1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 580/2479/19

адміністративне провадження № К/9901/1744/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г. від 10.12.2019

у справі № 580/2479/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області

про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення і зобовязання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення пенсії позивачу; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, що викладене у листі від 05.04.2019; зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 21.02.2014 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо поновлення та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 21.02.2014 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 21.02.2014 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі ОСОБА_1, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо поновлення та виплати пенсії позивачу з 14.02.2019 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі документів, що знаходяться в його пенсійні справі, починаючи з дати звернення - 14.02.2019. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. 13.01.2020 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019.

5. Ухвалою Верховного Суду від 23.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача.

6. 10.02.2020 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині визначення строку, з якого має бути поновлена пенсія - без змін.

7. 26.06.2020 від представника позивача надійшло повідомлення про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №815/1226/18, яку просить врахувати при прийнятті рішення у цій справі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України (копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 ).

9. 21.08.2013 позивач виїхав з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання.

10. Виплату пенсії позивачу припинено з 21.02.2014.

11. 25.03.2019 уповноважений представник позивача письмово звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з письмовою заявою про поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії з 21.02.2014, однак відповідач листом від 05.04.2019 №33914//03-01 відмовив у задоволенні такого звернення у зв`язку з тим, що для призначення пенсії необхідне особисте звернення позивача із заявою встановленого зразка до управління пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) із наданням документів, необхідних для призначення пенсії.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач своїм рішенням про відмову у поновленні пенсії порушив його права та законні інтереси на належне пенсійне забезпечення.

13. Відповідач заперечував щодо задоволення позову позивача, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування". Відповідач зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, зокрема позивачу, з моменту припинення її виплати.

15. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, виходив з того, що після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у позивача виникли підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії. Однак із відповідною заявою до відповідача від звернувся через уповноваженого представника лише 14.02.2019, а тому у задоволенні позовних вимог за період з 21.02.2014 по 13.02.2019 необхідно відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до органу Пенсійного фонду України, що зумовлює необізнаність суб`єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача. Помилковим є висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

16. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції посилаючись на те, що Законом України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за наявності вини пенсійного органу поновлення виплати пенсії за минулий період відбувається без обмеження будь-яким строком. Пенсія позивачу мала бути відновлена з дати припинення її виплати у зв`язку із прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Також позивачу повинна бути проведена індексація та компенсація втрати частини доходів.

17. Відповідач заперечував щодо задоволення касаційної скарги, посилаючись на те, що у позивача право на поновлення пенсії виникло з дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення пенсії та в межах строку, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

22. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

23. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

24. Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Закон № 1058-ІV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

25. Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

26. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

27. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

28. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

29. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

30. Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

31. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

32. Системний аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

33. Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

34. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Порядок № 22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

35. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

36. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

37. У разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

38. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.

39. При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

40. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

41. Однак відповідні зміни до законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

42. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

43. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 у позивача виникли підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-IV. Однак підстави для поновлення позивачу виплати пенсії виникли з дати його звернення до відповідача з заявою щодо поновлення пенсії, тобто з 14.02.2019, оскільки для захисту порушеного права позивач в період з 21.02.2014 по 13.02.2019 не вчинив активних дій щодо звернення до органу Пенсійного фонду України, що зумовлює необізнаність суб`єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.

44. Однак колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим, з огляду на наступне.

45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2019 представник позивача, який діяв на підставі довіреності, звернувся до пенсійного органу із оригінал нотаріально посвідченої та апостильованої заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком, до якої долучив копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копію трудової книжки, копію довідки про облік в УПФУ, копію довідки МОЗ України про ступінь втрати професійної придатності у відсотках, копію довідки МСЕК, проте йому відмовлено в такому поновленні.

46. Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що ним або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

47. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України", оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

48. За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.

49. Зважаючи на викладене, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції в частині відсутності у позивача права на поновлення та виплату пенсії за віком за період з 21.02.2014 по 13.02.2019 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

50. Також помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо передчасності вимоги позивача про виплату йому компенсації втрати частини доходів, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

51. Щодо позовної вимоги позивача про проведення індексації при поновленні пенсії колегія суддів вважає, що така є передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

52. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

53. Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

54. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

55. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) суд акцентував увагу на тому, що якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в суді не навів жодних таких обґрунтувань.

56. У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

57. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden", № 7151/75, №7152/75, пункт 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності ("Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium"), № 17849/91, пункт 33).

58. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, пункт 37).

59. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, пункт 74).

60. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

61. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

62. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

63. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 160/10737/19, від 03.09.2020 у справі № 213/2704/16-а (2-а/213/59/16) та від 30.11.2020 у справі №182/6463/16-а (2-а/0182/89/2017).

64. З огляду на наведене, враховуючи положення статей 350, 352 КАС України, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 залишенню без змін в частині скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 щодо задоволення позовної вимоги про проведення індексації при поновленні пенсії ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у проведенні індексації. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 необхідно скасувати та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019.

Керуючись статтями 349, 350, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 в частині, в якій скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 щодо задоволення позовної вимоги про проведення індексації при поновленні пенсії ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у проведенні індексації, залишити без змін.

3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 скасувати та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2019.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.


................
Перейти до повного тексту