ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа №620/4567/20
адміністративне провадження № К/9901/14257/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А1476 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року (суддя Падій В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді: Земляна Г.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі № 620/4567/20 за позовом Військової частини А1476 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2020 року військова частина А1476 (далі - в/ч А1476, позивач) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення матеріальної шкоди в сумі 26571,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі вироку Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у справі № 734/2475/17 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та з 19 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. На час виключення позивача зі списків особового складу частини за позивачем рахувалось інвентарне речове майно на суму 25 795,76 грн та речове майно, термін носіння якого не закінчився, на загальну суму 775,45 грн. Однак позивач допустив втрату вказаного речового майна, чим завдав матеріальної шкоди державі в особі в/ч А1476.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, позовну заяву в/ч А1476 залишено без розгляду.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що позивач пропустив установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про завдання відповідачем матеріальної шкоди позивач був обізнаний ще у 2017 році, що підтверджується довідками-розрахунками.
Наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, як-то зміна судової практики щодо визначення юрисдикції даної категорії справ, суди першої та апеляційної інстанцій визнали неповажними, оскільки Верховний Суд ще у грудні 2018 року висловив правову позицію щодо поширення адміністративної юрисдикції на вказані спори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, в/ч А1476 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи скаржника полягають у тому, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги те, що зміна судової практики щодо юрисдикції даної категорії справ не має бути перешкодою для доступу до суду та є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 826/10808/18). З огляду на це скаржник наголосив, що даний позов до Чернігівського окружного адміністративного суду був поданий в/ч А1476 у передбачений КАС України місячний строк з дня отримання ухвали Менського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2020 року у справі № 591/2838/20 про відмову у відкритті провадження у справі.
Ухвалою від 14 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач - ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 19 червня 2021 року, однак станом на день розгляду цієї справи відзив на касаційну скаргу в/ч А1476 не надіслав.
За правилами частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 29 вересня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом командира військової частини польова пошта В3137 (по стройовій частині) від 02 вересня 2014 рядовий ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу і призначений на посаду командира гранатометного відділення другого стрілецького взводу стрілецької роти військової частини п/п В3137.
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у справі №734/2475/17 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 407 Кримінального кодексу України. Вирок набрав законної сили 19 вересня 2017 року.
На підставі вказаного вироку наказом командира в/ч А1476 від 24 жовтня 2017 року №129-РС (по особовому складу) ОСОБА_1 (перебував у розпорядженні командира в/ч А1476) звільнено з військової служби у запас за підпунктом "є" частини шостої з урахуванням частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з 19 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу.
01 листопада 2017 року в/ч А1476 складено довідку-розрахунок № 744 та довідку-розрахунок № 745 щодо утримання коштів за втрачене речове майно з солдата ОСОБА_1 на загальну суму 26 571,21 грн.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 591/2838/20 за позовом в/ч А1476 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної шкоди.
08 жовтня 2020 року в/ч А1476 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди за втрачене речове майно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами на час виникнення спірних правовідносин було визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР.
Відповідно до пункту 31 цього Положення у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Статтею 4 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (набрав чинності 31 жовтня 2019 року) визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність стягнення майнової шкоди, заподіяної військовослужбовцем військовій частині. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 01 листопада 2017 року в/ч А1476 складено довідку-розрахунок № 744 та довідку-розрахунок № 745 щодо утримання коштів за втрачене речове майно з солдата ОСОБА_1 на загальну суму 26 571,21 грн.
Отже, позивач знав про завдання відповідачем матеріальної шкоди у вигляді втрати інвентарного та речового майна, термін носіння якого не закінчився, уже станом на момент складання указаних довідок-розрахунків, а отже, саме з цього часу у позивача, як суб`єкта владних повноважень, виникли підстави для пред`явлення визначених законом вимог і, відповідно, розпочався перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі.
Проте, як зазначалося вище, з указаним позовом в/ч А1476 звернулася до адміністративного суду лише у 2020 році, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування у цій категорії спорів процесуальних строків звернення до суду, передбачених КАС України, викладена у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 825/1463/16, від 26 січня 2021 року у справі № 620/1720/20, від 28 січня 2021 року у справі № 140/6315/20, від 24 червня 2021 року у справі № 420/4099/20.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказував про зміну Верховним Судом практики щодо юрисдикції цієї категорії справ з цивільної на адміністративну, у зв`язку із чим вперше він звернувся з даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
З приводу цього необхідно зазначити наступне.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 у справі №818/1688/16 (провадження № 11-892апп18) з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та вказала наступне.
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Тобто, перебіг строку звернення до суду з цим адміністративним позовом на час звернення позивача із ним до суду повинен визначатися саме відповідними нормами КАС України.
Аналогічний правовий підхід був застосований Великою Палатою Верховного Суду також і під час розгляду справи № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19) за позовом військової частини до військовослужбовця про стягнення з останнього матеріальної шкоди, завданої ним державі через особисту неправомірну бездіяльність під час проходження військової служби.
Наведене свідчить, що як на час звернення позивача до Менського районного суду Чернігівської області з позовом у порядку цивільного судочинства, так і на час подання позову до Чернігівського окружного адміністративного суду, судова практика щодо юрисдикції даної категорії спорів була чітко сформована та вказувала, що такі спори підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду.
За таких обставин судова колегія уважає слушними та вмотивованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
У контексті зазначеного колегія суддів уважає безпідставними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 березня 2020 року у справі № 826/10808/18, адже фактичні обставини даної справи та нормативне регулювання правовідносин у ній не є подібними тим, що виникли у справі № 620/4567/20.
Зокрема, у постанові від 30 березня 2020 року Верховний Суд зауважив, що позивач вперше звернувся з даним позовом у порядку цивільного судочинства з дотриманням строку і вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання позовної заяви, а тому вправі був очікувати розгляду справи по суті (справа № 826/10808/18 перебувала на розгляді в суді майже рік). При цьому в даному випадку дійсно йшла мова про зміну судової практики щодо юрисдикції даної категорії спорів у період перебування позову в суді цивільної юрисдикції, у зв`язку із чим й було закрите провадження у цій справі.
Разом із тим, у справі, що розглядається, позивач пропустив строк звернення не лише до адміністративного суду, а й уперше - коли звернувся з позовом у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено поважних причин його пропуску, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Водночас, залишаючи позов в/ч А1476 без розгляду, суди попередніх інстанцій, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 у справі №818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), зазначили, що цей спір є спором щодо проходження військової (публічної) служби, а тому застосували до спірних правовідносин місячний строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Між тим колегія суддів уважає, що у контексті питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, до спірних правовідносин належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки у цьому спорі з позовом до суду звернувся саме суб`єкт владних повноважень.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 січня 2021 року у справі № 140/6315/20 та від 24 червня 2021 року у справі № 420/4099/20 і підстави для відступлення від нього відсутні.
На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про залишення позову без розгляду, але зважаючи на те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди допустили порушення норм процесуального права, яке могло призвести до неправильного вирішення справи, то ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року необхідно змінити в частині мотивів щодо застосування місячного строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 351 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.