ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/1344/21
адміністративне провадження № К/9901/17597/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 (головуючий суддя: Земляна Г.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В.) у справі №640/1344/21 за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу в частині,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У січні 2021 року Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович (далі - позивач або приватний нотаріус Швець Р.О.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач або Мін`юст України), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати пункти 4, 6 наказу Мін`юсту України від 15.02.2021 №557/5 "Про задоволення скарги".
16.02.2021 позивачем до Окружного адміністративного суду м. Києва подано заяву про забезпечення адміністративного позову, у якій заявник просив суд забезпечити позов шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу в частині блокування приватному нотаріусу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання законної сили рішення суду у даній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2021 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2021 і ухвалено нове рішення про задоволення заяви позивача шляхом зупинення дії наказу Мін`юсту України від 15.02.2021 № 557/5 "Про задоволення скарги" в частині блокування приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р.О. доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2021.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15.02.2021 відповідачем прийнято наказ №557/5 "Про задоволення скарги", яким, серед іншого, було вирішено тимчасово заблокувати приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р.О. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці (пункт 4 наказу). Виконання пункту 4 цього Наказу покладено на ДП "Національні інформаційні системи".
З посиланням на очевидну протиправність зазначеного наказу в частині, позивач звернувся з позовом до суду про його оскарження. 21.01.2021 позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу в частині блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ІV. АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА
Заява мотивована тим, що у такий спосіб позивача фактично позбавлено права на працю, що гарантоване Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Заявник зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову не призведе до жодних негативних наслідків та не завдасть шкоди будь-яким іншим зацікавленим особам. Водночас, вжиття заходів забезпечення позову, захистить гарантоване Конституцією України право на працю не тільки позивача, але й інших осіб, які працюють на нього за умовами трудового договору.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів заявника та недоведеності факту необхідності забезпечення позову у обраний ним спосіб, а також відсутності існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та визнав факт існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника. За позицією апеляційного суду блокування позивачу, як приватному нотаріусу, доступу до Реєстру обмежує його у можливостях повноцінного здійснення нотаріальної діяльності. Суд зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку має наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, при цьому, заходи забезпечення адміністративного позову, про які у своїй заяві просить позивач, відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд також констатував, що зупинення дії оскаржуваного наказу в частині блокування доступу до Державного реєстру речових прав не скасовує його чинність, ніяк не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених цим наказом заходів до вирішення спору по даній справі. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний спосіб забезпечення позову є законним та обґрунтованим.
Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції послався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.05.2018 у справі №826/15847/17.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга насамперед обґрунтована тим, що заявником не надано доказів в підтвердження наявності обґрунтованих підстав вважати, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам. Скаржник стверджує, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю і вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно і державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем дохід від своєї професійної діяльності. Також скаржник просить врахувати ту обставину, що застосована оскаржуваним наказом до позивача санкція у вигляді блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має тимчасовий характер (строк дії - 3 (три) місяці), відповідно вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії наказу в цій частині є фактично вирішенням позову по суті.
В підтвердження своєї правової позиції скаржник посилається на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2020 у справі №160/9698/19, від 12.02.2020 у справі №824/902/19-а та від 30.03.2021 у справі №420/4037/20.
Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому суд ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що блокування доступу до Реєстру обмежує право позивача на працю.
Водночас, Верховний Суд розглядав справу з подібними правовідносинами (постанова від 12.02.2020 у справі №824/902/19-а) де дійшов висновку, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримувати позивачем доходу від своєї професійної діяльності (п. 39).
Така правова позиція підтримана Верховним Судом і у ряді інших постанов, зокрема, від 09.09.2020 у справі №813/944/18, від 21.01.2021 у справі №420/4262/19, від 30.03.2021 у справі № 420/4037/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Також колегія суддів вважає доцільним звернути увагу на те, що вжиті рішенням відповідача заходи блокування доступу до Державного реєстру прав за своєю природою є тимчасовим заходом, який після закінчення строку, на який їх було вжито, вичерпує свою дію і автоматично розблоковує діяльність позивача. Тому висновки суду, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання судового рішення і захист прав позивача не можна визнати обґрунтованими.
Крім того, заходи з тимчасового блокування доступу до реєстру були вжиті відповідачем в порядку контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який має на меті захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб і вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не може ставити під загрозу захист прав та інтересів інших осіб.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.