ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 913/92/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
товариства з обмеженою відповідальністю "Агрекс" - Зубенко В.М., адвокат (дов. від 18.01.2021, свідоцтво від 25.04.2018),
фермерського господарства "Риск" - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу фермерського господарства "Риск"
на рішення господарського суду Луганської області від 25.05.2021 (суддя Шеліхіна Р.М.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 (головуючий суддя: Россолов В.В., судді: Ільїн О.В., Хачатрян В.С.)
у справі № 913/92/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрекс"
до фермерського господарства "Риск"
про стягнення 7 021 288,00 грн.,
та за зустрічним позовом фермерського господарства "Риск" (далі - ФГ "Риск")
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрекс" (далі - ТОВ "Агрекс")
про визнання недійсним договору.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Агрекс" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до ФГ "Риск" про стягнення: 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару, який нарахований згідно з пунктом 6.2 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, який нарахований згідно з пунктом 6.3 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 4 675 000,00 грн. збитків, які пов`язані з понесеними ТОВ "Агрекс" додатковими витратами на закупівлю товару в третіх осіб, у зв`язку з неналежним виконанням ФГ "Риск" умов договору поставки від 05.08.2020 № 2083.
ФГ "Риск" у зустрічному позові просило визнати недійсним договір поставки від 05.08.2020 № 2083 разом із специфікацією від 05.08.2020 № 1 до нього з підстав: укладення вказаного правочину та специфікації зі сторони ТОВ "Агрекс" неуповноваженою особою, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності; укладення правочину та специфікації до нього під впливом тяжкої для ФГ "Риск" обставини (стаття 233 Цивільного кодексу України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Луганської області від 25.05.2021 зі справи № 913/92/21 первісний позов задоволено частково: стягнуто з ФГ "Риск" на користь ТОВ "Агрекс" 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару, який нарахований згідно з пунктом 6.2 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, який нарахований згідно з пунктом 6.3 договору поставки від 05.08.2020 № 2083; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 35 194,32 грн. судового збору. У решті вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову про стягнення збитків; ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з ФГ "Риск" на користь ТОВ "Агрекс" 4 675 000,00 грн. завданих збитків. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ФГ "Риск" на користь ТОВ "Агрекс" 70 124,26 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, а також 105 187,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФГ "Риск" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ФГ "Риск" збитків у розмірі 4 675 000,00 грн.; скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ФГ "Риск" 2 346 288,00 грн. штрафних санкцій; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі; скасувати судові акти попередньої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги ФГ "Риск" визначає підстави касаційного оскарження передбачені:
- пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що у цій справі при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не враховані висновки щодо застосування норм права (статей 61 Конституції України, 233 Цивільного кодексу України, статей 231, 233 Господарського кодексу України), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17 та у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16;
- пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статей 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування місцевим та апеляційним судами до відповідача компенсації різниці гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати;
- пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, при дослідженні доказів, наявних в матеріалах справи, судом вказані докази досліджувалися однобічно та поверхнево, не в повній мірі; надані ФГ "Риск" докази залишені поза увагою, що стосується як вимог за первісним, так і за зустрічним позовами; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження, огляд доказів, інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, це стосується відхилення судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру нарахувань штрафних санкцій, клопотання про розстрочення виконання рішення суду, залишення поза увагою доказів щодо поважності причин не поставки товару.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агрекс" просило залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема про дотримання названим судом норм матеріального та процесуального права.
Представник ТОВ "Агрекс" брав участь у судовому засіданні 30.09.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з ухвалою Суду від 21.09.2021.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ТОВ "Агрекс", як покупцем та ФГ "Риск", як постачальником укладений договір поставки від 05.08.2020 № 2083 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити в строк до 30.10.2020, а покупець - прийняти і оплатити насіння соняшника врожаю 2020 року на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 2.1 Договору кількість товару, що має бути поставлена постачальником покупцю за цим договором, обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору.
Порядок оплати товару обумовлюється сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору (пункт 3.3 Договору).
Термін поставки товару обумовлюється сторонами в специфікаціях (пункт 4.2 Договору).
Датою поставки товару покупцеві вважається день фактичного прийняття товару покупцем (пункт 4.3 Договору).
Сторонами складено специфікацію від 05.08.2020 № 1 до Договору, відповідно до якої ФГ "Риск" зобов`язалося поставити 500,00 тон соняшника, +/- 10% на умовах поставки DAP склади ТОВ "Сватівська олія" по ціні 10 150,00 грн. за 1т, на загальну суму 5075 000,00 грн. в строк до 30.10.2020, а ТОВ "Агрекс" зобов`язалося сплатити товар на умовах: 50% вартості товару в сумі 2 537 500,00 грн. протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати укладання сторонами цієї специфікації; остаточні розрахунки протягом 5-ти банківських днів з дати поставки товару в повному обсязі, але не раніше отримання покупцем квитанцій про реєстрацію податкових накладних та інших документів, обумовлених в пункті 4.6 Договору.
Покупцем 05.08.2020 сплачено на поточний рахунок постачальника 2 537 500,00 грн., що становить 50% вартості товару та підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2020 № 7680.
Постачальником не виконані умови Договору в частині постачання товару в обсязі 500,00 тон соняшника на загальну суму 5 075 000,00 грн. у передбачений сторонами строк (до 30.10.2020).
Згідно з пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної поставки або не поставки товару або його частини, постачальник сплачує штраф в розмірі 5% від вартості не поставленого (несвоєчасно поставленого) товару, і крім того, відшкодовує всі заподіяні цим збитки. У разі несвоєчасної поставки або не поставки товару або його частини на строк понад 10 календарних днів, постачальник також додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості не поставленого (несвоєчасно поставленого) товару або його частини.
Відповідно до пункту 6.3 Договору, у разі прострочення поставки (не поставки) товару, або його частини, на строк більш ніж 10 (десять) днів, постачальник за письмовою вимогою покупця, зобов`язаний негайно, та у будь-якому випадку не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання такої письмової вимоги, повернути покупцю отриману від нього попередню оплату, на яку не було поставлено товар. Також постачальник зобов`язаний сплатити покупцю в такому випадку компенсацію, яка розраховується як різниця між доларовим еквівалентом вартості товару (частини вартості товару), що повертається постачальником (визначається за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на день такого повернення), та доларовим еквівалентом вартості товару (частини вартості товару), що була сплачена покупцем (визначається за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на день такої оплати). Компенсація сплачується постачальником покупцю в гривнях України за офіційним курсом НБУ гривні України до долара США на день оплати такої компенсації.
У разі не повернення покупцеві в цей строк попередньої оплати та вищевказаної компенсації, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю також штраф в розмірі 30% від вартості не поставленого в строк товару.
Покупець звернувся до постачальника з вимогою від 10.11.2020 № 1-573, в якій просив: негайно здійснити поставку насіння соняшника врожаю 2020 року на загальну суму 5 075 000,00 грн. в кількості 500,00 тон соняшника на умовах, передбачених Договором та специфікацією; негайно повернути ТОВ "Агрекс" передоплату в сумі 2 537 500,00 грн.; негайно сплатити ТОВ "Агрекс" компенсацію різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати у відповідності до пункту 6.3 Договору; в строк до 16.11.2020 сплатити ТОВ "Агрекс" штраф, передбачений пунктом 6.3 Договору в сумі 837 375,00 грн.
ФГ "Риск" отримало вимогу 24.11.2020, проте залишило її без задоволення.
У подальшому ФГ "Риск" повернуло ТОВ "Агрекс" передоплату в сумі 2 537 500,00 грн. двома платежами: згідно з платіжними дорученнями від 05.01.2021 № 15 на суму 2 029 999,20 грн. та від 12.01.2021 № 2013 на суму 507 500,80 грн.
У зв`язку з неналежним виконанням ФГ "Риск" умов Договору, ТОВ "Агрекс" звернулося з позовом до суду про стягнення: 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару відповідно до пункту 6.2 Договору; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати відповідно до пункту 6.3 Договору; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 4 675 000,00 грн. збитків, у зв`язку з понесеними ТОВ "Агрекс" додатковими витратами на закупівлю товару в третіх осіб.
За доводами ФГ "Риск", Договір та специфікація до нього укладені від імені ТОВ "Агрекс" неуповноваженою особою; Договір укладений під впливом тяжких для ФГ "Риск" обставин, що створювали загрозу неможливості закінчити роботи по збиранню врожаю і його втрати. У зв`язку з чим ФГ "Риск" вказує, що при укладенні спірного правочину ФГ "Риск" не діяло вільно та уклало вказаний договір під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки на час укладання угоди мало скрутне становище і потребувало фінансової підтримки.
З огляду на викладене, ФГ "Риск" у зустрічному позові зі справи просило визнати недійсним Договір разом із специфікацією до нього.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ФГ "Риск" на користь ТОВ "Агрекс": 761 250,00 грн. штрафу за не поставку товару, який нарахований згідно з пунктом 6.2 Договору; 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, який нарахований згідно з пунктом 6.3 Договору; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати; 4 675 000,00 грн. збитків, які пов`язані з понесеними ТОВ "Агрекс" додатковими витратами на закупівлю товару в третіх осіб.
Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору разом із специфікацією до нього з підстав: укладення вказаного правочину та специфікації зі сторони ТОВ "Агрекс" неуповноваженою особою, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності; укладення правочину та специфікації до нього під впливом тяжкої для ФГ "Риск" обставини.
Місцевий господарський суд, задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив, зокрема, з наявності підстав для стягнення з ФГ "Риск" на користь ТОВ "Агрекс" 761 250,00 грн. штрафу від вартості непоставленого товару, нарахованого згідно з пунктом 6.2 Договору (5% до 10 днів прострочення + 10% після 10 днів прострочення поставки товару), 1 522 500,00 грн. штрафу за несвоєчасне повернення передоплати, нарахованого відповідно до пункту 6.3 Договору; 62 538,00 грн. компенсації різниці в гривні між доларовим еквівалентом вартості товару на момент отримання та повернення передоплати відповідно до пункту 6.3 Договору; відсутності підстав для стягнення збитків, у зв`язку з недоведеністю ТОВ "Агрекс" наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою ФГ "Риск" (непоставкою соняшника), необхідністю для ТОВ "Агрекс" укладення договору на закупівлю соняшника в іншого постачальника та завданою шкодою у розмірі 4 675 000,00 грн. (що є різницею між вартістю непоставленого ФГ "Риск" товару та вартістю товару, який придбаний в іншого постачальника). У задоволенні зустрічного позову відмовлено з посиланням, зокрема, на недоведеність позовних вимог за зустрічним позовом.
Апеляційний господарський суд, у свою чергу, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції (в частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про стягнення 4 675 000,00 грн. завданих збитків) та ухвалюючи нове рішення у скасованій частині про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що укладення ТОВ "Агрекс" 24.11.2020 договору поставки з іншим постачальником (приватним підприємством "Владар") на закупівлю 500,00 тон соняшника за ціною 19 500,00 грн., зумовлене саме невиконанням ФГ "Риск" умов Договору в частині поставки товару, що свідчить про наявність причинно - наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою ФГ "Риск" та завданою шкодою. Таким чином, ТОВ "Агрекс" доведено наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно - наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина ФГ "Риск".
У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на те, що при винесенні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не враховані висновки щодо застосування норм права (статей 61 Конституції України, 233 Цивільного кодексу України, статей 231, 233 Господарського кодексу України), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17 та у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16.
Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), Суд зазначає таке.
Так, згідно з постановою від 09.02.2018 зі справи № 911/2813/17 про стягнення заборгованості, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні штрафу та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову у цій частині, виходив, зокрема, з того, що договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 названого Кодексу). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 цього Кодексу. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного Кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного Кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
У справі ж рішення, в якій переглядаються, Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов цього договору у вигляді сплати штрафу та штрафу (5% від вартості не поставленого [несвоєчасно поставленого] товару + 10% додатково від вартості не поставленого [несвоєчасно поставленого] товару або його частини, у разі несвоєчасної поставки або не поставки товару або його частини на строк понад 10 календарних днів).
Отже, правовідносини у справі № 911/2813/17 та у справі, рішення в якій переглядаються, не є подібними.