ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 490/1426/20
провадження № 51-4266км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Чабанюк Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Херсонського апеляційного суду від 16 лютого 2021 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020150000000033, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Рябоконево Арбузинського району Миколаївської області та проживає в АДРЕСА_1 ), засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність та призначення йому покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого,виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Свої доводи засуджениймотивує тим, що суд апеляційної інстанції відійшов від своїх дискреційних повноважень, призначив йому покарання керуючись не принципом верховенства права, а думкою потерпілої, яка не є вирішальною, при цьому не врахував його посткримінальну поведінку та готовність нести відповідальність за вчинене.
Зазначає, що апеляційний суд не обґрунтував своїх висновків щодо наявності у нього щирого каяття, обмежившись одним словом "каяття".
Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2020 року ОСОБА_1 засудженоза ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки, на підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
За вироком Херсонського апеляційного суду від 16 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_4 - Гречаної Є.Й. задоволено частково, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Як установлено судом, 30 січня 2020 року, близько 10:40, ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем марки "Mersedes-Benz", номерний знак НОМЕР_1 (реєстрації Республіки Словенія), та рухаючись по сухій проїжджій вулиці Велика Морська в місті Миколаєві, в напрямку від вулиці Шнеєрсона до вулиці Громадянська, де одну смугу, призначено для руху маршрутних транспортних засобів, та позначено на проїжджій частині лінією дорожньої розмітки відповідно до пунктів 1.2 та 1.24 розділу 34 Правил Дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 р., із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР України), та дорожнім знаком 5.8 "Дорога зі смугою для руху маршрутних транспортних засобів" розділу 33 ПДР України, грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 "б", 10.1, 12.3, 12.4, 17.1, а також вищезазначені вимоги щодо дорожньої розмітки ПДР України, а саме: проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, перед початком руху, перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, при виявлені пішохода ОСОБА_6, яка перетинала проїжджу частину вулиці Велика Морська справа наліво відносно його напрямку руху, та яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, хоча повинен був це зробити та мав таку технічну можливість, а навпаки, рухаючись у населеному пункті зі швидкістю 114 км/год, де дозволено рух транспортних засобів зі швидкістю не більше 50 км/год, між перехрестями вулиць: Велика Морська - Московська та Велика Морська - К.Лібкнехта, змінив напрямок руху керованого ним автомобіля на смугу руху для маршрутних транспортних засобів, де забороняється рух і зупинка інших транспортних засобів, та продовживши рух вказаною смугою у обраному напрямку, здійснив проїзд перехрестя вулиць Великої Морської та Малої Морської, та в районі будинку №82/1, розташованого по вул. Велика Морська, передньою правою частиною керованого ним автомобіля, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка внаслідок отриманих в результаті ДТП тілесних ушкоджень загинула на місці події.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просила залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про час і місце касаційного розгляду, однак в судове засідання не з`явилися.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування апеляційним судом положень ст. 75 КК України) та призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, є необґрунтованими.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, ступеню їх небезпечності та даним про особу винного.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, ураховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини провадження, дані про особу обвинуваченого, справедливість обраного покарання, в тому числі можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності надають суду підстави дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Переглядаючи в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою представника потерпілої, в якій порушувалося питання про скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через застосування судом закону, який не підлягав застосуванню, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України не може бути визнане необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
Свої висновки апеляційний суд обґрунтував тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, в результаті якого загинула потерпіла.
Як обґрунтовано зазначив у вироку суд апеляційної інстанції, вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення відповідно ст.12 КК України є тяжким злочином, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років.
Крім того, суд першої інстанції при обранні міри та виду покарання засудженому ОСОБА_1 із застосуванням ст.75 КК України послався на ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про його особу, зокрема на те, що він за місцем проживання характеризується позитивно та повністю відшкодував завдану шкоду. Проте, суд в мотивувальній частині вироку не зазначив, чому саме вказані дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання. Посилання суду на те, що підсудний позитивно характеризується за своїм змістом лише визначають особу винного і не впливають на ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Крім того, місцевим судом також не було враховано спосіб вчинення кримінального правопорушення, грубе порушення ПДР, а саме те, що ОСОБА_1 значно перевищив максимально дозволену в населених пунктах швидкість руху, рухаючись зі швидкістю 114 км/год, де дозволено рух транспортних засобів зі швидкістю не більше 50 км/год, а також думку потерпілої та її представника, які наполягали на призначенні покарання, що належить відбувати реально.
Призначаючи нове покарання, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про його особу, який характеризується позитивно, також суд узяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання - те, що обвинувачений розкаявся, намагався відшкодувати шкоду, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання. Вищезазначене стало підставами для призначення апеляційним судом ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк згідно із санкцією ч.2 ст. 286 КК України. При цьому суд апеляційної інстанції, урахувавши зазначені обставини в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України. Тому доводи засудженого в касаційній скарзі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність та призначення йому покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого є неспроможними.
Що стосується доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом не наведено жодного обґрунтування своїх висновків щодо наявності щирого каяття, то вони є надуманими, оскільки суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженому покарання у вироку зазначив, що врахував його розкаяння, як обставину, що пом`якшує покарання.
Отже, призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано, він відповідає вимогам статей 370, 374 і 420 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд