ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/798/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСІМЕР-ОПТИКС" - Король М.В.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка" - не з`явився
Управління обласної ради з майнових відносин -не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (з урахуванням нової редакції касаційної скарги) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСІМЕР-ОПТИКС"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 (у складі колегії суддів: Поліщук Л.В. (головуючий), Богатир К.В., Філінюк І.Г.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 (у складі колегії суддів: Літвінов С.В. (головуючий), Степанова Л.В., Цісельський О.В.)
у справі № 916/798/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСІМЕР-ОПТИКС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління обласної ради з майнових відносин,
про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСІМЕР-ОПТИКС" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка" (далі - Відповідач) про усунення перешкод у користуванні власним майном позивача шляхом зобов`язання відповідача знести металеву огорожу (паркан), що перешкоджає доступу до приміщень першого поверху за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12.02.2019 та заяви про відмову від частини позовних вимог від 19.10.2020).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління обласної ради з майнових відносин (далі - Третя особа).
Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач на підставі укладених з Третьою особою договорів купівлі-продажу від 06.12.2012 та 23.12.2013 набув право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться у багатоповерховій нежитловій будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А (далі - Будівля). До придбаного Позивачем майна увійшли приміщення, передані Відповідачу відповідно до договору оренди майна від 28.04.2012, укладеного між Відповідачем та Третьою особою, тому до Позивача на підставі статті 770 Цивільного кодексу України перейшли всі права орендодавця за вказаним договором оренди. Водночас Відповідач, встановивши металеву огорожу (паркан), здійснює перешкоди Позивачу в доступі до власного майна та користуванні ним, які Позивач просить усунути на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач подав касаційну скаргу (з урахуванням нової редакції касаційної скарги), в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу повернути для нового розгляду до Господарського суду Одеської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2021.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Третя особа подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що територіальні громади сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради вже не є власником відповідних приміщень та в Третьої особи відсутні вимоги щодо предмету спору. Водночас Третя особа просила розглядати справу без участі її представників.
Відповідач в судове засідання своїх представників не направив, хоча був повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України не звертався.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій установили, що 28 квітня 2012 року між Третьою особою (орендодавець) та Відповідачем (орендар) укладено договір оренди майна (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, дві частини технічного поверху, 2 ліфти загальною площею 370,6 м2, а також сходи до технічного поверху загальною площею 34,8 м2, розташовані за адресою: м. Одеса. вул. Балківська, 42-А. Відповідно до пункту 9.1 Договір оренди діє з 1 травня 2012 року до 31 березня 2015 року.
Згідно з відомостями, зазначеними у складеному орендарем і орендодавцем акті приймання-передачі майна, розташованого за адресою: м. вул. Балківська, 42-А, від 30.04.2012 Відповідачу передано нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 73,0 м2.
6 грудня 2012 року між Третьою особою (продавець) та Позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області шляхом продажу на аукціоні, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця 383/1000 (триста вісімдесят три тисячних) частин Будівлі (згідно з наведеним у договорі переліком) загальною площею 4066,6 м2, а покупець зобов`язався їх прийняти, сплатити ціну продажу і виконати визначені в договорі умови.
23 грудня 2013 року між Третьою особою (продавець) та Позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області шляхом продажу на аукціоні (далі - Договір від 23.12.2013), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю 51/1000 (п`ятдесят одну тисячну) частину Будівлі згідно з наведеним у договорі переліком загальною площею 543,0 м2, а також 2 ліфти вантажний та пасажирський, а покупець зобов`язався їх прийняти, сплатити ціну продажу і виконати визначені в договорі умови.
На виконання умов Договору від 23.12.2013 сторони склали акт передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст обласного значення.
До придбаного Позивачем за Договором від 23.12.2013 майна включено приміщення І поверху: 1 - тамбур площею 7,0 м2, 2а - кімната охорони площею 5,2 м2, 2б - цех площею 38,2 м2, 2в - цех площею 22,4 м2, 3а - точ. майстерня площею 5,1 м2, що передавались Відповідачу на підставі акту прийому-передачі майна від 30.04.2012.
Зазначені приміщення були передані після встановлення відповідності їх площі та розташування згідно з поверхами будинку літ. "А" по вул. Балківська буд. 42-А, м. Одеса, що є невід`ємною частиною технічного паспорта на виробничий будинок (нежитлову будівлю) за вказаною адресою, виготовленого на замовлення Одеської обласної ради від 22.11.2012. Перед передачею зазначених приміщень новому власнику відповідність площ, зайнятих Відповідачем за Договором оренди, перевірялася 8 жовтня 2013 року комісією у складі начальника загально-технічного відділу, головного спеціаліста відділу оренди відділу орендних відносин та приватизації Одеської обласної, директора Відповідача та державного фінінспектора Мелітопольської об`єднаної ДФІ.
Однак у Позивача був відсутній доступ до зазначених приміщень загальною площею 77,9 м2, оскільки Відповідач блокував вхід до них бар`єром - металевою огорожею, що перешкоджала доступу до приміщень першого поверху.
Позивач неодноразово звертався (заяви від 03.10.2014 б/н і від 29.03.2016 вх №33/1-16) до правоохоронних органів з питання здійснення перешкод у користуванні майном, встановлення металевої огорожі (паркану) навколо приміщень першого поверху Будівлі, складав про це акти і доповідні записки.
18 лютого 2015 року за вих. №412/15 Позивач звернувся до Державної служби України з надзвичайних ситуацій Суворовського районного відділу ОМУ ГУ ДСНС України в Одеській області з питання проведення позапланової перевірки у зв`язку з порушенням правил пожежної безпеки - блокуванням виходів з приміщень Будівлі.
Крім того, відповідно до листа Інспекції з благоустрою Одеської міської ради від 19.09.2014 за вих-22/725 станом на 8 вересня 2014 року Відповідач є власником об`єкта незавершеного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А. На момент огляду території зафіксовано, що за вказаною адресою відсутній договір на встановлення тимчасової горожі. У зв`язку з цим на директора Відповідача було складено протокол за статтею 152 КУпАП, вручено відповідний припис. У листі начальника Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області також вказано про те, що будівництво за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А, здійснюється Відповідачем.
У подальшому 19 квітня 2016 року представник Відповідача передав ключі від металевої огорожі до першого поверху Будівлі представнику Позивача, після чого доступ до частини відповідних приміщень було відновлено.
20 квітня 2016 року представники Позивача та інженер технічної інвентаризації майна від ТОВ "Український центр інжинірингу" здійснили огляд об`єкта за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А, у межах дій, необхідних для складання інженером технічної інвентаризації технічного паспорту.
Під час огляду приміщень першого поверху інженер технічної інвентаризації майна від ТОВ "Український центр інжинірингу" відмітив, що частина належних Позивачу приміщень першого поверху Будівлі була відділена від іншої частини приміщення цегляною перегородкою, дві кімнати першого поверху були забудовані без можливості доступу до них. Відомості про зменшення виробничих площ відображені у технічному паспорті на виробничий будинок (нежитлову будівлю) №42-А по вул. Балківська у м. Одесі від 13.06.2016. Різниця у площі занятих Відповідачем приміщень становила 18,7 м2, (77,9 м2 - 59,2 м2 = 18,7 м2, де 77,9 м2 - площа за даними технічного паспорту на приміщення від 22.11.2015, а 59,2 м2 - площа за даними технічного паспорту на приміщення від 13.06.2016).
При цьому ні Третя особа як попередній орендодавець за Договором оренди, ні Позивач згоди на зведення перегородок у нежитловій будівлі не надавали.
15 березня 2018 року з метою забезпечення Позивачу повного, цілодобового, безперешкодного доступу до власних приміщень першого поверху Будівлі у місці знаходження приміщення 1-тамбур та приміщення 3а-точ. майстерня Відповідач добровільно переніс металеву огорожу, що підтверджується фотофіксацією нової огорожі.
8 червня 2018 року представник Позивача отримав від представника Відповідача пульт від автоматизованих воріт для заїзду до місць паркування автомобілів, які знаходяться у розпорядженні Відповідача за договором балансоутримання місць паркування №315/С-СЛ-2013/03-01 від 31.10.2013, та проект схеми прибудови території Будівлі, що підтверджується відповідними розписками.
У схемі, яка є складовою частиною проекту благоустрою прилеглої території по вул. Балківській 42а, 42б, 42в, 42г, 42д, 42к, складеного у 2018 році, відмічено, які території відносяться до Відповідача, а які до Позивача. Зокрема, спірна територія, де стоїть паркан, є територією Відповідача.
Відповідач використовує частину прилеглої до Будівлі території (спірну територію, де розміщений паркан) для розміщення місць для паркування автотранспорту на підставі договору балансоутримання місць паркування №315/С-СЛ-2013/03-01 від 31.10.2013, укладеного між Відповідачем (оператор) та Комунальним підприємством "Одестранспарксервіс" (уповноважена особа).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору уповноважена особа надає право оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (майданчик для паркування) загальною площею 261,25 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-а.
У зв`язку із викладеним Позивач заявив позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні ним власним майном шляхом зобов`язання Відповідача знести металеву огорожу (паркан), що перешкоджає доступу до приміщень першого поверху Будівлі.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні зазначеного позову, оскільки Позивач не довів та не обґрунтував належними і допустимими доказами вчинення Відповідачем на момент вирішення спору перешкод у здійсненні Позивачем права користування належним йому нерухомим майном.
При цьому суди врахували відсутність спростування Позивачем факту перенесення Відповідачем паркану та наявності в Позивача ключів і пульту від нього. Зокрема, суд апеляційної інстанції відхилив посилання Позивача на висновок експерта №438/19 від 09.12.2019, згідно з яким відповідна металева огорожа існувала станом на 26 листопада 2019 року, визнавши зазначений висновок експерта в цій частині таким, що не відповідає вимогам належності та допустимості доказів згідно з вимогами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки експерт надав відповідь на питання, яке не ставилось при призначенні ухвалою суду додаткової будівельно-технічної експертизи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України наведено підстави, які тягнуть обов`язкове скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга Позивача не обґрунтована підставами для скасування судових рішень, передбаченими в частині 1 та пунктах 2, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України Позивач зазначає, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, тим самим порушивши норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У касаційній скарзі зазначено, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не надали оцінки доказам, які надав Позивач та які доводять існування перешкод у користуванні майном зі сторони Відповідача. На думку Позивача, надані ним докази лише перераховані в оскаржуваних судових рішеннях.
Водночас Позивач вважає, що спір вирішений на підставі недопустимих доказів (копій розписок про отримання пульту від автоматизованих воріт та проекту схеми прибудинкової території від 08.06.2018, копії зазначеного проекту), які долучені судом у порушення положень статей 80, 118, 119, 207 Господарського процесуального кодексу України, що мало наслідком порушення принципу змагальності сторін і принципу повного встановлення обставин.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, Суд виходить із такого.
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Зокрема, в приписах статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 29.08.2019 у справі №910/551/18) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.
У зв`язку з наведеним, враховувавши висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 391 Цивільного кодексу України при вирішенні спорів за негаторними позовами, суди першої та апеляційної інстанцій слушно зазначили, що, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, позивач, зокрема, має довести суду фактичні обставини, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Тобто для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні власником належним йому майном необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, оскільки право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Однак при вирішенні цієї справи, дослідивши надані учасниками справи докази, надавши їм правову оцінку з урахуванням вірогідності та взаємного зв`язку, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Позивач не довів шляхом подання належних та допустимих доказів обставини вчинення Відповідачем перешкод у здійсненні Позивачем права користування відповідними приміщеннями внаслідок встановлення металевої огорожі (паркану). Зокрема, з огляду на надані учасниками справи докази суди дійшли висновку про відсутність спростування Позивачем факту перенесення зазначеного паркану та передання Позивачеві ключів і пульту від нього з метою забезпечення Позивачу повного, цілодобового, безперешкодного доступу до відповідних приміщень.
Отже, зважаючи на недоведення Позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування заявленого позову, та неспростування обставин, посиланням на які Відповідач заперечив проти позовних вимог, Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення зазначеного негаторного позову.
Заперечуючи проти наведеного висновку судів щодо недоведеності позовних вимог, Позивач у касаційній скарзі стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки наданим ним доказам, не дотримались вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи. Щодо цих доводів Суд звертає увагу, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (яка визначає підставою скасування судових рішень недослідження судом зібраних у справі доказів) є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Оскільки при зверненні з касаційною скаргою в цій справі Позивач не обґрунтував оскарження судових рішень наявністю підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідні доводи щодо неналежного дослідження судом наданих Позивачем доказів не підлягають прийняттю до уваги, адже не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим Суд відхиляє наведені в касаційній скарзі доводи Позивача про встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що могло бути підставою для скасування судових рішень у справі, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Суд враховує, що питання допустимості доказів урегульовано статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Водночас згідно з положеннями статей 76, 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; а достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
За змістом касаційної скарги аргументи Позивача щодо недопустимості наданих Відповідачем доказів (копій проекту схеми прибудинкової території (проекту благоустрою прилеглої території), розписок про отримання зазначеного проекту та пульту від автоматизованих воріт) не ґрунтуються на доведенні факту одержання Відповідачем таких доказів із порушенням закону.
Також Позивач не наводить конкретної норми законодавства, яка передбачає, що відповідні обставини, які були встановлені судами на підставі вказаних доказів (зокрема, наявність доступу Позивача до відповідних приміщень, відсутність перешкод з боку Відповідача), можуть бути підтверджені виключно певними засобами доказування, відмінними від прийнятих до уваги судами.
Натомість заперечення Позивача проти перелічених доказів стосуються їх подання після закриття підготовчого засідання та того, що вони не встановлюють прав та обов`язків для сторін, не мають юридичної сили для розмежування права користування спірною територією, а за відповідною розпискою Позивач отримав пульт від воріт, які знаходяться в іншому місці та не відносяться до спірної металевої огорожі (паркану).
Крім того, Позивач всупереч встановленим судами обставинам зазначає про доведеність факту триваючого порушення, оскільки металева огорожа (паркан) перешкоджає йому в доступі до відповідних приміщень, зокрема, посилаючись на висновок експерта, визнаний судом апеляційної інстанції неналежним доказом у відповідній частині.
Тобто викладені доводи Позивача не підтверджують встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин у справі на підставі недопустимих доказів, а стосуються оцінки відповідних доказів щодо їх належності та достовірності, встановлення обставин, які не були встановлені у судових рішеннях попередніх інстанцій або були відхилені ними, що не входить до встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
З викладеного Суд вбачає, що в ході здійснення касаційного провадження у даній справі не підтвердилася підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо скасування оскаржуваної постанови відповідно до частин 1, 3 статті 310 зазначеного Кодексу.
Водночас згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Отже, наведені в касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд