ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 260/1890/19
адміністративне провадження № К/9901/15359/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 (суддя - Гебеш С. А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 (колегія суддів у складі: Курильця А. Р., Мікули О. І., Пліша М. А.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо ненарахування та невиплату позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 35 591,56 грн; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2019 по день виконання рішення суду у цій справі; допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення з Генеральної прокуратури України суми боргу в частині виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач, порушуючи вимоги статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вчинив протиправну бездіяльність, шляхом не здійснення виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2020, яка занесена до протоколу судових засідань суд замінив первісного відповідача - Генеральну прокуратуру України на її правонаступника - Офіс Генерального прокурора.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 980,10 грн; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33 980,10 грн із утриманням податків та інших обов`язкових платежів; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.10.2019 по 13.03.2020 в сумі 163 428,10 грн із утриманням податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги передбачено законодавством, яке покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Також суд зазначив, що у день фактичного звільнення позивача із займаної посади йому належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка в той же час відповідачем не нараховувавсь і не виплачувалася позивачу, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому такої при звільненні. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачу відповідачем така допомога не нараховувалась і не виплачувалась, тому суд не може стягнути її на користь позивача, оскільки саме до компетенції відповідача належить нарахування відповідних сум та їх виплат, а суд може стягнути нараховані однак не виплачені відповідачем суми при звільненні, тому з метою захисту прав позивача суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні. Крім того, суд зазначив, що відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу при звільненні, тому в даному випадку наявна відповідальність відповідача за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Скасовуючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також зазначив, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Проте, оскільки апеляційний суд не вирішував питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні у визначеній позивачем сумі з урахуванням визнання права на її виплату, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 у справі № 260/1890/19 скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 98010 грн; зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33 980,10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення вихідної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції послався на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, відповідно до якого внесені Законом № 113-ІХ до КЗпП України зміни не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості установлюються спеціальним законом.
Зазначає, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. При цьому Верховним Судом зауважено, що під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Звертає увагу, що Верховним Судом викладено й інші висновки щодо застосування норм статей 40, 44 КЗпП України. Зокрема, у постанові від 31.01.2018 (справа № 820/1119/16) зазначено, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Зазначає, що статтею 44 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків або юридичних фактів, з якими закон пов`язує виплату вихідної допомоги, а саме: при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36); внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).
Наголошує, що ні Законом № 113-ІХ, ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. У свою чергу, стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Так, указує, що аналіз зазначених положень законодавства вказує на те, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов`язана зі звільненням з незалежних від працівника обставин. Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення.
Рух касаційної скарги
28.04.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 260/1890/19.
Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021.
Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 11.06.2015 працював в Генеральній прокуратурі України.
Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 14.08.2019 № 677ц позивача призначено на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України (категорія посади - прокурорська).
Наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 1137ц ОСОБА_1 звільнено із зазначеної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.10.2019. Разом з тим, цим наказом Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
28.10.2019 позивача ознайомлено з даним наказом та надано копію, враховуючи, що у період з 03.10.2019 по 17.10.2019 ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній відпустці (наказ від 27.09.2019 № 4156-вц), а з 17.10.2019 по 25.10.2019 включно - перебував у періоду тимчасової непрацездатності. Цього ж дня позивач отримав трудову книжку.
Оскільки вихідна допомога при звільненні ОСОБА_1 виплачена не була, позивач 26.11.2019 звернувся до відповідача для з`ясування підстав невиплати при звільненні вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
Листом Генеральної Прокуратури України від 03.12.2019 за № 19/4-2248вих-19 позивача повідомлено, що вихідна допомога не виплачена, оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а не на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Не погоджуючись із нездійсненням виплати вихідної допомоги, позивач звернувся до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.