ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 140/1699/19
адміністративне провадження № К/9901/36826/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (суддя Сорока Ю.Ю.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (головуючий суддя Ільчишин Н.В., судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В.) у справі №140/1699/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 травня 2019 року №0008841302, №0008851302, №0008861302, №0008901302, №0008921302, №0008931302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-0008891302 та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 травня 2019 року №0008881302.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нею в повній мірі у відповідності до норм чинного законодавства задекларовано податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Висновки податкового органу про формування позивачем податкового кредиту лише для формування неправомірної податкової вигоди третім особам ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних судженнях працівників контролюючого органу, без жодного на те документального підтвердження. Вважає, що реальність здійснення господарських операцій та спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується наданими під час перевірки представникам податкового органу первинними документами. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податку не може бути безумовною підставою для притягнення цього платника податків до відповідальності. Зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 10 травня 2019 року №0008841302, №0008851302, №0008861302, №0008921302, №0008931302, №0008901302 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1530 гривень, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-0008891302 та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 травня 2019 року №0008881302. В решті позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що фактичні обставини справи об`єктивно засвідчують правомірність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, а також податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Позивачем підтверджено фінансово-господарські операції з вказаними контрагентами стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, що свідчить про правомірність врахування вказаних витрат до складу об`єкта оподаткування податком на прибуток. Висновки акту в частині завищення валових витрат, внаслідок чого відбулося заниження чистого оподаткованого доходу у деклараціях про майновий стан та доходи за 2017 рік на суму 443 520 грн та 2018 рік на суму 3 191 358 грн, а відтак і завищення податкового кредиту та завищення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість по вищевказаним контрагентам позивача на суму 886 867 грн не підтверджено під час розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Фізичною особою-підприємцем правильно нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки, що унеможливлює донарахування військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних санкцій, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на неврахування судами нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами, відсутність основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових, матеріальних та інших ресурсів, неможливість встановлення походження товару, наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача.
Від позивача 16 березня 2020 року надійшов до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить відмовити відповідачу у задоволенні касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт перевірки від 8 квітня 2019 року №7588/03-20-13-02/2834510842 (надалі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 177.2 статті 177, підпунктів 177.4.1, 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 654 278,04 грн; пункту 2 частини 1 статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 розділу ІІІ Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI, що призвело до заниження суми єдиного внеску як самозайнятої особі за 2017 рік на суму 76 548,88 грн, підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункту 161.1.3 пункту 161.1 статті 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено військовий збір сумі 54 523,17 грн; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 201.1, 201.7 статті 201, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку в сумі 805527 грн та завищено суму податкового кредиту та від`ємного значення за жовтень 2018 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) (р. 21) за грудень 2018 року у розмірі 89908 грн; пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України, зокрема, несвоєчасно подано повідомлення за формою №20-ОПП (додаток 11 до Порядку), щодо наявності у підприємця об`єктів рухомого та нерухомого майна, яке використовувалося платником протягом 2017-2018 роках, (звітність за ф.20-ОПП фактично подано 19 січня 2019 року); пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, зокрема, не забезпечено зберігання частини первинних документів, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань за 2017-2018 роки (первинні документи, що підтверджують понесені витрати, пов`язані з одержанням доходу).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 травня 2019 року №0008851302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 654 278,04 грн та штрафними санкціями в сумі 327139,02 грн, №0008861302, яким нараховано штрафні санкції за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 510 грн, №0008901302, яким нараховано штрафні санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції в розмірі 1700 грн, №0008931302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 819 431 грн та штрафними санкціями в сумі 204857,75 грн, №0008921302, яким встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 76 001 грн та нараховано штрафні санкції з податку на додану вартість в розмірі 19 001 грн, №0008841302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору в сумі 54 523,17 грн та штрафними санкціями в сумі 27 261,59 грн, рішення від 10 травня 2019 року №0008881302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 28 326,75 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 10 травня 2019 року №Ф-№0008891302 в сумі 206 718,68 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що основними видами діяльності позивача є: 47.71 - Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 49.41 - Вантажний автомобільний транспорт; 46.71 - Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 45.19 - Торгівля іншими автотранспортними засобами; 46.21- Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 77.39 - Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.у.і.; 46.31 - Оптова торгівля фруктами й овочами; 52.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 45.11 - Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вал-Соя" (постачальник) укладено договір поставки від 16 листопада 2017 року №1611-17, предметом постачання кого є макуха соєва та олія соєва. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові і товарно-транспортні накладні, посвідчення про якість на олію соєву, виписки по рахунку.
Між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Агро-Транс" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу від 4 жовтня 2018 року №04/10-18, предметом якого є постачання сої, макухи соєвої та олії соєвої. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові і товарно-транспортні накладні, посвідченням про якість на олію соєву, виписки з рахунку. За рішенням Господарського суду Волинської області від 28 серпня 2019 року у справі №910/3453/19 стягнуто з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Агро-Транс" заборгованість у сумі 88040 грн та пені у розмірі 14816,49 грн.
Між позивачем (покупець) та Приватним підприємством "Соновл" (продавець) укладено договір на продаж сільськогосподарської продукції від 2 листопада 2018 року №29. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові і товарно-транспортні накладні, виписки з рахунку.
Придбаний позивачем товар (олія соєва) у наведених контрагентів у подальшому реалізовувався суб`єктам господарювання, зокрема, PHU VENUS M.Zyga Sp.J. (Польща) та "ZIMTREX" Sp. Z o.o. (Польща), що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу товару-олії соєвої з вищевказаними суб`єктами господарювання, вантажно-митними деклараціями.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
При цьому, фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару (пункт 177.10 статті 177 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів 5, 6 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, самозайняті особи заносять до книги відомості в такому порядку: у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг; у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.
Пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 цієї статті визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).
Таким чином, фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, вправі зменшити свій загальний оподатковуваний дохід тільки на суму документально підтверджених витрат, які відносять до витрат операційної діяльності згідно із розділом ІІІ цього Кодексу. Чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця за звітний податковий період визначається як різниця між отриманим від провадження господарської діяльності в грошовій та не грошовій формі доходом та документально підтвердженими витратами, що пов`язані з її здійсненням.
При цьому, фізична особа-підприємець може віднести до складу витрат, витрати, що безпосередньо пов`язані з отримання доходів, перелік яких визначено пунктами 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України за умови, що факт понесення таких витрат підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку.
Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Суди приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт придбання товарів підтверджуються документально відповідними первинними документами, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та формування витрат відповідними видатковими накладними; відсутністю вироків за кримінальними провадженнями відносно посадових осіб контрагентів позивача, з якими здійснювалися господарські операції та використанням позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, встановлення подальшої реалізації позивачем придбаного товару.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено господарські відносини позивача з наведеними вище контрагентами та підтвердження цих відносин належними первинними документами, зокрема, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими платіжними документами, товарно-транспортними накладними, які повністю підтверджують факт придбання позивачем у даних контрагентів відповідної продукції, Верховний Суд не може погодитися з доводами податкового органу про безтоварність таких операцій.
Колегія суддів також враховує, що судами встановлено факт оприбуткування товару та використання його у межах господарської діяльності.
Приймаючи до уваги встановлення судами рух активів та підтвердження отриманих позивачем товарів та послуг від зазначених вище контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на безтоварність господарських операцій та неправомірність формування податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і докази податкового органу про непідтвердження господарських операцій, досліджено судами попередніх інстанцій та надано їм відповідну оцінку.
Суд не приймає посилання скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами першої та апеляційної інстанцій і надано відповідну оцінку.
Верховний Суд також враховує встановлення судами відсутності кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача за ознаками фіктивного підприємництва та відсутність встановлених обставин щодо нереальності господарських відносин за наведеними вище договорами у межах кримінальних проваджень, на які посилається податковий орган.
Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -