ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/3275/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - фізичної особи - підприємця Гайдая Олександра Сергійовича - не з`явився,
відповідача - приватного акціонерного товариства "ВАТ Калина" - Пущик Н.А., адвокат (ордер від 29.09.2021 ВС № 1099655),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Гайдая Олександра Сергійовича
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 (головуючий суддя: Мирутенко О.Л., судді: Кравчук Н.М., Плотницький Б.Д.)
у справі № 914/3275/20
за позовом фізичної особи - підприємця Гайдая Олександра Сергійовича (далі - Підприємець, позивач)
до приватного акціонерного товариства "ВАТ Калина" (далі - Товариство, відповідач)
про визнання договору оренди транспортного засобу продовженим, розірвання договору, стягнення заборгованості, зобов`язання повернути майно.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Підприємець звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства, в якому просив: визнати договір про оренду транспортного засобу від 01.01.2019 продовженим до 31.12.2020; розірвати договір про оренду транспортного засобу від 01.01.2019; стягнути з Товариства на користь Підприємця 194 000 грн. боргу за користування транспортним засобом згідно з договором оренди від 01.01.2019, 20 378,32 грн. нарахованої пені, а також зобов`язати Товариство повернути наданий Підприємцем в оренду транспортний засіб.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором про оренду транспортного засобу від 01.01.2019 в частині своєчасної оплати за користування транспортним засобом (автомобілем). Як зазначав позивач, у відповідача за користування транспортним засобом існує заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 194 000 грн. У зв`язку з прострочення оплати орендних платежів, позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 20 378,32 грн.
Крім того, позивач вважає, що договір оренди згідно з його пунктом 5.3 є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах (автоматична пролонгація), оскільки жодною із сторін не заявлялося про небажання продовжити його дію, відповідно договір оренди є продовженим до 31.12.2020. З огляду на систематичне порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо сплати орендних платежів та існування заборгованості у розмірі 194 000 грн., позивачем заявлені вимоги про розірвання договору оренди транспортного засобу та про зобов`язання відповідача повернути транспортний засіб його власнику - Підприємцю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.04.2021 (суддя Матвіїв Р.І.) у справі № 914/3275/20 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 194 000,00 грн. основного боргу та 5 012,00 грн. судового збору; зобов`язано Товариство повернути автомобіль. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги Підприємця в частині стягнення орендної плати у сумі 194 000 грн., суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, зазначив, зокрема, про те, що припинення основного зобов`язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, пов`язане саме з моментом підписання сторонами відповідного акта про повернення предмета договору оренди. Оскільки доказів повернення предмета договору оренди (автомобіля) не надано жодною із сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що орендар повинен сплатити вартість оренди за весь час фактичного користування майном. Крім того, суд першої інстанції задовольнив вимогу позивача про зобов`язання відповідача повернути предмет оренди (автомобіль), оскільки відсутні докази його повернення. Разом з тим, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання договору оренди продовженим та про його розірвання, мотивуючи зазначене тим, що таки вимоги є необґрунтовані, оскільки укладений договір ще до визначеної в ньому дати (до 31.12.2019) припинив свою дію, а саме, у зв`язку з підписанням сторонами 30.04.2019 угоди про розірвання договору від 01.01.2019, відповідно, правовідносини оренди автомобіля сторонами спору припинилися з 30.04.2019. Також місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені, оскільки позивачем не доведено чи існувало прострочення виконання зобов`язання відповідачем станом на 26.04.2019 та в якому розмірі (тобто станом на дату початку нарахування позивачем пені). Крім того, вказаний позивачем період нарахування пені (з 26.04.2019 по 25.11.2020) перевищує встановлений законом шестимісячний строк (частина шоста статті 232 Господарського кодексу України).
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 рішення суду першої інстанції зі справи в частині задоволення позову скасовано; у зазначеній частині ухвалено нове рішення про відмову у позові; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін; судові витрати покладено на позивача.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позову, зазначивши, зокрема, про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним, а якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, належним способом захисту у цьому разі є позов орендодавця про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України). При цьому апеляційний господарський суд врахував правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення орендної плати, після припиненні дії договору оренди, є необґрунтованими та не підлягають до задоволення, а, отже, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення пені. Відмовляючи у задоволенні вимоги про повернення транспортного засобу, апеляційний господарський суд вказав, що з матеріалів даної справи не вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення об`єкта оренди, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди від 01.01.2019, натомість 01.01.2020 уклав з відповідачем новий договір оренди щодо того ж самого транспортного засобу Fiat Doblo. При цьому, згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору від 01.01.2020 позивач зобов`язався передати відповідачу спірний автомобіль у 3-х денний строк після підписання договору. Тобто, укладаючи новий договір оренди транспортного засобу від 01.01.2020 позивач підтвердив, що станом на момент підписання останнього, у нього немає претензій до відповідача стосовно неповернення автомобіля за договором оренди від 01.01.2019, оскільки спірний автомобіль в подальшому мав бути переданий позивачем відповідачу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення об`єкта оренди, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди від 01.01.2019.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувану постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму права, а саме приписи статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17. Крім того скаржник зазначив про те, що апеляційний господарський суд у розгляді справи порушив приписи статей 86, 236 ГПК України.
Доводи інших учасників справи
Товариство у відзиві на касаційну скаргу просило закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємця на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись, зокрема, на її законність та обґрунтованість.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що позивачем та відповідачем укладено ряд договорів оренди транспортного засобу Fiat Doblo, а саме, договори від 01.11.2015, від 01.01.2016, від 01.01.2017, від 01.01.2018, від 01.01.2019, від 01.01.2020.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, зазначив про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди транспортного засобу від 01.01.2019.
Так, суди попередніх інстанцій у розгляді справи встановили, що 01.01.2019 сторонами спору укладений договір оренди транспортного засобу Fiat Doblo, обставини укладення якого не заперечували сторони спору.
Строк дії договору від 01.01.2019 регламентовано розділом 5 договору. Так, договір вступає в дію з моменту його підписання і є чинним до 31.12.2019. Зміна умов договору чи його дострокове розірвання можливе тільки за згодою сторін. Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 5 (п`ять) днів до закінчення строку його дії не заявить про небажання продовжити дію договору (пункт 5.3 договору).
Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 договору орендодавець зобов`язався у триденний строк після підписання цього договору передати в користування орендаря зазначений в пункті 1.1. автомобіль в належному технічному стані, який забезпечує його нормальну експлуатацію. Передача автомобіля здійснюється за актом прийому-передачі, який підписується орендарем та орендодавцем (додаток № 1 до договору).
Згідно з актом приймання-передачі транспортного засобу за договором оренди транспортного засобу від 01.01.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв автомобіль марки Fiat Doblo.
Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 договору орендар зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. Відповідно до пункту 3.1 договору за користування вказаним в договорі автомобілем орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка становить 10 000,00 грн. Орендар сплачує орендну плату протягом дії договору не пізніше 25 числа кожного місяця.
Судами встановлено, що 30.04.2019 сторони підписали угоду про розірвання договору від 01.01.2019, за змістом якої (угоди) орендодавець і орендар вважають розірваним договір від 01.01.2019 з моменту набрання чинності цією угодою. Відповідно до пункту 2 даної угоди сторони передбачили, що з моменту набрання чинності угодою (30.04.2019) орендодавець і орендар не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та зобов`язаннями за договором від 01.01.2019.
Враховуючи, що сторонами досягнуто згоди про розірвання договору від 01.01.2019, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що правовідносини сторін стосовно оренди автомобіля Fiat Doblo за договором від 01.01.2019 припинилися 30.04.2019.
При цьому судами встановлено, а сторонами не заперечувалися обставини виконання договору оренди від 01.01.2019 протягом січня - квітня 2019 року.
Судами також встановлено: відсутність акта про повернення об`єкта оренди (автомобіля) після укладення угоди від 30.04.2019 про розірвання договору; відсутність доказів звернення позивача до відповідача щодо повернення транспортного засобу (автомобіля) після підписання сторонами угоди від 30.04.2019 про розірвання договору від 01.01.2019 .
Водночас апеляційним господарським судом встановлено, що сторонами спору укладений інший (новий) договір оренди від 01.01.2020 стосовно того ж самого транспортного засобу Fiat Doblo, відповідно до умов якого (договору від 01.01.2020) позивач зобов`язався передати відповідачу спірний автомобіль у 3-х денний строк після підписання договору.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало, зокрема, питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати та нарахованої на суму основаного боргу пені за період, коли договір оренди припинив свою дію (тобто за фактичне користування об`єктом оренди після припинення дії договору оренди).
Касаційна скарга подана з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Так, у доводах касаційної скарги скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права, а саме приписи статті 785 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17. Також скаржник зазначає про те, що апеляційний господарський суд у розгляді справи порушив приписи статей 86, 236 ГПК України.
Скаржник мотивує касаційну скаргу тим, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря безпосередньо з фактом повернення об`єкта оренди, тобто, з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який договір було укладено, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. При цьому скаржник посилався на відповідні правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, проте зазначені висновки, за доводами скаржника, не були враховані апеляційним господарським судом у вирішенні спору.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення орендної плати зазначив, зокрема про те, що припинення основного зобов`язання відповідача стосовно внесення орендної плати за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, пов`язане саме з моментом підписання сторонами акта про повернення предмета договору оренди. При цьому суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не погодився із зазначеним висновком місцевого господарського суду, зазначивши, зокрема, таке.
Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 викладено такий правовий висновок.