ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/1775/19
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Погребняка В.Я., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.02.2021 в частині відмови у визнанні вимог в сумі 269 025,81 грн
у справі № 922/1775/19
за заявою Фізичної особи - підприємця Корнач Олени Іларіонівни,
про неплатоспроможність Фізичної особи - підприємця Корнач Олени Іларіонівни.
Представники учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином;
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.07.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Фізичної особи - підприємця Корнач Олени Іларіонівни (далі - ФОП Корнач О.І., боржник) введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2020, зокрема, введено процедуру реструктуризації боргів боржника - ФОП Корнач О.І.; призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Шубу В.І.; призначено попереднє засідання суду у справі на 26.11.2020.
02.10.2020 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
До місцевого господарського суду надійшла заява Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, кредитор) з грошовими вимогами до боржника з вимогами до боржника (з урахуванням уточнень на загальну суму 269025,81 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2021 відмовлено в задоволенні заяви ГУ ДПС у Харківській області з грошовими вимогами до боржника; відхилено грошові вимоги ГУ ДПС у Харківській області в розмірі 269025,81 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зверненням ГУ ДПС у Харківській області з відповідною заявою до суду в межах справи про банкрутство відбулося після спливу визначеного статтею 102 Податкового кодексу України 1095-денного строку, внаслідок чого заявлена кредиторська заборгованість є безнадійною та підлягає списанню, а боржник, в свою чергу, вважається вільним від такого грошового зобов`язання.
Відмовляючи у заявленій сумі заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 5519,85 грн, суд першої інстанції зазначив, що у Корнач О.І. наявна обставина, яка звільняє її від сплати за себе єдиного внеску (досягнення віку (55 років), встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в 1998 році, з якого одержує пенсію за віком та має пенсійне посвідченні з терміном дії довічно), окрім випадку її добровільної участі в системі загальнообов`язкового страхування. Доказів звернення Корнач О.І. із заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з нею договору про добровільну участь заявником - Головним управлінням ДПС у Харківській області до матеріалів справи не надано.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.02.2021 залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з правильністю застосування місцевим судом статті 102 Податкового кодексу України про те, що на стягнення спірної заборгованості, яка охоплює період з 2013 року по січень 2016 року, поширюється строк давності стягнення податкового боргу, за наслідком застосування якого заборгованість визнається безнадійною та має списуватися податковим органом, а отже не може бути включена до реєстру вимог кредиторів боржника, які підлягають задоволенню у межах процедури банкрутства у даній справі.
Погодившись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання у даній справі кредиторських вимог Головного управління ДПС у Харківській області з єдиного соціального внеску в розмірі 5519,85 грн, апеляційний суд виходив з відсутності доказів укладення угоди про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування згідно з вимогами частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка є підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
До Верховного Суду від ГУ ДПС у Харківській області (далі в тексті - скаржник) надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.02.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у справі № 922/1775/19 в частині відмови у визнанні вимог ГУ ДПС у Харківській області в сумі 269 025,81 грн та постановити нову ухвалу, якою визнати вимоги ГУ ДПС у Харківській області.
В обґрунтування доводів скаржник посилається на порушенням судами норм матеріального права, зокрема не було застосовано положення статті 45 КУзПБ, порушено приписи частини 16 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Вважає, що розмір пред`явлених кредиторських вимог ГУ ДПС до боржника у сумі 269 025,81 гривень знаходять своє фактичне та законодавче обґрунтування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
До Верховного Суду від інших учасників справи не надходили відзиви на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді - доповідача, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Предметом судового розгляду у цій справі є заява ГУ ДПС у Харківській області про визнання грошових вимог до боржника ФОП Корнач О.І. (з урахуванням поданих уточнень) на загальну суму 269025,81 грн, з яких: 144973,89 грн - основний платіж, 3685,39 грн - штрафні санкції, 120366,53 грн - пеня.
Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Корнач О.І. була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала як платник податків на обліку Броварської ОДПI (Броварський район) ГУ ДФС у Київській області та 19.12.2016 припинила підприємницьку діяльність; 23.10.2018 була повторно зареєстрована як фізична особа-підприємець та наразі як платник податків перебуває на обліку ГУ ДПС у Харківській області.
Вимоги ГУ ДПС у Харківській області ґрунтуються на тому, що ФОП Корнач О.І. має податковий борг на загальну суму 269025,81 грн, який виник на підставі несплати зобов`язань за:
1) військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (КБК 11011001) в розмірі 297,98 грн, з яких: 187,50 грн - основний борг; 92,26 грн - пеня за період з 20.05.2016 по 09.07.2019, згідно з ухвалою господарського суду Харківської області від 09.07.2019 у справі № 922/1775/19, на податкову декларацію про майновий стан i доходи (для пiдприємцiв) № 9274397679 вiд 28.01.2016;
2) податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 257923,19 грн;
3) податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (КБК 11010500) на загальну суму 5303,01 грн;
4) ЄВС (КБК 71040000) в розмірі основного платежу на суму 5519,85 грн (єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №1503972187 від 02.02.2015 термін сплати 09.02.2015 у сумі 2917,35 грн; єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 1602693444 від 27.01.2016 термін сплати 09.02.2016 у сумі 2602,50 грн).
Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство.
Так, пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України надано право контролюючому органу, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У пункті 102.4 статі 102 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Пункт 101.1 статті 101 Податкового кодексу України передбачає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.
Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що Податковим кодексом України встановлено граничний строк для визначення контролюючим органом розміру податкового боргу, який починається за наслідком прийняття рішення податкового органу або самостійного декларування боржником податкових зобов`язань, та не може перевищувати 1095 календарних днів з моменту самостійного декларування податкових зобов`язань або прийняття відповідного рішення про нарахування податкового боргу контролюючим органом, по закінченню яких він уже не може вживати заходів до стягнення податкової заборгованості у будь-якому порядку (судовому чи позасудовому), оскільки за наслідком закінчення цього строку податкове зобов`язання визнається безнадійним в силу статті 101 Податкового кодексу України, а борг підлягає списанню в обов`язковому порядку. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення контролюючого органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Аналогічного правового висновку дійшли касаційні суди як господарської, так адміністративної юрисдикції, зокрема у постановах від 06.02.2018 у справі №К/9901/99/17 807/2097/16, від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 19.09.2019 у справі №910/11620/18, від 31.10.2019 у справі №925/1242/15, від 05.12.2019 у справі №910/1678/19.
Таким чином, при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками проведення податкових перевірок боржника, господарському суду належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який у пункті 102.4. статті 102 Податкового кодексу України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №923/1092/16, від 17.04.2019 № 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 № 910/11620/18, від 24.10.2020
У разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу (висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у поставі від 06.02.2018 у справі №807/2097/16.
Наведені вище висновки достатньою мірою враховані судами попередніх інстанцій у справі що розглядається.
Так, судами встановлено, що сума боргу з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (КБК 11011001), податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (КБК 14010100), податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (КБК 11010500), яка увійшла до заявлених ГУ ДПС у Харківській області вимог, складається, зокрема, з основного податкового зобов`язання, яке охоплює період з 2013 року по січень 2016 року, а також пені та штрафних санкцій, нарахованих на такий податковий борг.
Разом з тим з відповідною заявою до суду в межах справи про банкрутство податковий орган звернувся до суду першої інстанції лише 02.11.2020, тобто після спливу 1095-денного строку, визначеного статтею 102 ПК України, при цьому, доказів наявності судових рішень про стягнення заявлених сум з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (КБК 11011001), податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (КБК 14010100), податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (КБК 11010500) заявником не надано.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин спливу строку давності для стягнення податкового боргу з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання у цій справі кредиторських вимог ГУ ДПС у Харківській області в розмірі 263505,96 грн, заявлених після спливу 1095-денного строку, визначеного статтею 102 ПК України, внаслідок чого заявлена кредиторська заборгованість є безнадійною та підлягає списанню, а боржник, в свою чергу, вважається вільним від такого грошового зобов`язання.
Верховний Суд відхиляє заперечення скаржника проти застосування до заявлених вимог контролюючого органу у цій справі приписів статі 102 ПК України, оскільки у правовідносинах зі стягнення податкового боргу, зокрема у випадку заявлення таких грошових вимог у справі про банкрутство, спеціальним є саме строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу визначений у пункті 102.4 статі 102 ПК України, що відповідає принципам справедливості та розумного балансу між приватними і публічними інтересами.
Відносно доводів скаржника щодо застосування під час розгляду кредиторських вимог податкового органу пріоритетності норм КУзПБ над положеннями статті 102 ПК України, колегія суддів зазначає, що спеціальний строк давності для звернення податкової інспекції до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу, встановлений податковим законодавством, застосовується імперативно (в силу закону).
Аргументи касаційної скарги стосовно вимог ГУ ДПС у Харківській області з єдиного соціального внеску відхиляються судом касаційної скарги зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій обставину, яка звільняє Корнач О.І. від сплати за себе єдиного внеску (досягнення віку (55 років), встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в 1998 році, з якого одержує пенсію за віком та має пенсійне посвідченні з терміном дії довічно); не надання заявником доказів звернення Корнач О.І. із заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з нею договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування згідно із вимогами частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", який (договір) є підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах. Вказане відповідає правовій позиції Верхового Суду, викладеній в постанові від 17.10.2018 у справі № 806/1575/16.
Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Верховний Суд також враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зважаючи на викладене у цій постанові, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають наведеним вимогам, оскільки ухвалені відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, підстави для їх зміни чи скасування відсутні, що не спростовано скаржником.