ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/8277/17
адміністративне провадження № К/9901/10955/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року (суддя Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (головуючий суддя Губська О.А., судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі №826/8277/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-Центр" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс-Центр" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2017 року №0004621401 та №0004611401.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємством не порушено приписи пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, і як наслідок, витрати за період 2014-2016 років, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 360000 грн не підлягають корегуванню у відповідних податкових періодах. Посилається на реальність господарських операцій та їх підтвердження належними первинними документами. Порушення, викладені у акті перевірки є необґрунтованими та безпідставними.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 червня 2017 року №0004621401 та №0004611401.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що фактичні обставини справи об`єктивно засвідчують правомірність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, а також податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Позивачем суду надано докази фактичного здійснення господарських операцій з Корпорацією "Граніт", складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків. Суди дійшли висновку, якщо контролюючий орган пропустив реєстрацію податкової накладної з помилкою, подальше виключення сум податкового кредиту за такими податковими накладними, як і застосування штрафних санкцій, є неправомірним, оскільки обов`язок перевірки податкових накладних на відповідність пункту 201.10 Податкового Кодексу України при їх реєстрації покладений саме на контролюючий орган. Висновки акту в частині завищення валових витрат, внаслідок чого відбулося заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток, а відтак і завищення податкового кредиту з податку на додану вартість не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на неврахування судами нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами, відсутність основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, недоліки у первинних документах, ненадання розрахунків, калькуляцій, звітів, тощо.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29 травня 2017 року №225/26-15-14-01-01/32000881 (надалі - акт перевірки).
Не погодившись з висновками акту перевірки, позивачем подано до податкового органу заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких контролюючим органом прийнято рішення, яким висновки по питанням, що стали предметом оскарження залишено без змін, а заперечення підприємства частково задоволено в частині підтвердження витрат суб`єкта господарювання на загальну суму 61464 грн.
У зв`язку із зазначеним податковий орган дійшов висновку про порушення товариством підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 140 Податкового кодексу України, статей 4 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 5 і 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи" (далі - (П(С)БО 15), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 за №860/4153; пунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за №168/704; абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186; пунктів 6 та 7 П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 264 080 грн; підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 107 636 грн.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2017 року №0004621401 та №0004611401.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та Корпорацією "Граніт" (виконавець) укладено договір про надання послуг від 6 квітня 2011 року №БСЦ 06/04-11/ЮБК, предметом якого є надання послуг з питань кадрової роботи, секретарських послуг, юридичного супроводження, забезпечення економічної безпеки замовника, ведення бухгалтерського обліку, роботи по залученню інвестицій, забезпечення зав`язків з громадськістю, інформаційно-консультаційних послуг, тощо.
Позивач (замовник) також укладав договори про виконання робіт, підрядних робіт та надання послуг з виконавцями: Товариствами з обмеженою відповідальністю "Сатурн-К", "Київмонтажліфт", "Будінжсервіс", "АК "Київводоканал", "Електромодуль-Буд", "Революційні технології", Приватним підприємством "Енерготех", Товариством з обмеженою відповідальністю "Будкомплекс", Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Аппрейзел", Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт", Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління Дніпропетровського району міста Києва", Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа трейдінг-К", Концерном "Макротех".
На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано первинні документи на підтвердження здійснюваних господарських операцій, зокрема, договори, опис актів наданих послуг, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт, акти надання послуг, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, реєстри платежів, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, фінансові звіти, податкові декларації з податку на додану вартість, табелі обліку використання робочого часу, податкові накладні.
Відповідно до Висновку експертного дослідження за результатами проведення експертного економічного дослідження з питань, викладених у листі позивача від 8 серпня 2017 року №1/8, зазначене в акті перевірки заниження об`єкта оподаткування на суму 1 528 575,50 грн та заниження податку на прибуток на загальну суму 275 143 грн та податку на додану вартість на суму 107 636 грн не обґрунтоване нормами законодавства та документально не підтверджується.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Суди приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт надання послуг, виконання робіт підтверджуються документально відповідними первинними документами, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та формування витрат відповідними видатковими накладними.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено господарські відносини позивача з наведеними вище контрагентами та підтвердження цих відносин належними первинними документами, зокрема, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими платіжними документами, тощо, які повністю підтверджують факт надання позивачу окремих послуг та виконання робіт, Верховний Суд не може погодитися з доводами податкового органу про нереальність таких операцій.
Приймаючи до уваги встановлення судами руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг і робіт від зазначених вище контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на нереальність господарських операцій та неправомірність формування податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і докази податкового органу про непідтвердження господарських операцій, досліджено судами попередніх інстанцій та надано їм відповідну оцінку.
Суд не приймає посилання скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами першої та апеляційної інстанцій і надано відповідну оцінку.
Верховний Суд також враховує висновки експертного дослідження, якому судами надано оцінку та відсутність встановлених обставин щодо нереальності господарських відносин за наведеними вище договорами.
Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -