ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13817/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Антимонопольного комітету України - Кондрашова А.О., в порядку самопредставництва (витяг ЄДР від 14.07.2021),
відповідача - Міністерства інфраструктури України - Ігнатенко Т.Б., в порядку самопредставництва (виписка ЄДР, контракт від 02.06.2020 № 6, наказ від 03.06.2020 № 336-К),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України
на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 (суддя Картавцева Ю.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 (головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.)
у справі № 910/13817/20
за позовом Антимонопольного комітету України (далі - Комітет)
до Міністерства інфраструктури України (далі - Міністерство)
про зобов`язання виконати рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Комітет звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства про зобов`язання відповідача виконати рішення Комітету від 06.02.2020 № 113-р по справі № 130-26.13/126-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (далі - Рішення АМК), а саме, пункт 2 його резолютивної частини: розробити та затвердити прозору і недискримінаційну методику розрахунку розмірів ставок портових зборів, які справляються у морських портах.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем Рішення АМК (пункту 2 його резолютивної частини), яке є чинним та обов`язковим до виконання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2021 зі справи № 910/13817/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021, позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Міністерство, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Верховний Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень, зокрема, частини другої статті 6, частини другої статті 9 Конституції України, статей 4, 5, 9, 13, 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", абзаців першого та другого статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", частини другої статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 236, 237 ГПК України у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Комітет просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рішенням АМК:
- визнано дії Міністерства, які полягали у встановлені розмірів ставок портових зборів та знижок до них, затверджених наказом Міністерства від 27.05.2013 № 316 "Про портові збори", за відсутності затвердженої методики розрахунку розмірів ставок портових зборів, порушенням, передбаченим частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які можуть призвести до спотворення конкуренції;
- зобов`язано Міністерство припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, а саме, протягом 4 місяців розробити та затвердити прозору і недискримінаційну методику розрахунку розмірів ставок портових зборів, які справляються у морських портах.
З супровідним листом від 14.02.2020 № 130-26/02-2430 Рішення АМК надіслано Міністерству 17.02.2020 (поштове відправлення № 0303509053599) та отримано останнім 18.02.2020.
Відповідач Рішення АМК у судовому порядку не оскаржував, а, отже, строк на виконання пункту 2 його резолютивної частини закінчився 18.06.2020.
Міністерство зверталося до Комітету з листами від 27.04.2020 № 5545/46/10-20, від 17.06.2020 № 8214/46/10-20 щодо перенесення терміну розроблення та затвердження Методики, який (строк) був визначений пунктом 2 резолютивної частини Рішення АМК.
Проте, за твердженням Комітету, лист, у якому міститься лише посилання на частину першу статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" без зазначення жодних підстав, передбачених даною нормою Закону, не може вважатися заявою про перегляд Рішення АМК.
Згідно з листом від 26.01.2021 № 189/46/14-21 Міністерством надіслано до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Комітету, Міністерства фінансів України та Міністерства цифрової трансформації України доопрацьований, з урахуванням зауважень наданих Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (лист від 09.10.2020 № 3822-06/61708-03), Комітетом (лист від 09.10.2020 № 130-29/01-13777), представниками бізнесової спільноти, проект наказу Міністерства "Про деякі питання портових зборів".
Комітет листом від 05.02.2021 № 130-29/01-1867 "Щодо розгляду проекту наказу" у відповідь на лист Міністерства від 26.01.2021 № 189/46/14-21 надав останньому основні зауваження і пропозиції до Методики та Порядку, а також зазначив, що останні потребують суттєвого доопрацювання.
З посиланням на невиконання Міністерством всупереч приписам чинного законодавства Рішення АМК (пункту 2 його резолютивної частини), позивач звернувся з цим позовом до суду.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача виконати Рішення АМК, а саме, пункту 2 його резолютивної частини: розробити та затвердити прозору і недискримінаційну методику розрахунку розмірів ставок портових зборів, які справляються у морських портах.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтували судові рішення з посиланням на його (позову) обґрунтованість.
Як на підставу касаційного оскарження Міністерство посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, та вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень, зокрема, частини другої статті 6, частини другої статті 9 Конституції України, статей 4, 5, 9, 13, 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", абзаців першого та другого статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", частини другої статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 236, 237 ГПК України у подібних правовідносинах.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до положень Закону України "Про захист економічної конкуренції":
- за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції (частина перша статті 48);
- рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб (частина перша статті 56);
- рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання (частина друга статті 56).
Статтею 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають до суду, зокрема, позови про зобов`язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.
Водночас господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні приписів статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акту державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України. Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 910/14222/17, від 14.08.2018 зі справи № 922/4374/17, від 30.05.2019 зі справи № 904/3535/18, від 23.07.2019 зі справи № 924/964/18.
Таким чином, враховуючи зміст позовних вимог у даній справі, предметом розгляду та дослідження в ній могли бути виключно обставини, пов`язані з фактичним виконанням або невиконанням Міністерством пункту 2 резолютивної частини Рішення АМК, з огляду на чинність такого рішення та обов`язковість до виконання. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 зі справи № 920/1126/17.
В контексті чинності та обов`язковості до виконання Рішення АМК спростовуються доводи скаржника в частині його посилання на те, що: закон не містить граничних строків розроблення та прийняття проєкту, а тому зобов`язання Міністерства вчинити дії у строк 4 місяці не ґрунтуються на нормах матеріального права та їм суперечать; недоведеності повноважень у Комітету стосовно зобов`язання Міністерства вчинити конкретні дії чи прийняти конкретне рішення у встановлені Комітетом строки.
Оскільки предметом розгляду та дослідження у цій справі є виключно обставини, пов`язані з фактичним виконанням або невиконанням Міністерством пункту 2 резолютивної частини Рішення АМК, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування норм права, зокрема, частини другої статті 6, частини другої статті 9 Конституції України, статей 4, 5, 9, 13, 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", абзаців першого та другого статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", частини другої статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 236, 237 ГПК України у подібних правовідносинах, оскільки порушені скаржником у касаційній скарзі питання стосуються, насамперед, повноважень Комітету у прийнятті Рішення АМК, з посиланням на неврахування (у покладенні на Міністерство визначеного обов`язку) алгоритму обов`язкових дій, які необхідно здійснити розробнику проєкту регуляторного акту, тобто, законності та обґрунтованості Рішення АМК по суті, що виходить за межі розгляду і дослідження у цій справі.
Що ж стосується посилання скаржника на вчинення ним алгоритму дій, який, на думку скаржника, виключає необхідність погодження проєкту уповноваженим органом та його доопрацювання за наявності зауважень вказаного органу, а також знаходження методики на погодженні, що не залежить від Міністерства, то Верховний Суд зазначає про те, що скаржник у своїх доводах не враховує покладеного на нього згідно з Рішенням АМК обов`язку з розробки та затвердження прозорої і недискримінаційної методики розрахунку розмірів ставок портових зборів, які справляються у морських портах у визначений Комітетом строк. Отже, до моменту розробки та затвердження прозорої і недискримінаційної методики Рішення АМК не може вважатися виконаним.
У даному випадку, з огляду на зміст позовних вимог та обставини, які входять до предмета доказування у цій справі не має значення, з яких причин Рішення АМК не виконане, оскільки такі причин ніяк не впливають на сам факт його (Рішення АМК) чинності та обов`язковості. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 зі справи № 920/1126/17.
Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що у зазначеній частині доводи скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів (щодо виконання/невиконання Міністерством Рішення АМК) та встановлених господарськими судами обставин (щодо невиконання Міністерством Рішення АМК), що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції з огляду на приписи статті 300 ГПК України.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу Комітету, приймаються до уваги судом касаційної інстанції.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.