання.
Спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, оскільки такі спори пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі №1.380.2019.001198 і у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року в справі №340/1019/19.
Щодо доводу відповідача про неналежність позивача у цій справі, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що Університет є неналежним позивачем у справі відповідно до положень частини четвертої статті 5 КАС України і пункту 2 Порядку №964.
Згідно із частиною четвертою статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Проте на виконання пункту 3 Порядку №964 був виданий спільний наказ Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534, яким затверджений Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, відповідно до якого у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу вищого навчального закладу. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач вищого навчального закладу. Відшкодовані за утримання курсантів у вищому навчальному закладі кошти враховуються у кошторисних показниках спеціального фонду відповідних центральних органів виконавчої влади як власні надходження вищого навчального закладу та витрати на утримання курсантів.
До того ж, відповідно до приписів Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, право укладання від імені Міністерства оборони України контракту про навчання делегується керівнику військового навчального закладу.
Верховний Суд вбачає за необхідне зауважити, що Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює функції держави у спірних відносинах, а Університет є бюджетною установою та утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Витрати, які відшкодовані за утримання у вищому навчальному закладі, зараховуються до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок Університету виключно на утримання курсантів.
Між Міністерством оборони України саме в особі т.в.о начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба і відповідачем був укладений контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до якого відповідач зобов`язувався, серед іншого, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів та добровільно відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому військовому закладі, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість.
Отже, саме між Університетом і ОСОБА_1 виникли спірні правовідносини через невиконання останнім умов зазначеного контракту, тому у Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба Міністерства Оборони України є право звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення витрат за його утримання у навчальному закладі.
До аналогічних висновків, в контексті цього питання, дійшов Верховний Суд в постановах від 19 листопада 2020 року в справі №560/1341/19, від 24 лютого 2021 року в справі №420/4661/19.
Верховний Суд принагідно зауважує, що склалася стала практика щодо розгляду такої категорії справ як відшкодування витрат на навчання курсанта у навчальному закладі у разі, зокрема, його відмови від подальшого проходження військової служби, у якій саме вищий навчальний заклад, в якому навчався і проходив службу відповідач, є позивачем у справі, а кошти відшкодовуються саме на користь вищого навчального закладу (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі №2318/6529/12, від 16 жовтня 2020 року в справі №1.380.2019.002683).
Тому, Верховний Суд приймає доводи позивача щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права про визнання Університету неналежним позивачем у справі, а доводи відповідача з цьому аспекті відхиляє як необґрунтовані.
До того ж, у відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав, що судом першої інстанції було порушено його процесуальне права на участь у судовому засіданні й розглянуто справу за його відсутності.
З довідки Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області від 19 листопада 2019 року вбачається, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 .
Саме на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача судом першої інстанції і була направлена судова повістка про виклик в судове засідання, однак конверт яким вона направлялась повернувся з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що поштову кореспонденцію, надіслану апеляційним судом, відповідач отримував саме за цією адресою. Заяв про зміну свого місця реєстрації та/або проживання ОСОБА_1 не надсилав, тому відсутні підстави вважати, що він не мав об`єктивної можливості отримати судовий виклик. Враховуючи викладене, доводи відповідача про неповідомлення його про розгляд справи судом першої інстанції Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані. Крім того, відповідач приймав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції та подав всі свої пояснення, доводи, міркування і не був обмежений у захисті своїх прав перед судом.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач також зазначає, що він не погоджується із розрахунком розміру відшкодування, який визначено Університетом. Одночасно, ОСОБА_1 не подано жодних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а також альтернативних розрахунків такої суми. Зважаючи на ці обставини Верховний Суд не вважає такий довід відзиву обґрунтованим і відхиляє його.
Отже, надавши оцінку ключовому доводу скаржника, який має значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, в результаті чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки доводи касаційної скарги Університету є обґрунтованими і знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи, то оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а відповідне рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі Верховний Суд зазначає про таке.
У відзиві відповідач просив закрити касаційне провадження на підставі статті 339 КАС України, покликаючись на неконкретизованість аргументів касаційної скарги щодо норми матеріального права, стосовно застосування якої Верховний Суд має надати правовий висновок.
Суд зауважує, що передумови і підстави закриття касаційного провадження чітко визначені частиною першою статті 339 КАС України і розширеному тлумаченню не підлягають.
Заявляючи вказане клопотання, відповідач не наводить жодної з підстав, визначених частиною першою статті 339 КАС України, для закриття касаційного провадження в цій справі.
Тому, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про закриття касаційного провадження в справі у зв`язку з відсутністю підстав, визначених у статті 339 КАС України.
З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд